chrome firefox opera safari iexplorer

5 грудня 1931 року народився Григір Тютюнник

05 грудня 2017 о 07:17

«І захотілося раптом, щоб коли помру, крізь прах мого серця проріс дубовий корінь, а з нього вимахав могутній дуб і щоб гілля його пішло на кілки — бити тупих і немічних серцем людей»…

Григір Тютюнник так любив людей, що аж ненавидів. Він любив їх  з усіма їхніми наївними хитрощами, простими образами, перестрахами, болями, що на тлі вселенських катаклізмів, може, й видаються мало чого вартими.

Але ж – Богові жоден наш біль не видається мізерним. Тільки, може, Він поблажливіший за оцього смертного, котрий написав якось: «Знати людину глибоко – страшно».

Ще: «Іноді я відчуваю людину, як рана – сіль». Неможливо навіть уявити, як із цим відчуванням жити, як його носити в собі. Часом воно виливається на папері , залишаючи на білому полотні  тих, хто відтак починає жити власним життям, через чиї зітхання, спів, і гнів, і плач інші люди, геть не знайомі з автором, плачуть, і сміються і – вчаться любити.

«Сердяться слабкі душі, сильні — ненавидять або прощають». Тютюнник прощав? Мабуть, так, але простити – не означає залишитися в одному світі з тими, кого слабша людина не простила би.

«Нема у світі болю сильнішого, ніж душевний  біль».Хто не зазнавав бодай раз у житті бажання будь-яким способом позбутися нестерпного душевного болю?

6 березня 1980 року Григір Тютюнник, найгеніальніший український новеліст, сам причинив за собою двері цього світу.

Переказують, що Григорова мама голосила над ним: «Ой правдочка ж ти моя…» 

Олена Бондаренко

 

   

15 серпня

Інші дати
Народився Григорій Ґалаґан
(1819, с.Сокиринці, Чернігівська область - 1888) — громадський діяч, українофіл, меценат, представник відомого козацько-старшинсько роду Ґалаґанів. У родовій садибі в Сокиринцях створив своєрідний центр українського культурно-господарського руху. Засновник Прилуцької чоловічої та жіночої гімназій, ремісничих училищ, колегії Павла Галагана у Києві, що стала одним із провідних навчальних закладів того часу.
“Пройдімося просторим садибним парком: його прикрашають альтанки, павільйони, мавзолеї, мости. Увійдімо в будинок: його зали заповнені старовинними предметами меблів, портретами, зброєю; вітрини переповнені фарфором, сріблом. …За всієї маси мистецьких скарбів, якими володіють Сокиринці, вони зберігаються, одначе, в ідеальному порядку. Будинок, парк, усі колекції, все має на собі відбиток турботливого — більше! любовного ставлення до старовини рідної й мистецької. От якби так зберігалося багато наших маєтків, що гинуть у глушині…”. (Георгій Лукомський про садибу Георгія Галагана в Сокиринцях)
Розгорнути