16 жовтня 1907 року народився Петро Григоренко, радянський генерал, який став дисидентом, членом-засновником Московської та Української гельсінської груп.
Успішна військова кар’єра, викладацька діяльність, наукові ступені та визнання супроводжували Петра Григоренка до 1961-го. Злам стався 7 вересня на партконференції Ленінського району у Москві. Під час обговорення проекту Програми КПРС він виступив з критикою політичної системи в СРСР.
«Страшнішого я ніколи не переживав. – Занотував у «Споминах» Петро Григоренко. – То був найжахливіший момент мого життя. Але це була й моя зоряна година…Ми схвалюємо проект програми, в якому засуджуємо культ особи (Сталіна – ред.), але постає питання: чи все робиться, щоб культ особи не повторився?»
За такий демарш Григоренка усунули від викладацької діяльності і відправили «у вигнання в Уссурійський край» на службу в Далекосхідний військовий округ.
Відчувши на собі арешт та примусове дворічне психіатричне лікування, Григоренко публічно говорив про відсутність історичної правди та застосування карної психіатрії у Радянському Союзі.
1966-го Григоренко познайомився із письменником Олексієм Костеріним, який познайомив його із проблемою «покараних народів» – народів, депортованих із місць споконвічного проживання в період війни. Зокрема і з проблемою одного з них – кримських татар, – сам Григоренко пов'язував із впливом Костеріна. Скоро Петро Григорович став не просто спостерігачем, але активним учасником руху за повернення кримських татар...
5 вересня 1967 року був ухвалений Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про громадян татарської національності, які мешкали в Криму», який Григоренко назвав «найбрехливішим і найбільш лицемірним указом з усіх виданих щодо кримських татар». У нього були вагомі підстави таким чином визначити значення цього документа вищого органу радянської влади.
«Внесок Григоренка в правозахисний рух надзвичайний. Після спілкування з ним долучився до правозахисників академік Сахаров, – в одному з інтерв’ю говорив Мустафа Джемілєв. – Ніхто у світі не зробив для кримських татар стільки, скільки зробив Петро Григоренко. Його численні інерв’ю, заяви, прес-конференції сприяли тому, що кримськотатарська проблема вийшла за межі Радянського Союзу».
Кримські татари побоювались, що з Григоренком можуть розправитись, тому намагались його убезпечити. Із Узбекистану приїхала група молодих кримських татар, які таємно стежили за помешканням генерала і супроводжували його містом. Сам Григоренко не знав, що має таку охорону.
1977-го влада дозволила йому поїхати на лікування до США. За кілька місяців його позбавили радянського громадянства. У лютому 1978-го Петро Григоренко на прес-конференції у Нью-Йорку сказав, що це найсумніший день у житті:«Мене позбавили права померти на Батьківщині».
Помер Петро Григоренко 21 лютого 1987-го у Нью – Йорку, похований на українському цвинтарі Баундбрук (штат Нью-Джерсі) у США.
