chrome firefox opera safari iexplorer

Український гурт «Бумбокс» святкує своє 10-річчя

08 листопада 2014 о 18:40
wz.lviv.ua

За 10 років існування український гурт «Бумбокс» видав п’ять платівок, дав понад 700 концертів, записав музику до кількох фільмів та серіалів

Цьогоріч у хлопців перший ювілей, святкування якого розпочалось у Львові, далі були Одеса, Київ та Дніпропетровськ. Саме зараз невгамовний Андрій Хливнюк та команда мандрують Європою, “запалюючи” сцени Праги, Парижа, Відня... А починалося усе з трьох людей і великого ентузіазму.

Андрій Хливнюк розповів “Високому замку”, хто допоміг хлопцеві з Черкас підкорити столицю, коли вперше закрутилась голова від успіху, на що здатні фанатки гурту “Бумбокс” та від яких українських гуртів фанатіє сам Андрій.

— Андрію, перебратись у столицю на початку 2000-х вам допомогла участь у черкаському гурті “Мандариновый рай”?

— З хлопцями з гурту “Мандариновый рай” ми з ентузіазмом займались тим, що на той час вважали рок-н-ролом, весело проводили час і якось навіть виграли Гран-прі на запорізькому все­українському фестивалі... Щоправда, момент нагородження ми пропустили, бо саме купались у фонтані і залицялись до дівчат. Пізніше вокаліст гурту Дмитро Червоний, у якого була стара “Лянча”, допоміг мені переміститись разом з усіма моїми лахами у Київ. Але якщо говорити, кому я завдячую тим, що переїхав у Київ, – це Олексій Согомонов (також колишній черкащанин, нині продюсер гурту “Бумбокс”. – О. Г.). А тим, що залишився і не втік назад, завдячую музикантам гурту Acoustic Swing Band. З ними багато репетирували, виконували джаз і свінг, разом винаймали хату на Совських прудах. Тоді я працював перекладачем в одній київській компанії і завдяки цьому мав чим заплатити за квартиру. Усе решта, що допомогло мені втриматись у столиці, – це здорові амбіції, віра у те, що роблю, і, звичайно, студії, які допомагали записуватись за безцінь або й взагалі безкоштовно.

— Якось ви сказали, що колись хотіли стати педагогом. Чому не склалось?

— Я тривалий час поєднував перекладацьку справу зі сценою. Мені це подобалось, поки сцена не відібрала увесь час. А чому не став викладачем? Бо не вистачило терпіння завершити навчання...

— Побутує думка, що коли не отримав диплома, то пиши пропало...

— Я справді шкодую, що не завершив навчання. Але це не завадило мені деякий час пропрацювати приватним репетитором, перекладачем і організувати один із найбільш концертуючих гуртів в Україні.

- Коли ви з Андрієм Самойлом та Валентином Матіюком створювали гурт “Бумбокс”, українська музика була в глибокій депресії. Чи припускали, що на проект чекає великий успіх?

— Не думаю, що у 2000-х українська музика була в депресії. Українська музика існує, допоки існують українці. А чи думав я про успіх? Думав про те, що у нас в кишені 300 доларів, і за це можна записати одинадцять пісень, скориставшись апаратурою, що є на квартирі у наших друзів. Мріяв, що писатимемо класну музику, від якої в такт хитатиметься голова. Радів, що зустрінусь з класними людьми і разом будемо не горілку пити, а музику грати.

Єдиний раз закрутилася голова у 14 років, коли вийшов на сцену, побачив повний зал людей і подумав, що знаменитий. Але коли перетворився з хлопчика на чоловіка, то перестав думати, знаменитий я чи ні, подобаюсь комусь чи ні.

— Про конкуренцію теж не замислювались?

— Думки про конкуренцію приходять тоді, коли в організмі накопичується достатньо жовчі. А коли тобі 21 – думаєш, чим за хату заплатити. Працював від 9.00 до 18.00 на одній роботі, потім біг на іншу і приповзав додому ледь живий. А у вихідні записував музику. При тому ще треба було кохану в кафе запросити і з друзями побути. А взагалі, відкрию вам маленький секрет, у музиці немає конкурентів. У кожного своя аудиторія.

— Пригадуєте перший концерт “Бумбоксу” у Львові?

— Вперше ми зіграли у Львові в клубі “Пікассо” у 2005 році. Тоді для мене це був майже стадіон – прийшло 500 людей. Ми ж до того грали в Луцьку в “Кораблику”, де 70 людей було. Виступали в Черкасах, де було чоловік 15. В репертуарі мали лише 11 пісень. І тут приїхали у Львів: вщерть забитий зал, люди знали пісні напам’ять, півтори години відривалися. Це було неймовірно! Пригадую, після концерту від’їхали з музикантами від клубу на два квартали, зупинились на світлофорі і, не змовляючись, вийшли з машини. Вирішили, що треба пізнати краще це місто і людей, які так люблять україн­ську музику.

— У ваших піснях багато особистісних, інтимних моментів. Не страшно виносити їх на загал?

— Не вірте, коли хтось скаже, що відверті речі, написані ним, – це вигадка. Бо автор усе пропускає крізь себе. Але й не вірте тим, хто каже, що це чиста правда. Бо описане – це завжди декілька граней в одному, кілька образів, кілька людей.

— Ви співаєте: “Я немов маленька дитина, що без тебе жити не може”. Вакарчук співає: “Я так хочу до тебе, як до матері немовля”. Звідки ці дитячі образи у дорослих успішних чоловіків?

— Чоловіки у ХХІ столітті досить інфантильні.

- Позбавлені маскулінності образи є виявом слабкості чи сили?

— Це вияв відвертості. Коли чоловік перед жінкою виявляє слабкість – це не означає, що він опинився у безвиході, що опустить руки і не йтиме далі. Це означає, що він їй довіряє. Бо сповідь – найвищий ступінь довіри.

— У “Бумбоксу” море привабливих прихильниць. На які найсміливіші кроки вони наважувались?

— Наприклад, намагалися ігнорувати мої стосунки з іншими жінками, вважаючи, що жінка не стіна, можна посунути (сміється. – О. Г.). Загалом, я ціную своїх прихильників і прихильниць, бо й сам є чиїмось прихильником.

— Знаю, що читаєте автобіографії різних відомих музикантів. Чий життєвий шлях вас вразив?

— Справді, люблю читати автобіографічні книги. А найбільше мене вразив Майлз Девіс (американський трубач, що дав початок багатьом стилям та напрямам у джазовій музиці. – О. Г.). Біо­графія написана з його уст дослідником творчості джазмена. Книгу варто прочитати людям, які планують займатись естрадною музикою, гастролювати і записувати альбоми.

— А коли з’явиться книга про “Бумбокс”?

— Ми якраз підготували фотоальбом до 10-річчя гурту. Накопичилось багато фото зі сцени і з-за куліс. Працювали з класними фотографами, нас часто фотографували фани, зрештою, наш діджей захоплюється фотографією. Вирішили, що цей матеріал не повинен пропасти, тому друкуємо альбом. Невеликим тиражем, бо ж не всім цікаво дивитись, як троє, потім п’ятеро, а пізніше десятеро втомлених хлопців тиняються за кулісами. В альбомі викладено хронологію подій з життя гурту, зовсім мало тексту, трохи коментарів.

— Чому минулорічний альбом назвали “Термінал Б”? Настільки любите аеропорти?

— Останні роки ми фактично жили там, поки термінал був призначений і для внутрішніх, і для міжнародних рейсів. Я написав там левову частку пісень цього альбому, ідеї напрацьовував у терміналі, в літаку. За бажання, зануритися в себе можна, навіть перебуваючи у натовпі.

— Ви виступили на 20-річчі “Океа­ну Ельзи” в Одесі. Мабуть, тепер Святослав повинен виступити у вас на 10-річчі...

— Колись Святослав “віддасть алаверди”, ми про це говорили. У будь-якому разі, мені було приємно виступити зі Святославом, він каже, що йому теж. Ми товаришуємо з цією командою не один рік. Ходимо один до одного на концерти. Багато гуртів допомогли нам свого часу, давали цінні поради, спів­працювали з нами. Я радий, що вже багато років товаришую з гуртом “Гуцул Каліпсо”. Це один з найвидатніших українських колективів, люблю їхні жарти над суспільством і над собою. Його недооцінили. На жаль, а може, на щастя, він не має шаленої слави. І таких гуртів маса в Україні. Страшенно шкодую, що пішов у відпустку гурт “Димна суміш”. Я був фанатом цієї команди, дуже подобались пісні Саші Чемерова українською, їх звучання. Це була одна з найбільш зіграних українських важких рок-команд України. Залюбки ходив на їхні концерти. Дмитро Шуров стільки часу мовчав, а двома альбомами вразив мене наповал. Можна сказати, що дав мені, як автору пісень і текстів, коліном під зад. Це при тому, що я, на відміну від піаніста, композитора і аранжувальника Шурова, жодними інструментами не володію. Також захоплююсь прекрасним голосом Джамали.

Мине час, і ми зрозуміємо, хто справді талановитий. Може, тих, хто сьогодні збирає стадіони, вже ніхто й не згадає за декілька років. А того, хто зараз виступає для п’ятьох-десятьох, визнають генієм, людиною, яка сказала щось нове в музиці. А гроші не є показником в музиці. Дуже засмучує, коли глибокі талановиті люди потрапляють під вплив мас-медіа і починають підтакувати телевізору. Їм буде соромно з часом... Можливо, мені також (сміється. – О. Г.).

— Барабанщики полюють на аукціо­нах за паличками Рінго Старра, гітаристи завішують раритетними гітарами стіни в помешканнях. Що колекціонують вокалісти?

— Жінок. Якщо тебе люблять гітари і палички – це сумно. А ще вокалісти колекціонують нереалізовані амбіції і сльози... Дуже часто свої.

Довідка «ВЗ»

Андрій Хливнюк – вокаліст та автор текстів гурту “Бумбокс”. Народився 31 грудня 1979 року в Черкасах. Навчався за спеціальністю “перекладач” в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Виступав у гуртах “Мандариновый рай” (Черкаси), Acoustic Swing Band (Київ), «Графіт» (Київ). У 2004 році разом з Анд­рієм Самой­лом та Валентином Матіюком створили фанк-грув-гурт “Бумбокс”. З роками колектив гурту розрісся до 10 чоловік, а “Бумбокс” випустив у світ 6 альбомів.

Андрій Хливнюк ставав лауреатом музичної премії Yuna в 2012-му і 2013 р. у номінації «Кращий автор слів». “Бумбокс” отримав дві з трьох найвищих російських музичних нагород. Після початку військової агресії РФ стосовно України віддав нагороду «Золотий грамофон» на допомогу постраждалим в АТО. Мешкає в Києві. Одружений, виховує 4-річного сина Івана та однорічну дочку Олександру.

23 липня

Інші дати
День преподобного Антонія Печерського
(бл 982 – 1073)святий Православної церкви, церковний діяч Київської Русі, засновник Києво-Печерського монастиря і будівничий Свято-Успенського собору.  
«Приходь до своєї віри добрими справами» (Феодосій Печерський)
Розгорнути
День пам’яті Памво Беринди
(між 50-70 роками 16 ст., смт. Єзупіль, Івано-Франківська область – 1632) – український культурний діяч, лексикограф, видавець. Найвизначніша праця – перший друкований українский словник ««Лексикон словенороський» 1627 року, який став цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою.  
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі