На місце директора Херсонеського заповідника Леонід Марченко прийшов 25 років тому із Севастопольського міськвиконкому. Саме йому першому спало на думку відродити Свято–Володимирський собор, що лежав у руїнах посеред античного городища.

Одержимий цією ідеєю, він методично «набридав» компартійним секретарям та ієрархам церкви. І досяг успіху — шість років тому у відновленому красені–храмі поновилися регулярні богослужіння.

Проте місцевій єпархії Московського патріархату, якій храм відійшов у постійне користування, виявляється, цього замало. Вона хоче бачити у своїй власності не тільки собор, а й решту споруд колишнього херсонеського чоловічого монастиря з прилеглою територією.

Мотивуючи це тим, як сказано в раніше оприлюдненому в ЗМІ листі митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря до глави держави Віктора Януковича, що ці культові об’єкти «використовуються не за призначенням (а іноді навіть оскверняються)».

«Невже знайдеться голова, щоб піти на таке божевілля?»

— Із митрополитом Лазарем на цю тему ми декілька разів на рік спілкуємось, — вводить мене в курс справи 71–річний генеральний директор та науковий керівник заповідника «Херсонес Таврійський» Леонід Марченко. — Знаєте, він писав подібні листи і Кучмі, й Ющенку, і всім прем’єрам. Але ніхто йому Херсонес не віддавав. Я весь час його переконував: владико, ви ж зрозумійте, що коли у 1850 році почали будувати монастир, ніхто не знав, що внизу під ним — залишки античного міста. Археологічні ж розкопки тут проводились раніше, з 1827 року, — для того, щоб знайти місце хрещення князя Володимира. Бо деякі літописи вказували, що це відбулось саме у Корсуні, тобто Херсонесі.

— І знайшли те місце?

— Є припущення, що хрестився Володимир у базиліці Крузе. Першим же поверхом Свято–Володимирського собору стала інша базиліка V сторіччя. Вирішили, що саме тут усе й відбулося. Але сьогодні більшість археологів і богословів сходяться на думці, що князя хрестили в так званій Уварівській базиліці. Чоловік графині Уварової розкопав ту базиліку на території «руської Трої», як називали Херсонес, у 1853 році. Вважається, що вона була найбільшою серед відомих у тодішній Європі.

— На що конкретно сьогодні претендує Кримська єпархія?

— Загалом на все, але, в першу чергу, на колишню монастирську трапезну, де нині розміщується зала середньовічної історії Херсонеса, і будівлю, де експонується готична. Але якщо їх віддати — музею не буде. Залишиться городище. Невже знайдеться голова, щоб піти на таке божевільне рішення? Враховуючи те, що Президент України Віктор Янукович підписав концепцію розвитку Національного заповідника «Херсонес Таврійський» у зв’язку з його номінацією в ЮНЕСКО.

— Митрополит дорікає заповіднику, що, мовляв, із вірян беруть за прохід до храму 30 гривень…

— Це неправда. Для вірян облаштовано окремий прохід, причому безкоштовний у часи богослужіння. Для дорослих відвідувачів заповідника вартість квитка становить 20 гривень, для севастопольських пенсіонерів — 10 гривень.

«Або ви заспокоюєте владику...»

— Тож iз тутешнім митрополитом у вас непрості стосунки?

— У нас доходило до серйозних словесних перепалок. Ми зустрілись у цьому кабінеті. З одного боку — Лазар і зо два десятки його священиків, з іншого — я і мої заступники. Говорили, говорили. І тут митрополит гнівно гупає своєю палицею об підлогу: «Все — завтра видам указ, що тут буде монастир». Він так поводився, бо відчував підтримку місцевих властей (тоді Херсонеський заповідник був підпорядкований Севастополю. — Авт.), адже вони йому пообіцяли віддати центральну частину заповідника разом iз собором. Тоді я кажу присутньому першому заступнику глави міськ­держадміністрації: або ви заспокоюєте владику, або я вас усіх попрошу залишити кабінет. Була навіть спроба монахів самовільно заселитись в одне з приміщень заповідника. Тому я змушений був дати термінову телеграму Президенту Кучмі. Його адміністрація направила сюди комісію. Розібрались. Я того ж року вісім разів побував на прийомі у віце–прем’єра Миколи Жулинського. Микола Григорович мене підтримав. І ми таки домоглись, щоб заповідник передали у загальнодержавну власність.

— Як монахи знищували Херсонес, про що графиня Уварова скаржилась останньому російському царю?

— Сади, виноградники висадили на останках древнього міста, кладовище своє зробили на його житлових кварталах — там, де нині дзвін. Мене досі Левада (археолог і журналіст. — Авт.) з Києва дістає: мовляв, Марченко не бачить, що труна з–під дзвона стирчить. Так це ж кладовище монастирське, Марченко до нього немає жодного стосунку.

«Буде рішення Кабміну — робіть що хочете»

— А взагалі яка земельна ситуація навколо заповідника ?

— Територія древнього Херсонеса простяглась аж до Сапун–гори, маяка, мису Фіолент. Це фактично весь Гераклейський півострів. Херсоніти, мешканці Херсонеса, облаштувались тут на території в десять тисяч гектарів. Із цих десяти тисяч ми намагаємося повернути заповіднику тільки триста гектарів. Сюди входить городище, фортеці Каламіта в Інкермані і Чембало в Балаклаві, древні виноградники Херсонеса. До речі, останні ніде у світі більше не збереглись. Ось за ці землі ми наразі воюємо, починаючи з 2002 року. На більшість ділянок отримали державні акти на землю. Залишилась Каламіта, де ми наштовхнулись на проблеми знову ж таки через Кримську єпархію. Там у неї, у печерах, Свято–Клементьєвський монастир, а внизу — зруйнована церква святого Миколая. Церкву хочуть відновити. Ми не проти, але єпархія хоче отримати у власність ще й землю. Через це на мене безупинно тиснуть з усіх боків, зокрема Інкерманська міськрада. Я ж посилаюсь на постанову Кабміну України від 1994 року, де вказано, що городище й обидві фортеці — загальнодержавна власність. І міністру, і решті кажу: буде рішення Кабміну — робіть що хочете.

— Нещодавно з’явилась інформація, що до заповідника впритул підступають забудовники, і що, мовляв, це погоджено з вами.

— Це перекручена інформація. Ми згоди не даємо. Ми даємо тільки наукові висновки. Колишній голова Севастопольської держміськадміністрації Куніцин усю цю ділянку в західній частині, навколо Карантинної бухти, військової частини (Чорноморського флоту. — Авт.) аж до пляжу Сонячного хотів передати під забудову. Ми відстояли. Варто зазначити, що тут древні некрополі простяглись на кілометри в різні боки. Геть усіх їх ми зберегти не в змозі. Проте частину, що ближче до межі заповідника, ми зберегти просто зобов’язані. Тому в наукових висновках ми вказуємо, що на даній території знаходяться археологічні пам’ятки. На ній спершу потрібно провести археологічні розкопки за рахунок забудовника. І якщо при цьому щось знайдемо — музеєфікувати. Наскільки мені відомо, нинішня адміністрація Севастополя скасувала ті земельні розпорядження своїх попередників і передала матеріали до суду.

ОФІЦІЙНО

Міністр культури та туризму Михайло Кулиняк сподівається, що у 2011 році буде докладено всіх зусиль, аби були виконані вимоги ЮНЕСКО щодо Херсонеса з подальшим внесенням його до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, повідомляє ІМК.

Міністр наголосив, що кроки для внесення Херсонеського заповідника до всесвітньої культурної спадщини буде пришвидшено. Також, за словами пана Кулиняка, наразі вже закінчується розробка державної цільової програми розвитку Херсонеса.

Василь Садовський, «Україна молода»