chrome firefox opera safari iexplorer

Зачаровані

18 березня 2011 о 20:31

Жили колись вільні люди. Хлопці були працьовиті, дівчата красиві, діти розумні, старці мудрі, а як треба було, то всі вони вміли і за себе постояти і родину захистити.

Земля була своя і дуже родюча. Кожен день сходило Сонце, люди вклонялися йому. І Сонце було вдячне людям. Воно подарувало їм вогонь. Не той вогонь, що спалює все навкруги, а той, що вказує шлях у темряві, що не дає змерзнути, що годує, що розказує казки надвечір.

Мала часточка цього вогню знайшла місце в кожному людському серці. І люди берегли той вогник і передавали його своїм дітям, а ті — своїм. Передавали через мову, пісні, казки, навіть через одяг. Одяг був вишиваний, його вишивали вдень, коли світило Сонечко, або ввечері, коли запалювали свічки. Тому візерунки теж отримували свою частинку вогню Сонця та тепла душі людської. Певно, саме тому було так приємно його вдягати. А ще люди вірили, що ті сонячні візерунки захищають від будь-якого лиха.

Багато хто заздрів тому народу, приходив з лихом – забрати землю, поневолити людей. Але навіть полоненим вдавалося не скоритися. І це дратувало якнайбільше. Було не зрозуміло, що надає сили тому народу, чому, навіть вмираючи, люди залишались нескореними. Але якось-таки прознали лихварі про той сонячний вогник і задумали загасити його.

Зібралися надпотужні шамани і колдуни і виголосили Велике Прокляття. Здійнялася буря. Вітер поніс прокляття над землею. Там, де були ліси, прокляття пройшло поверхнево – дерева боронили, а там, де був степ, майже не лишилося людини, на яку це прокляття не подіяло.

І згас вогник. В душах стало порожньо, холодно. Люди менше стали всміхатися, ставали злими, бо їх було зачаровано.

Як тільки прокляття почало діяти, прийшли чужинці. Зачаровані люди вже не були вільними. Вони почали переймати чужу мову, співати інші пісні, мавпувати поведінку чужинців, а свого почали соромитись і забувати.

Зачаровані тягнулися до тих, хто їх поневолив, але чужинці їх своїми не вважали, глузували з них, принижували. Від того, люди ставали іще злішими. Вони відчували, що щось в їх житті не так, що чогось їм бракує, але помилково вважали, що їм не вистачає грошей, багатства, влади.

За нашіптуванням чужинців у всіх своїх бідах зачаровані люди почали звинувачували тих, що вберегли свій вогник. Бо ці люди для чужинців були як кістка в горлі. Дуже злились чужинці, що колдуни не змогли всіх людей лишити вогника, тому і всіляко намагалися їх нацькувати одне на одного. Колись великий народ розколовся на дві ворожі частини.

Ось так подіяло прокляття. Але всі діти знають, що будь-якого прокляття можна позбутися. Щоб позбутися цього прокляття треба об’єднати людей і знову запалити той втрачений сонячний вогник в кожному серці. Щоб кожна людина знову відчула силу своєї землі, зв’язок з далекими предками, була горда за свою батьківщину і пишалася тим, що живе саме в цій країні. Тоді люди разом зможуть вигнати чужинців, подолати всі незгоди і будуть жити щасливо.

Ті, хто зберіг свій вогник, має поділитися ним із тими, хто його втратив. Розказувати, показувати, наново знайомити з мовою, з піснями – старими й сучасними, з поетами і письменниками, святами і традиціями, одягом і виробами митців. І так, потрошку, всім разом вдасться подолати це старе, але і досі дієве прокляття.

…Цю казочку я вигадала тоді, коли мій п’ятирічний син якось спитав: «А почему мы живем в Украине, а говорим по-русски?»…Як же такі речі дитині пояснити, бо й не всі дорослі замислюються…

Найкраще, що ми зможемо зробити для країни – об’єднатись. Кожен з нас має друзів, родичів, знайомих і колег. А ті теж мають своє коло знайомств. Якщо всі свідомі українці почнуть повертати людей до українства, і так від людини до людини, як по ланцюжку, то врешті решт ми всі й об’єднаємось в один нарід, попри всі антиукраїнські прояви...

Якщо казати про себе, то я захопилася робити українські ляльки-мотанки. Вони завжди були оберегами нашого народу, може і зараз зможуть допомогти розповсюджувати українське в Україні.

Оксана Шамрай, м. Дніпропетровськ

переможниця конкурсу «Що б я зробив для України»

26 липня

Інші дати
Народився Володимир Винниченко
(1880, м.Кіровоград  - 1951) — український письменник, драматург, художник, політичний і державний діяч. Співавтор Універсалів Української Народної Республіки, голова першого українського уряду (Генерального секретаріату). Автор тритомної  мемуарно-публіцистичної праці «Відродження нації», першого українського фантастичного роману «Сонячна машина».
«Чудний наш народ - і сильний, і сумний... Мав героїв - і ніхто їх не знав... Усе життя любив волю - і все життя жив рабом... Утворив багатство пісні - і сам її не знає...» (Володимир Винниченко)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі