Подружжя Гривулів вже п'ять років збирає вишиванки та працює над створенням музею, поки що віртуального. Щоб кожен мав змогу більше дізнатись про давнє мистецтво.
Роксолана та Олесь цікавились вишиванками ще до знайомства. Після одруження почали збирати сорочки зі всієї України. Лише в Космачі кожен із 32-ох присілків мав власну техніку. І в давнину вже з одного вигляду людини можна було дізнатись, звідки вона походить.
«Наше завдання докопатися до тих глибин, автентичності кожного населеного пункту, тому що це характеризує його культуру», — розповідає Олесь Гривул.
Зараз у подружжя близько двохсот експонатів зі всієї України. Переважно в колекції сорочки кінця 19-го — початку 20-го століття. Найлегше вік вишиванки визначити за полотном.
Зібрати їх не легко. Адже старі сорочки перешивали на подушки або використовували в господарстві. Тож принцип у Гривулів географічний. Бракує в колекції поки що сорочок лише з Волині та Луганщини.
Первинно в Україні вишивка була більш орнаментальна, квіти з'явилися значно пізніше і це були не троянди. Троянди, за словами Гривулів, новомодне введення у вишиванні. «Французи були дуже добрими бізнесменами і хотіли реалізовувати в Україні своє мило. І для того, щоб воно купувалося, вони пакували його в такі гарні папірці у вигляді вишивки троянд. А людям вони подобались і вони почали пробувати наносити візерунки», — пояснила Роксолана Ортинська-Гривул.
Подружжя мріє створити музей, доступний для кожного. Зараз працюють над віртуальною збірнею. Та допоки дизайнери ламають голови над створенням сайту, фотографії робіт викладають у соцмережах.
