На адресу козаків «Мамаєвої Слободи» надійшло запрошення від Монастирищенської районної ради Черкаської області взяти участь в святкуванні 360-ї річниці славної перемоги полковника Івана Богуна під козацьким містечком Монастирище.
Козаки «Мамаєвої Слободи» вважають за честь прибути на святкування великої перемоги.
Битва відбулась 20-21 березня 1653 року. Як свідчать перекази, Кальницький (Вінницький) полковник Іван Богун мав в своєму підпорядкуванні трохи більше 400 козаків. Польський магнат Стефан Чарнецький понад 15 000 шляхти та найманців, тобто на кожного козака приходилось близько 40 супротивників.
Тож, року Божого 2013, місяця березня, числа 22 о 12-00 на Кошовій Горі в козацькому таки містечку Монастирище, розпочнеться реконструкція бою козаків Івана Богуна проти карального корпусу Речі Посполитої. Відтворення драматичних подій березня 1653 року відбудеться за участі козаків «Мамаєвої Слободи», а саме, кращого в Європі кінного козацького каскадерського підрозділу під орудою наказного отамана Олега Юрчишина.
Свято з нагоди 360-ї річниці перемоги полковника
Івана Богуна під козацькою фортецею Монастирище
Програма заходу:
22 березня 2013р. – Кошова гора (центральна площа м. Монастирище)
12-00 – Парад верхи на конях козацького підрозділу та польських крилатих гусар центральними вулицями м. Монастирище.
12-15 – Урочисте відкриття (виступ керівників області, району та гостей).
12-25 — Зачитування школярами Монастирищенських шкіл списку козаків Кальницької, Балабанівської, Терлицької сотень Кальницького полку та Цибулівської сотні Уманського полку, котрі на чолі з Іваном Богуном мужньо захищали фортецю Монастирища у березні 1653 року.
12-35 – Виступ кобзаря.
12-40 – Театралізована реконструкція бою козаків верхи на конях проти підрозділу польських крилатих гусар.
12-55 – Демонстрація козацької звитяги (показ майстерності фехтування на шаблях)
13-00– Показові виступи козаків верхи на конях (козацька джигітовка)
13-20 – Концертна програма за участі фольклорних колективів та кобзарів з козацького селища «Мамаєва Слобода»
14-00 – Урочисте закриття свята.
Поіменний перелік козаків Кальницької, Балабанівської, Терлицької сотень Кальницького полку та Цибулівської сотні Уманського полку, котрі з великою вірогідністю брали участь у захисті козацької фортеці Монастирища в березні 1653 року. Витяг зроблено з реєстра Війська Запорозького Низового, затвердженого в 1649 році Гетьманом Богданом-Зиновієм Хмельницьким:
Кальницька сотня Кальницького (Вінницького) полку
(Витяг з рестру Війська Запорозького Низового 1649 року.)
Іван Федоренко полковник, Кирило Волошин, Филон Немира суддя, Василь А., Кирило Ющенко, Хацина Волошин, Строя Волошин, Степан Криштоповський, Гаврило Урядинський, Гринь Стельмах, Андрій Кгурощенко, Гринь Гамон, Юско Крамар, Гринь Крамаренко, Семен Бут сотник, Омелян Мехеденко, Іван Гладкий, Антон Подолченко, Юрко Подущенко, Іван Кисленко, Шимко А., Ігнат Струць, Ілляш Раденко, Панас Куденко, Лаврін Стельмашенко, Фесина Грінченко, Іван Ясененко, Васько Долженко, Леско Мокляченко, Демко Юрчишин зять, Миско Слюсар, Василь Назаренко, Олексій Покотиленко, Федор Тимонечко, Федор Мехеденко, Гринь Сененко, Дмитро Чачанко, Яцько Волошиненко, Дем’ян Кравець, Грицько Панський, Семен Кгранджа, Матвій Громотенко, Яков Сорокопуденко, Трохим Часченко, Андрій Заяченко, Степан Лучченко, Іван Дробутенко, Пахута Гринченко, Тишко Сокальський, Кас’ян Оловчиєнко, Андрушко , Василь Крученко, Данило Петрушенко, Ярешко Луценко, Степан Сочевенко, Семен Трохименко, Леско Барський, Борис Макаренко, Лаврін Сторож, Лук’ян Каненко, Андрій Турчин, Павел Лещенко, Миско Пацученко, Остап Либерко, Іван Шарченко, Андрій Несмачченко, Марко Боличенко, Феско Михулка, Процик Грищенко, Андрушко Петрущенко, Іван Бабиченко, Юско Бакуменко, Семен Педусенко, Андрушко Степаненко, Іван Трачиненко, Іван Ющенко, Лук’ян Мироненко, Фесько Шаповалов зять, Роман Хмеляренко, Кондрат Адаменко, Мисько Махнич, Лесько Максименко, Іван Хмеляренко, Мисько Хоменко, Іван Черняченко, Лесько Білий, Степан Гарасимов зять, Улас Мельник, Левко Коваленко, Андрушко Бабенко, Іван Ядаменко, Стуць Михайленко, Захарка Крупченко, Зінець Сіненко, Сергій Онищенко, Андрушко Пискаленко, Процик Сорокопуденко, Андрусь Скрипченко, Лесько Охріменко, Павло Ярошков зять, Федор Шпиленко, Проць Пхайко, Васько Литвин, Тимко Шарун, Ярош Димиденко, Онисько Котляр, Климочко Березний, Мартин Шинкар, Семен Догтяр, Стецько Андрушков зять, Федор Безпосло, Фесько Михайленко, Іван Сильченко, Іван Литвиненко, Масько Лещенко, Кирик Лиханенко, Панас Гончар, Роман , Максим Сточенко, Дем’ян Разовиченко, Наум Слученко, Улас Олійниченко, Лазор Дуденко, Васько Осавул, Мисько Мудренко, Іван Походченко, Савка Бараченко, Петро Туменко, Кузко Лисаненко, Омелян Калиненко, Гринець Лисий, Яким Штурменко, Петро Кодим, Шкляренко, Дацько, Андрушко Разовиков зять, Жадан Нішотин зять, Василь Лещенко, Семен Пальченко, Іван Бородавченко, Павел Шостак, Василь Липовченко, Ігнат Василенко, Іван Солонинка, Лесь Москаленко, Федор Андреєнко, Василь Лучченко, Васько Гладиш, Семен Серсенко, Яков Лантвойтенко, Петро Сененко, Грицько Мирочник, Дацько Ігнатенко, Панько Босий, Олекса Олійник, Оліфер Мірочник, Федько Бублик, Іван Уласко, Фесько Микитенко, Ющенко, Солодовниченко, Кузьма Проценко, Василь Хоменко, Дубський, Костирка, Гарасим Михайленко, Грицько Пула, Степан Євтушенко, Ярема Бут, Гаврило Чепелев зять, Тарас, Роман Кулинич, Іван Сиротадобрий, Мартин Карасенко, Лесько Іваниченко, Тишко Чепеленко, Проць Ласовченко, Михайло Білашенко, Семен Копилець, Павло Олещенко, Климко Тимченко, Федор Северин, Іван Проценко, Михайло Босонос, Тимунченко, Андрусь Степунченко, Рогулька
Балабанівська сотня Кальницького (Вінницького) полку
(Витяг з рестру Війська Запорозького Низового 1649 року.)
Олексій сотник, Василь осавул, Ігнат Люшня, Василь Сач, Мартин Перетятков зять, Ярема Лободенко, Федор Куриленко, Стецько Жуковський, Василь Довбня, Андрусь Гайдук, Олексій Ященко, Іван Себастян, Іван Скиба, Кортій Миклашенко, Степан Шийка, Лук’ян Диденко, Петро Маценко, Ігнат Павленко, Іван Гришченко, Гавриш Калениченко, Василь Самуйленко, Марко Басараба, Левко Ржевський, Улас Яременко, Гавриш Бабенко, Іван Марков зять, Павло Метеленко, Іван Грицов зять, Іван Миронка, Іван Цибулечка, Сидор Шокаленко, Гришко Карпенко, Іван Ковтуненко, Олекса Глущенко, Протас Празник, Озарко Блазник, Гаврило Коритнянський, Грицько Чернець, Яцько Борисенко, Євтух Андрушков зять, Андрусь Стеценко, Гарасим Мороз, Мартин Морозов зять, Федор Лебедь, Семен Поворозниченко, Іван Щасненко, Іван Пискуненко, Іван Бабич, Андрусь Седельник, Іван Петренко, Василь Бороненко
Терлицька сотня Кальницького (Вінницького) полку
(Витяг з рестру Війська Запорозького Низового 1649 року.)
Василь Варениця сотник, Ярема осавул, Івашко Гнида, Василь, Микола, Климко Савранський, Юрко Середо, Назар Щенюченко, Ігнат Климков, Грицько Матюс, Петро Гупало, Андрусь Гупало, Кондрат Бороша, Ігнатець Свиренко, Гарасим Гупало, Василь Дубовик, Кондрат Горкушин, Яким Шуркгал, Ярема Степаненко, Іван Зіненко, Михайло Гнида, Павло Синявський, Іван Бондаренко, Артим Кравченко, Максим Скрипка, Тишко Панасенко, Антон Баран, Ясько Гончар, Іван Брицький, Мисько Чорноостровський, Матвій Богун, Тимко Даценко, Лесько Гайник, Тишко Трирог, Марко Нетренко, Стахир Постойко, Хвед Тимчишин, Семен Паньков, Семен Савченко, Лесько Курта, Іван Боженко, Улас Петренко, Ілляш Колибаба, Ігнат Каленик, Іван Куравський, Хома Недовісенко, Луцик Швець, Андрусь Павленко, Матвій Бронка, Іван Калоїд, Сидор Глущенко, Кондрат Кривуша, Іван Яблонського, Іван Рицеренко, Іван, Жадан, Іван Мищенко, Біляк, Кохань, Мартин Чечуга, Кунас Данилов, Антон Трибок, Роман Балик, Педос Ющенко, Савка Манютенко, Андрій Маценко, Кондрат Діненко, Василь Павленко, Юрко Атаман, Яким Шарун, Сень Ємець, Петро Турчин, Тимко Штокало, Федор Кравець, Роман Борисенко, Луцик Гайдук, Шинькгерий Волошин, Грицько Щербина, Остап Кобилянський, Антон, Ілько Моргун, Степан Попенко, Василь Голомис, Грицько Парканський, Хвесько Чижма, Стахир Василь, Савка Жигало, Яков Кущенко, Сенько Лисовець, Юсько Лащенко, Ігнат Донець, Юсько Олещенко, Яков Мельниченко, Остап Локошенко, Луцик Брайловець, Андрусь Динисенко, Ігнат Циганенко, Юсько Брайловський, Педас Гавриляка, Василь Цюцюренко, Олекса Дуброва.
Цибулівська (Монастирищенська) сотня Уманського полку
(Витяг з рестру Війська Запорозького Низового 1649 року.)
Іван Кгродзенко сотник,
Ілляш Сикунів, Назар Страшний, Іван Білаш, Андрушко Омеляненко, Матвій Шеремет, Ярема Бузовський, Степан Паламаренко, Іван Мигасенко, Кость Мигасенко, Хвесько Местиченко, Семен, Іван Сешенко, Хома Тарасенко, Іван Савченко, Федір Лещенко, Ничипор Демиденко, Іван Крутипорошенко, Андрушко Дума, Леско Михненко, Курило Будніков, Грицько Михайленко, Андрушко Михайленко, Сема Климченко, Іван Бондар, Педор Чорний, Іван Михайленко, Іван Дащенко, Василь Паламаренко, Гаврило Тищенко, Фесько Улашин, Куц Довгомиденко, Нестер Пилипенко, Мартин Бородиченко, Данило Ігнатенко, Іван Кравець, Лашко Харченко, Василь Конон, Прокоп Непорада, Василь Мастиєнко, Пилип Ємченко, Семен Іващенко, Гаврило Іващенко, Педор Лукашенко, Андрій Тарадара, Яцко Серкіжченко, Максим Резніков син, Антон Журавленко , Дахно Гладченко, Грицько Бриченко, Назар Бриченко, Яцкович, Хведко Гладкого зять, Іван Голик, Леско Чернявський, Феско Усатий, Сай Микитенко, Харко Болобановський, Яцко Чернявський, Олекса Болобановський, Іван Босяченко, Миско Оратовський, Мирон Гнидченко, Грицько Сененко, Кость Чернявський, Левко Хмельниченко, Левко Затинченко, Хведор Лесняк, Тимко Степаненко, Олекса Яцьков зять, Степан Кузьменко, Дмитро, Грицько Івахненко, Тимко Хведченко, Захарка Мединенко, Юрко Тригуб, Борис – Яцьков син, Юско Грабаченко, Іван Бурка, Іван Києнко, Степан Гончаренко, Дем’ян Матяшенко, Стецько Літінський, Педорина Денисенко, Тимко Голоденко, Площий Яцко, Костя, Ігнат Матяшенко, Іван Щербина, Іван Бураченко, Яцько Єрбуртик, Іван Турчин, Тимко Лазоренко, Грицько Мартишенко, Яким Каличенко, Хвесько Тетієвський, Кирил Волинець, Ігнат Чопенко, Євлашенко Хвесько, Зінець Зеленський, Микита Андрущенко, Ігнат Криштопенко, Назар Ващенко, Степан Марченко, Данило Стеценко, Ігнат Динисенко, Федор Андрусенко, Василь Більмашенко, Яско Звинянський, Василь Котлубай, Василь Гайдалик, Миско Житник, Тимко Гаращенко, Степен Лущенко, Лаврін Мартиненко, Ілляш Кропив’янський, Василь Байцеренко, Данило Коханенко, Сомин Артишенко, Савка Махновський, Яким Біляченко, Яков Калницький, Гавриш Кавеленко, Кость Мізененко, Марвій Гордієнко, Панас, Юско Трикозенко, Остап Киборенко, Гринець Семченко, Григор Каракусенко, Іван Пурскаленко, Юхим Токаренко, Андрій Федченко, Семен Струченко, Ярема Перетятченко, Семен Степаненко, Іван Деменко, Борис Тихненко, Іван Стеценко , Андрій Гриценко, Лук’ян Ващенко, Миско Сидоренко, Педор Щасненко, Данило Степаненко, Захарка Близнюченко, Лук’ян Василенко, Леско Савченко, Леско Даниленко, Костя Чорний, Миско Ющенко, Гаврило Педорченко, Василь Педорченко, Іван Різаченко, Тимко Пилипенко, Петро Павленко, Ничипор Петренко, Григор Сущенко, Іван Балабановський, Марко Тисенко, Матвій Пискуненко, Процик Лісовець, Миско Бондаренко, Охрим Ющенко, Яцко Булиженко, Прокоп Торбовський, Матвій Вальченко, Грицько Буглувченко, Васко Микитенко, Андрус Товстиченко, Мартин Москаль, Юско Сущенко, Данило Олексенко, Савка Товстиченко, Карп Сербиненко, Іван Парієвський, Педор Михайленко, Самойло Климченко, Яцько Сухиненко, Данило Приліпченко, Іван Климченко, Василь Ступченко, Калиман Бабенко, Семен Братченко, Мирон Іванеко, Демко Грузький, Юско Демченко, Андрусь Гавриленко, Яков Антоненко, Кирик Сененко, Грицько Федоренко, Яков Федоренко, Миско Кушнеренко, Мартин Климченко, Іван Лабунченко, Ілляш Бугошенко, Леско Мищенко, Педор Петренко, Макар Сененко, Кирик Костенко, Василь Грабовський, Логвин Ничипоренко, Герасим Скоряченко, Андрушко Зоренко, Ярема Левченко, Яков Феченко, Іван Петренко, Василь Кутняченко, Іван Баглай, Василь Тур, Іван Кобець, Ярош Микитенко, Ярема Кропив’янський, Павло Томченко, Костя Фединенко, Іван Карпенко, Яков Никгора
Козацька історична розвідка про славну перемогу полковника Івана Богуна під козацькою фортецею Монатирищами 20-21 березня 1653 року.
В реєстрі Кальницького (Вінницького) полку затвердженого Богданом Хмельницьким восени 1649 року зазначено 3970 прізвищ козаків.
Кальницький полк був прикордонним, тобто буферним. Всі дев`ятнадцять сотень цього полку розташовувались обіч «Чорного татарського шляху» на відстані 40-50 км одна від одної, себто одноденного кінного переходу. Полк обіймав територію на північ від середньої течії Південного Бугу до витоків річки Рось, а на південному сході витоків річки Соб, Сороки, Конилки та Гірського Тікича. Таке його розташування робило Кальницький полк надзвичайно важливим у стратегічному значенні для оборони кордонів козацької Держави від Польського королівства. Відстань між крайніми сотнями полку становила близько 250 км, а це щонайменше п`ять денних кінних переходів. Таким чином, аби зібрати полк по тревозі у повному складі потрібно було не менше півтора-два тижні. Починаючи з 1649 і по 1653 рр. полк приймав жваву участь у постійних кровопролитних прикордонних сутичках, а також у великих та малих битвах, в тому числі і під Берестечком, втративши за вказаний період щонайменше 30-40% особового складу.
На момент битви під Монастирищем навесні 1653 року у підпорядкуванні Івана Богуна могло бути біля 2500 тисячі козаків. Враховуючи весняне бездоріжжя, розливи рік та струмків, рівно як і значну відстань між сотнями, а також хвороби та інші поважні причини, козаки Кальницького полку не мали фізичної можливості вчасно прибути на збірні пункти. За таких критичних умов Іван Богун міг зібрати лише козаків найближчих сотень. Польський магнат Стефан Чарнецький не дарма вважався одним із найкращих полководців Речі Посполитої. Будучи не аби яким стратегом, він заздалегідь передбачив дані обставини. Тож керований ним корпус, практично без перешкод просувався «Чорним шляхом» по території Кальницького полку в березні 1653 року.
Шляхетські панцирні хоругви Речі Посполитої нараховували більше 15 000 шляхти, жовнірів та німецьких ландцкнехтів. Польський каральний корпус, використовуючи тактику подвижних кінних загонів, рухався «Чорним шляхом» надзвичайно швидким маршем із Північно-Східної Волині (тепер Житомирська обл...). З метою навести жах на козаків, Чарнецький дав наказ «огнем і мечем» плюндрувати територію. Чоловіків та жінок, дітей та старих жорстоко катували, вішали та садили на палі. Майно грабували, оселі випалювали… Летючі польські загони нищили дрібні козацькі застави та укріплені містечка. Так були до тла випалені невеликі козацькі фортеці Самгородок, Погребище, Прилука, Липовець та багато інших козацьких сіл та хуторів. Полковник Іван Богун дізнався про навальне просування ворога своєю територією вже тоді, коли поляки були практично «на порозі» полкового міста Кальника (тепер село Іллінецького р-ну Вінницької обл.).
На збори не було часу, адже ранньою весною майже всі козаки були по домівках. Заскочений зненацька полковник Іван Богун, розіслав гінців до найближчих від Кальника сотень, аби їх силами перекрити просування польських підрозділів «Чорним шляхом» до Умані. По тривозі було зібрано лише чотири сотні козаків Кальницького полку: Кальницька сотня, котра на 1653 рік могла нараховувати близько 200 козаків, Балабанівська – близько 50 козаків, Терлицька – близько 100 козаків та Цибулівська сотня Уманського полку, в реєстрі якої значилось близько 200 козаків. Варто ще раз вказати, що не всі козаки, котрі значились у реєстрі, змогли вчасно прибути у місце збору. Таким чином Іван Богун за переказими зумів мобілізувати лише близько чотирьохсот козаків. За приблизними підрахунками на одного козака приходилось до сорока польських жовнірів та німецьких найманців. Маючи такий малочислений загін, полковник Іван Богун, будучи одним із найкращих стратегів Запорозького ВІйська, прийняв єдине правильне рішення – заблокувати «Чорний шлях» у напрямку Умані.
На півдорозі до Умані, на відстані одноденного кінного переходу від містечка Кальник, обіч «Чорного шляху», над річкою Конилкою, здавна стояло козацьке містечко – Монастирища (тепер Монастирище). На той час містечко було добре укріпленою фортецею, оперезане численими вовчими ямами, шанцями, ровами та частоколом, головним опорним пунктом фортеці був замок. Укріплення козацької твердині стояли на узвищі природного мису, оточеного з трьох сторін урвищами ярів, по яких з південного та північного боку серед боліт протікала річка Конилка зі своєю притокою. На пагорбі протилежного берега річки Конилки , також оточеному крутими ярами, знаходилась укріплена палісадом фортеця козацької слободи Аврамівка. Саме за її оборонними валами Іван Богун, як то було раніше під Вінницею, завбачливо розташував частину своєї кінноти. Таким чином, панцерні хоругви Стефана Чарнецького могли приступитись до Монастирищенської фортеці лише із рівнинної місцевості західного боку, яка зараз називається Завалля. Запеклі бої під Монастирищами між карателями та козаками розпочались 20 березня і тривали без зупинку дві доби.
Із середини фортецю захищала Цибулівська сотня Уманського полку сотника Кгрозденка та частина кінноти Івана Богуна. Після дводенного штурму, як пише Самійло Величко, поляки підпалили в кількох місцях частокіл, підпалили також і замок. В ночі під прикриттям диму, що густо застеляв фортецю та околиці, Іван Богун вивів частину кінноти з Аврамівського укріплення. Цей невеликий козацький підрозділ одягнув на себе кожухи, вивернуті по-татарськи вовною наверх і зайшов до поляків у тил, використавши «Галайову греблю», котра через глибокий яр сполучала село із фортецею. Козаки спільно з Богуном в найдраматичніший момент битви вдарили полякам у тил. Ось як пишуть про це учасники тієї битви – польські шляхтичі В.Каховський та Твардовський: «Військо вдерлось в міські пригороди, уже захопили фортечний вал, уже сотник Кгрозденко був убитий, уже повидирали кілля (частокіл валу). Всі сподівались, що місто ось-ось буде захоплено…». Шляхтич Твардовський також пригадав, що після несподіваної появи Івана Богуна лише з однією сотнею козаків в тилу польського обозу, польське військо охопив жах. Козаки у вивернутих навиворіт кожухах з татарськими хижими криками та завиванням, навально вдарили розпашілим від бою польським хоругвам у спину: «Наші, як ошпарені, кинули свої обози і вантажі, поранених і хворих. Тікали так, що за ніч сім миль пробігли…». Шлях втечі коронного війська проходив дорогою повз козацьку слободу Летичівку та густий дубовий ліс. Впродовж шести верст (близько 7 км) вся дорога в сторону сотенного містечка Цибулів, якою «до лясу» дременули поляки, рясно була вкрита, посіченими на пень, тілами німецьких найманців та польських гонорових карателів…
Самійло Величко сповіщає, що поляки панічно тікали в сторону містечка Цибулів (Черкаська обл.) і називає втрати поляків понад 6 тисяч убитими, та обоз, який вони кинули під Монастирищами. Польські хоругви, хоча і панікуючи зазнали переляку, проте не втратили повну керованість. З боями відступаючи вони зробили так-званий маневр «відворот». Тікаючи в сторону козацької слободи Цибулів, повернули лісовою дорогою по відгалуженню «Соколівського шляху», що тепер проходе через село Антоніна до переправи і бродів через Гірський Тікич в районі села Княжа Криниця, аби мати змогу і надалі грабувати ще не випалені козацькі села та хутори, здобуваючи провіант для жовнірів та фураж для коней. Недобитки польського карального корпусу знову вийшли на «Чорний шлях» та спішним маршем вирушили на Волинь, у межі Речі Посполитої…
В той же час з Умані на допомогу Івану Богуну із кількома полками спішив сам Гетьман Богдан Хмельницький, проте запізнився. Довідавшись про блискучу перемогу козаків під орудою Івана Богуна – «Був дуже задоволений і реготав з польської шляхти».
Гора, на якій після боєвиська стояло Запорозьке Військо, напевне на чолі з самим Гетьманом Богданом-Зиновієм Хмельницьким, поруч із Монастирищенською фортецею й донині називається Кошовою. Тобто горою, де розташовувався козацький Кіш (табір).
На Генеральній карті України 1647 року укладеній французьким інженером, котрий перебував на службі у польського короля Владислава IV Гійомом Ле Вассером де Бопланом (фр. Guillaume Le Vasseur de Beauplan) (1600 — 1673) з інженерною точністю показані укріплення Монастирищенської фортеці; оборонні вали козацької слободиАврамівка, також позначені козацька слобода Цибулів, поселення Княжа Криниця та поряд із ним село Полонне (котре пізніше було спалено татарами), Івахни (Івахнова гребля), Коритня, козацька слобода Терлиця, Левухи, Балабанівка та інші.
З серця столиці України – селища «Козака Мамая», щиро по-козацьки, запрошую вихідців із Монастирищенського району Черкаської області та Іллінецького району Вінницької, спільно з козаками «Мамаєвої Слободи» 22 березня 2013 року відзначити 360-ту річницю перемоги славного полковника Івана Богуна.
З належною шанобою
Костянтин Олійник
Козак Левушківського куреня Війська Запорозького Низового
Генерал-Хорунжий українського козацтва.
«Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх» (Богдан-Зиновій Хмельницький)
«Ой полети, галко, ой полети, чорна, да й на Січ риби їсти; Ой принеси, галко, ой принеси, чорна, від Кошового вісті…»
