chrome firefox opera safari iexplorer

Акапельний гурт «Піккардійська терція» святкує своє 20-річчя

24 вересня 2012 о 13:04

20 років тому у Львові вперше виступив акапельний гурт «Піккардійська терція», виконавши дві пісні «Туман яром» і «Горіла сосна». Публіка сприйняла на «біс» і так народилася вокальна формація «Піккардійська терція». За 20 років колектив не заспівав жодної російськомовної пісні і це не завадило стати популярним, збирати повні зали, видати десять дисків, здобути Шевченківську премію, отримувати цікаву творчу працю у Польщі.

Отак сіли на старенький львівський трамвай 24 вересня 1992 року шестеро львів’ян, більшість з них у той час виступали у студентському хорі музучилищ, назвались «Піккардійською терцією» (музичний термін композитора Анатолія Кос-Анатольського, мажорний зворот у фіналі музичного твору) і рушили до глядача. Почасти доводилось і доводиться підштовхувати свій музичний трамвай на недоступних дорогах українського шоу-бізнесу.

На цей час «пікардійці», а це Андрій Капраль, Славко Нудик, Володимир Якимець, Андрій Шавала, Богдан Богач, Роман Турянин, заспівали понад трьохсот пісень, сто виконують постійно. Більшість творів написані ними ж.

Гроші не є пріоритетом   

Ніколи комерція не була головною для «пікардійців», найважливіше для них – творчість: якісні пісні, які передовсім подобаються їм, а ще щирість і любов до людей, які дають можливість жити колективу. Це елітна українська група, музиканти якої вирізняються своїм негаласливими патріотизмом, порядністю, простотою, а головне внутрішньою духовністю.

Ми не є колективом, який сидить на телебаченні з однією піснею і не має, що сказати
Андрій Капраль

«Ми не є колективом, який сидить на телебаченні з однією піснею і не має, що сказати. Ми маємо, що сказати. У нас великий досвід, а це все через те, що ми друзі, що не поставили гроші на перше місце. Ми роботою у «Піккардійській терції» заробляємо собі життя, це наша праця, яка нам приносить гроші, але які гроші... Людина сама собі ставить планку, скільки їй треба. Ми живемо у своєму середовищі, зі своїм класним настроєм і розумінням один одного. Ми маємо свої засади і принципи щодо цінностей, через які не переступаємо», – говорить Андрій Капраль.

«Ми є щасливі люди, бо займаємось своєю улюбленою справою. Найакцентованішою рисою нашого характеру є те, що ми даємо один одному право на помилку. Тих помилок не так багато, але кожній людині притаманно їх робити. Але ми вміємо вибачати один одному. «Терція» навчила балансувати і жити у колективі. Я дякую Богові, що працюю у цьому колективі», – каже Славко Нудик, який лише цього року написав 20 пісень.

Рівень культури в Україні визначають гроші та впливи

Втім почути вокальну формацію «Піккардійська терція» навіть на хвилях львівських радіо чи телебачення, не кажучи вже про загальноукраїнські, можна вкрай рідко. Частіше у польських медіа побачиш і почуєш «пікардійців» і більше того, у сусідній державі вони останніми роками частіше виступають, ніж на батьківщині. Торік мали три великих телезйомки на польських ТВ, на українських – жодної. В Україні, зазначають музиканти, панує квазі шоу-бізнес, де рівень культури визначають гроші і впливи, а також власники медіа.

Засновники квазі-українського шоу-бізнесу примушують нас дивитись на Схід
Володимир Якимець

«Засновники квазі-українського шоу-бізнесу примушують нас дивитись на Схід, але подивітьсь на Захід. У нас люди, які в силу бажання чи браку часу, дивляться це телебачення і не мають що з чим порівняти. Ми в Польщі проводимо більше часу, ніж в Україні. Ми туди їздимо на сольні концерти, телезйомки, передачі, фестивалі», – розповів Володимир Якимець.

Українська культура переживає застій і занепад, зазначають «пікардійці», і їм прикро від того, що ніхто не хоче змінювати такий стан речей. Учасники вокальної формації згадали у розмові десятки українських музичних фестивалів середини 90-х, на яких засяяли українські таланти. А нині все зведено до телешоу з російською попсою чи одноденних фестивалів з російськими співаками.

«Культури там немає, бо дивишся на те обездолене журі, яким все нецікаво, бо їм вже дали гроші і вони банально піднімають фішки з цифрами. У цих фестивалях все виглядає жалюгідно. Часом слухаю музику, яка мені не подобається, щоб зрозуміти, чому так. Заробили статус міжнародного фестивалю, тобто протягнули через Мінкультури його, запросили двох турків і все решта з Росії.Проблема в тому, що у нас люди, українці, не хочуть свого. Є так річ в українців, що все краще не своє. Оце потрібно змінити», – наголосив Андрій Капраль.

Своє довголіття «Піккардійська терція» має намір продовжити ще цікавішими, різноманітнішими новими піснями, дисками, концертами. Кажуть, співатимуть доти, доки будуть сили, наснага, творчий політ.

27 січня

Інші дати
Олекса Тихий
(27 січня 1927, хутір Їжівка, Краматорівський район, Артемівська округа — 5 травня 1984, тюремна лікарня м. Пермі) український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні.
Розгорнути
Народився Павло Чубинський
(1839, м.Бориспіль Київська область – 1884) – український етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Душу й тіло ми положим За свою свободу, І покажем, що ми, браття, Козацького роду! Гей-гей, браття милі, Нумо братися за діло! Гей-гей пора вставати, Пора волю добувати!
Розгорнути
Народився Архип Куїнджі
(1842, м.Маріуполь - 1910) – український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог. Автор картин «Українська ніч», «Дніпро вранці», «Ніч на Дніпрі».
Розгорнути
Народився Павло Тичина
(1891, с. Піски Чернігівська область – 1967) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.
«Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, - Лиш Соняшні Клярнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім всі планети. Я був – не я. Лиш мрія, сон. Навколо дзвонні звуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки». (Павло Тичина)
Розгорнути
Народився Іван Гончар
(27.01.1911 – 18.06.1993) – видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського національного відродження.
«Багато погроз і попереджень довелося почути мені від невігласів, які зневажали мою творчість, які забували про те, що без коренів немає дерева, а без дерева плодів …Я давно поставив собі за мету жити і творити для народу. Якщо вкласти всю душу в свою працю, то потім тобі це якось повернеться». (Іван Гончар)
Розгорнути