chrome firefox opera safari iexplorer

Україну об’єднає Сковорода

20 вересня 2010 о 08:23

Постать видатного українського філософа Григорія Сковороди відома сучасному поколінню українців хіба що з вузької шкільної програми, яка для більшості молодих людей є нецікавою, а відтак не вартою уваги.

А скільки ще таких постатей української літератури та історії залишаються до кінця невивченими, незрозумілими і частково, а то й зовсім забутими?

Мабуть, саме усвідомлення такого стану речей спонукало одного з чи не найбільш зацікавленого у пропагуванні української культури політика Миколу Томенка розпочати нову просвітницьку акцію «Україні потрібні герої», метою якої є популяризація історичних подій та імен, які можуть стати тією справжньою основою для об´єднання країни.

Одним з таких імен, яке позитивно сприймається і в Західній, і в Східній Україні, є Григорій Сковорода – мандрівний філософ і поет, який народився на Полтавщині, а помер на Харківщині.

Саме до місця, де провів останні дні свого життя Григорій Савич, вирушила група журналістів під проводом Миколи Томенка. Акцію «Імена України: Григорій Сковорода» Томенко вирішив провести напередодні 285-річниці з дня народження філософа спершу на Харківщині, а на початку грудня — в селі Чорнухи, де народився Григорій Савич.

До села Іванівка, яке тепер називається Сковородинівкою, можна добратися з Харкова за годину. Саме тут можна найповніше відчути те, як і чим жив Сковорода.

Місце, яке багато розповідає про життя і діяльність філософа — літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди. Колись це була садиба поміщика, а згодом першого біографа Андрія Ковалевського – учня Сковороди. Тут філософу дуже подобалося, і він часто навідувався в гості до свого учня, подорожуючи 25 років Слобожанщиною.

В музеї зібрані праці, які розповідають про життєвий шлях і світогляд Сковороди, його портрети та нечисленні особисті речі. Однією з найцікавіших малярських робіт є картина художника Лазаренка, який зобразив на своєму полотні різні портретні зображення філософа. З особистих речей Сковороди збереглися скрипка, на якій він грав перебуваючи у родині священика Якова Правицького, і годинник з дарчим написом. Те, що ця річ філософа дісталася нам у спадок є доволі символічним, адже, як говорив Сковорода, втрата часу – найважча з усіх втрат.

Святая святих у музеї називають кімнату-келію, в якій Сковорода доживав останні години.

... Холодної осені 1794 року Григорій Савич прийшов в Іванівку. Пообідавши, Сковорода пішов у садок, зривав яблука і пригощав ними місцевих дітей. Потім вийшов на узвишшя саду, і під липою почав копати яму. Здивований господар маєтку запитав, чим це він зайнятий. На що Сковорода відповів: «Прийшов мій час. Пора завершувати мандрівку». Надвечір повернувся філософ у свою маленьку і скромну кімнату, одягнув чистий одяг, сів за стіл і запалив свічу. Стривожені тим, що Григорій Савич не дає про себе чути впродовж наступного дня, господарі вирішили потурбувати його. Прочинивши двері в кімнату Сковороди, вони побачили, що у той момент від протягу згасла свіча. А значить й відлетіла на той світ душа Сковороди.

Філософа поховали так, як він хотів – у власноруч викопаній могилі, без хреста, з написом на камені: «Світ ловив мене, та не впіймав».

І справді, все життя Сковороди – це втеча і прагнення сховатися від світу. Двічі йому пропонували постригтися в монахи — він відмовився, як і від посад. «Достатньо і вас, стовпів у храмі Божім», — відповідав Сковорода на пропозиції стати духовною особою. Всюди він був бажаним гостем, але ніде довго не затримувався. Усе його життя – це мандри. Україна, Росія, Польща, Італія, Німеччина, Австро-Угорщина – всюди він поширював свою філософію серця і свободи, своє бачення людського призначення і сенсу життя.

Для Сковороди не існувало жодних матеріальних цінностей. Тому парадоксальним Микола Томенко назвав те, що портрет Григорія Сковороди зобразили на 500-гривневій куп´юрі.

«Смислом свого життя Сковорода намагався робити свої ідеї, тому він би мав пропагувати скромний спосіб життя. Якщо вже хотіли зобразити його на грошах, то треба було зробити його символом одногривневої куп´юри, а символом найбільшої грошової куп´юри все ж таки повинні бути князі, гетьмани і так далі», — переконаний Микола Томенко.

Своїм способом життя Скворода розвінчував культ багатства і розкоші – харчувався виключно молочною і рослинною їжею, яку споживав після заходу сонця, спав всього лиш чотири години на добу. Любив сонце і природу, адже вірив, що щастя полягає саме в гармонії з нею.

До речі, сад в Сковородинівці – автентичний. Там досі стоїть криниця з джерельною водою, яку пив Григорій Савич, фруктовий сад і парк з липовими алеями. На жаль, не зберігся повністю 700-літній дуб, під яким любив працювати Сковорода. В 1994 році дерево впало, переживши філософа на 200 років. Зараз від дуба залишився лише величезний пеньок з дуплом, де Сковорода ховався від дощу і продовжував творити. Те, що залишилося від дерева, хочуть законсервувати. Сам дуб (точніше, те, що від нього залишилося) вважають магічним, і радять доторкнутися до нього – щоб збулися мрії (звісно, нематеріальні). А неподалік улюбленого дерева філософа росте новий дуб, який посадив Григорій Сковорода.

Ще однією спробою Миколи Томенка розповісти про Сковороду стала ідея показати минулої суботи у Харкові мюзикл «Містер Сковорода», який мав на меті розповісти про ідеї Сковороди крізь призму сучасності. Сама ідея – непогана, але її втілення на сцені виявилося не зовсім вдалим, тому й викликало неоднозначну реакцію публіки. Втім, як каже сам Томенко, починати з чогось треба.

«Постать Григорія Сковороди є унікальною для України, — каже Микола Томенко. — Тому наше завдання – повернути його у сучасність та по-новому прочитати автора своєрідної філософії серця і філософії свободи. Таке сучасне прочитання Григорія Сковороди стане корисним для всієї країни».

Віра КАРПІНСЬКА, «Газета по-київськи»

24 липня

Інші дати
Народився Василь Мисик
(1907, с. Новопавлівка Дніпропетровської обл. -  1983) - український письменник, перекладач. Автор поетичних збірок "Трави", "Блакитний міст", "Чотири вітри", "Вибране", "Борозни", "Верховіття", "Берег" та ін.; кількох збірок оповідань та нарисів; багато перекладав з англійської та східних мов.
Розгорнути
День рівноапостольної Ольги, княгині Київської
дружини князя Ігоря, канонізованої Православною церквою. Княжила в Київській Русі в роки неповноліття свого сина Святослава (945 – 964). Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади. Сприяла поширенню на Русі християнства.  
Що за дівчина-краса. Заговорить: думка — сонце; Очі — сині небеса. Хто вона, чия і звідки, Князь докладно розпитав, А на другий день по неї І сватів своїх послав. І за князя вийшла заміж Проста дівчина з села, І до смерті вірним другом Князю Ігорю була. (Олександр Олесь)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі