Як відомо, 16 вересня у Москві відбулася презентація книги «Все о Росии» авторського колективу Володимира Духопельникова, Ольги Тагліної та Юлії Бєлочкіної на чолі з українським міністром Дмитром Табачником.
Книгу, видану українським видавництвом, в той же день поширили серед ректорів українських і російських ВНЗ в ході проведення Днів освіти і науки України в Російській Федерації.
За формою книжка є типовим науково-популярним виданням, яких в Росії сотні. Єдиною відмінністю цього видання є те, що воно вийшло з-під руки не російського патріотично налаштованого політика, а українського міністра освіти.
«Налаштовує» на прочитання книги вступне слово до читача міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, де він «убежден, что это издание заинтересует широкий круг читателей, будет способствовать укреплению традиций дружбы между братскими народами России и Украины». В останній тезі мені довелося засумніватися (і не раз) під час прочитання цієї книги.
Загалом, у виданні описуються загальні характеристики Росії: її історія, культура, освіта, наука, спорт. Тому тут відпадає потреба детально аналізувати офіційну, точніше сказати, пропагандистську російську версію історії та загальнодоступні відомості.
Серед великої маси історичної інформації досить яскраво проглядається, м’яко кажучи, не зовсім адекватне висвітлення ролі та місця України у цій «історії».
З тих поодиноких фрагментів, де вигулькує українська історія в офіційному описі російської, складається враження, що першим і головним завданням України було бажання потрапити до складу Росії, а не діяти як незалежна держава з власною культурою та історією, і, тим паче, не йти своїм окремим шляхом. Не даремно в тексті вже за старої імперської традиції Україна згадується в умовному виразі «на Украине».
Не буду розставляти акценти на розповідях про визначних російських діячів історії, культури та мистецтва. Але тут варто хоча б побіжно згадати одного відомого чоловіка, якому 8 жовтня виповниться 140 років – Івана Максимовича Піддубного. Цитата про те, що «Именно Иван Поддубный показал всему миру, что самые сильные люди живут в России… В самом имени непобедимого борца слышна была Россия…» виглядає, як мінімум, цинічно.
Чомусь ніхто з авторів не згадав, що Іван Піддубний – українець за національністю і духом, до того ж з давнього козацького роду, і після закінчення спортивної кар’єри з натхненням працював на землі у рідному селі Красенівка. Загальновідомо, що якраз через своє ім’я, прізвище та свою національність спортсмен і постраждав: після видачі нового паспорта, де замість «Піддубного» українця Іван став «Поддубным» росіянином, він захотів встановити справедливість повернувши «відкориговане» владою українське прізвище. НКВД відреагувало відповідним чином: побитого і катованого Піддубного додому повернули лише через два тижні.
Отож, немає жодної потреби переповідати про інших, оскільки цілком очевидно, що у даній книзі йдеться про усталену офіційну російську версію оцінки персоналій, від якої, як від генеральної лінії партії, відштовхувався авторський колектив на чолі з Табачником.
Водночас, не як політик, а як громадський діяч, який пропагує туристичні принади та культурно-історичну спадщину України, хочу відзначити, що автори зробили дуже багато для популяризації російського туризму. Не даремно в анонсі вказано, що «книга расскажет о современной России, которая бережно хранит свои исторические и природные богатства и открывает их заново для всех, кто хочет узнать об этой стране как много больше…».
З цієї книги ви можете дізнатися про давно забуті та, на думку авторів, дуже важливі для українського читача спеціальні народні промисли, зокрема, про Івановський набивний ситець, розпис палехських майстрів, йорданську сепь тощо.
Відтак, авторський колектив на чолі з міністром освіти України захоплено описав, чому треба мандрувати і що унікального можна побачити в Башкортостані, Дагестані, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Калмикії, Карелії, Мордовії, Осетії, Татарстані, Чечні, Чувашії, Чукотці, Якутії, Республіці Комі, Республіці Алтай… Тобто, в усіх республіках Російської Федерації. Лише можна уявити скільки ночей (вдень, очевидно, міністр працює над реформою української освіти, науки та спорту) було витрачено ним для вивчення багатої культури та історії всіх суб’єктів Російської Федерації.
Інформація у виданні супроводжується кількома сотнями ілюстрацій, які дають можливість читачам наочно оцінити всі принади російського краю. Наприклад, нам пропонують помилуватися музеєм-меморіалом Леніна в Ульянівську, площею Леніна в Ставрополі, пам’ятником «Навеки с Россией» в Нальчику, будівлею уряду Єврейської автономної області, храмом Дацан Хамбин-Хуре, залізнодорожним мостом через Єнісей, закинутим містом Хальмер-Ю, пам’ятником лаптю у Великому Устюзі тощо.
Окремим пунктом хочу висловити спеціальну подяку авторському колективу за розділ «Советы путешественникам», оскільки вони чітко інформують про «основні» моменти перебування туристів на території Росії.
Наприклад, безцінною можна вважати інформацію про те, «что физическим лицам в возрасте не моложе 17 лет без уплаты таможенных пошлин можно ввозить до 2 л алкогольных напитков, до 50 сигар, 200 сигарет или 0,25 табака». Також, особливо корисними є дані про ввезення ювелірних виробів та їх вагові обмеження. Особливо цікавими є поради щодо придбання та вивозу чорної ікри. Її можна транспортували не більш ніж по 280 грам на людину. Автори детально розповідають, як обирати ікру, щоб вас не обдурили: «лучше, если она будет в заводской упаковке, а вы сохраните чек. Покупка черной икры с рук у браконьеров – дело неблагодарное вдвойне, вам могут подсунуть подделку…».
Дуже повчальним є опис Москви та правила поведінки в ній: «Целый день гуляйте в свое удовольствие, кстати, имейте ввиду, общепит в Москве не просто дорогой, а очень дорогой. Дешевле всего питаться в Макдональдсе». Отож, істинним цінителям національної російської кухні доведеться добряче запастись фінансами, бо є вірогідність того, щоб залишитися голодним.
Своєрідна оцінка у авторів і російських жінок. На їхню думку, «в Москве просто поражающая воображение концентрация мошенниц всех сортов, так что рекомендуем знакомиться по старинке, в домах хороших друзей».
Я як людина, що постійно займається пропагуванням України та її багатої історико-культурної і природної спадщини, повинен визнати, що авторський колектив на чолі з міністром освіти Дмитром Табачником зі справжньою любов’ю і захопленням описав нам Росію. Можемо лише констатувати, що це - поодинокий у світовій практиці випадок, коли один з очільників уряду так фанатично любить сусідню державу і водночас самовіддано ненавидить свою власну.
До речі, символічним можна назвати й те, що на форзаці книжки, де розміщується карта Російської Федерації, помістилася лише частина братської України: практично без Криму та Галичини.
Організатор акції «7 чудес України»,
доктор політичних наук
Микола Томенко
