Формат open air, звичний для музичних концертів, останніми роками вдало використовують в інших галузях мистецтва. Так, на фестивалях просто неба звичними стали літературні читання, театральні перформенси, різноманітні виставки. Водночас усе актуальнішим стає кіно open air. Цей формат прижився на Міжнародному фестивалі цікавого екологічного кіно «ЕкоЧашка в Україні». Сподобалися покази на Потьомкінських сходах у рамках Одеського міжнародного кінофестивалю. Що вже говорити про фестиваль короткометражного кіно «Відкрита ніч», який за задумом проходить на свіжому повітрі. Популярності останнім часом набувають і кіноклуби open air. «УМ» спробувала дослідити основні тенденції.
А сьогодні під мостом...
Ідея показу фільмів на свіжому повітрі практикується по всьому світу вже понад 50 років. У Києві цей захід стартував принаймні десять років тому, коли кіно open air крутили у кафе і барах на Трухановому острові. Зараз цей формат по повній використовує об’єднання архітекторів, дизайнерів, художників, фотохудожників і всіх людей творчих професій Bauhouse — вони влаштовують щосуботи кінопокази під столичним Московським мостом. Була також ідея крутити фільми на даху будинку, проте погодні умови значно ускладнюють такий перегляд, натомість під Московським мостом є накриття. Публіка тут збирається абсолютно різна: від випадкових людей, які натрапили на інформацію про кіносеанси у соціальних мережах, і до постійних відвідувачів та членів об’єднання. «Дуже несподіване місце для кінопоказу! — ділиться враженнями Валерія, яка потрапила сюди вперше. — Тільки під ранок було холодно, наступного разу братиму теплішу ковдру». «Завжди цікаво подивитися тут щось, адже організатори обирають найкращі фільми найкращих режисерів, — підтримує її постійний відвідувач Славко. — Ідея дивитися кіно на свіжому повітрі взагалі дуже хороша — чудове місце для зустрічі з друзями, та й кохану дівчину можна привести сюди: ніч, Дніпро, зорі, гарний фільм, а ще як фінальний акорд — зустріч світанку на пляжі».
«Фільми ми обираємо самі, у творчих людей смаки більш–менш збігаються, — розповідає один з організаторів Марк Петренко. — Також проводимо опитування у своїх групах у соціальних мережах, цікавимося, хто що хоче подивитися». На екрані 6 на 10 метрів крутять фільми Леоніда Гайдая, Еміра Кустуріци, Георгія Даніеля, Гая Річі... Загалом нічний перегляд складається з трьох фільмiв заанонсованого режисера, між якими організатори роблять перерву для перекусу, зігріву тощо. До слова, неподалік є бар, хоча можна прихопити з собою термоси й канапки. У день перегляду квиток на місці коштує 50 гривень, 40 гривень — якщо купувати заздалегідь, можна також потрапити й безкоштовно — якщо взяти участь у відповідних конкурсах. У Bauhouse не переймаються наповненістю груп, адже, за словами Марка Петренка, завдяки соціальним мережам і сайтам партнерів на кінопоказ просто неба у середньому збирається 100—200 осіб.
Популярний тренд спонукає залишити задушливі кінозали не тільки Bauhouse. З 1 лютого при кіностудії Film UA почав діяти кіноклуб No Name. «Я можу сказати, що у Києві є люди, які цінують хороше кіно, — зазначає керівник кіноклубу Віра Костенко. — Щодо нестандартних показів фільмів, то ми теж плануємо організувати перегляд просто неба у дворі нашої кіностудії, але погода цьому не завжди сприяє». Погодний чинник, за її словами, пояснює і те, чому кіно просто неба не набуло такої популярності в Україні, як, скажімо, у США. Окрім того, у нас була перервана традиція публічних кінопоказів: великі кінотеатри стали популярними тільки років вісім–десять тому, а в багатьох маленьких містечках кінозали взагалі закрили.
Європа любить дивитися фільми open air
Вплинути на ситуацію намагаються люди доброї волі, що об’єднуються у кіноклуби. Як правило, вони зорієнтованi на показ фільмів, що залишили слід у історії світового кіно, і на фестивальні стрічки, які не проходять у прокат. «Я можу з упевненістю сказати, що найближчим часом розвиватиметься все, що пов’язане з кіно, — додає Віра Костенко. — Нестандартні покази, фестивальна тема підтримуватимуться, бо наша публіка вже готова до цього». Підтримує цю думку й кінокритик Андрій Алферов. «У Європі покази open air дуже поширені, окрім того, відбуваються цікаві містичні покази на старих заводах чи фабриках, у нас подібного поки немає, але всі передумови для розвитку теми вже є». Як підтвердження цьому хочеться згадати про показ фільмів просто неба, які організовував Французький культурний центр у дворі свого київського офісу ще на вулиці Горького. Продовження традиції слід очікувати вже найближчим часом: з 13 по 19 вересня у Маріїнському парку столиці, на літній естраді «Ракушка», покажуть цикл кінострічок «Париж сьогодні», куди запрошують усіх охочих — перегляд безкоштовний.
Перетворити стіну на екран для показу фільмів придумали не наші сучасники. Ця ідея з’явилася одночасно з кінематографом, коли його батьки–засновники брати Люм’єри демонстрували свої дивовижні рухомі картинки. Проте ця проста ідея — використати стіну замість екрана — знаходить застосування і зараз. Так, у квітні цього року до Дня космонавтики режисер і дизайнер Віктор Каганович у галереї PURITY організував своєрідну мистецьку вечірку Kiev Space Night, де, зокрема, на стіну будинку навпроти проектувався невеличкий фільм. «Це був такий мікрофільм — приклад напівабстрактного комп’ютерного мистецтва тривалістю 20 хвилин, який постійно повторювався, — пригадав у розмові з «УМ» Віктор. — І ця ідея спрацювала на всі сто: глядачі сиділи в приміщенні галереї у зручних кріслах чи на диванах, а на вулиці навіть зібралися невеличкі групи випадкових глядачів».
Стіни будівель на короткий час ожили нещодавно й у Чернівцях. Там 25 червня група митців із Гамбурга організувала показ фільмів у малопримітних місцях міста. Публіка рухалася нічним містом, зупиняючись для того, щоб переглянути короткометражки. Перебіжки від одного будинку до іншого, від однієї історії до наступної, створювали вражаючий ефект: здавалося, що «оживає» й навколишній простір, який раптом стає частиною фільму, а перехожі — акторами в ньому.
Кіно в авто і на колесах
Традиція автокінотеатрів (drive–ins) відома нам зі старих американських фільмів. Проте просунуті київські водії знають, що й у нас можна подивитися кіно, не залишаючи затишного салону своєї автівки. Нині у столиці діє два кінотеатри такого формату — «Кінодром» (проспект Повітрофлотський, 10) та «Автокіно» (проспект Броварський, 15, на території Міжнародного виставкового центру). Обидва організовані за однією схемою: зображення проектується на великий екран, звук передається до салону автомобіля за допомогою радіоефіру — кожен водій має налаштувати приймач на вказану хвилю. Для повного комфорту працюють міні–бари, де можна взяти щось перекусити, варто лише на кілька секунд увімкнути аварійні фари, щоб до машини підійшов офіціант. Щовечора там відбувається по два–три сеанси. Репертуар не відрізняється особливою оригінальністю: демонструють те, що виходить у світовий прокат, тобто це така собі альтернатива традиційним кінотеатрам з їхніми блокбастерами. Перевага такого кіноперегляду над іншими варіантами open air у тому, що автокінотеатри працюють і взимку. Як розповів «УМ» керівник «Автокіно» Дмитро Іванов: «У холодну пору року кінолюбителів вистачає — буває від п’яти до 15 автомобілів, улітку збирається до 25». За перегляд у таких кіноклубах беруть по 40—60 гривень із машини, тобто виходить дешевше, якщо рахувати, що у салоні автівки може сидіти кілька глядачів.
А ще є кіно, до якого не треба їхати на колесах — воно саме приїде. Дуже цікавий проект «АвтоМуві», або «Кіно на колесах», втілюють із червня на Рівненщині. Новий директор парку ім. Шевченка Тарас Максименко щосуботи крутить кіно на «зеленій естраді» — екраном стала гола стіна сцени. Покази збирають уже до 800 людей, тому організатори задумуються, аби показувати фільми тричі на тиждень. Найважливіше ж те, що проект почав мандрувати — фільми показують у районних і сільських будинках культури, привозячи туди необхідне обладнання автомобілем. Кіно на колесах уже побувало в Дубні, Здолбунові, Острозі, Оржеві, Смизі, Корці та Демидівці. У двох перших містах перегляди відбуваються практично щовихідних, в інших — один раз на два тижні у будні дні. Вартість квитка символічна — від 3 до 10 гривень.
Залишається лише побажати, аби такі проекти втілювали по всій Україні, щоб українці могли отримати альтернативу телеефірам iз низькопробними шоу та серіалами.
