chrome firefox opera safari iexplorer

Кохання по-українськи. Як залицялись, зустрічались, сватались наші предки?

06 червня 2018 о 13:53
discoverukraine.com.ua

Знайомство у соціальній мережі, поцілунки на першому побаченні та спільне проживання до весілля — такі вони, сучасні стосунки українців. Доволі розкуті й відверті. А от наші предки...   Гадаєте, були дуже сором'язливими у побудові взаємин? Ну, кожен може трактувати їхню поведінку по-своєму. Розповідаємо про кохання наших предків, цікаві й дивні традиції, звичаї й побут.   До розмови запрошуємо Оксану Кісь, докторку історичних наук, старшу наукову співробітницю Інституту народознавства НАНУ; Олесю Наумовську, кандидатку філологічних наук, доцентку Інституту філології КНУ ім.Т. Шевченка; Галину Олійник, етнографиню.  

Початок дівування і парубкування  

  — У наших предків період дівування та парубкування починався приблизно у 14 —15 років. Молодь збиралася на вечорницях або досвітках. Формальним приводом для зустрічі була дівоча праця. Скажімо, прядіння чи вишивання. Хлопці ж долучались до цього дійства для розваги. Зазвичай місцем збору була хата самотньої жінки, яку дівчата винаймали на весь сезон вечорниць. Вони дбали про освітлення приміщення, продукти для спільної вечері, а також компенсували господині своєрідну орендну плату — «відпрядали», тобто раз на тиждень пряли для неї.   У теплу пору року такі зустрічі молоді називались «вулицею», де парубки і дівчата знайомились і женихались.  

Залицяння  

— У громадському місці парубок та дівчина могли максимум привітатись одне з одним. Про поцілунки, обійми чи інші любощі не могло бути й мови — це суворо засуджували. У компанії хлопці дозволяли собі більше: виявляли свої залицяння різними жартами, натяками і дуже часто фізичними контактами — хапанням, обмацуванням, задиранням спідниці... Також хлопці на вечорницях часто збиткувалися з дівчат, якщо ті не приділяли їм належної уваги, — могли підпалити куделю, заплутати нитки, зіпсувати пряжу.  

Місце побачень  

— На кожному кутку села збирались дівчата переважно одного віку — вони формували свій осередок. Хлопці, які жили на тому ж куті, вважали цей гурт своїм, власним, до якого вони належать. Відтак рідко дозволяли іншим хлопцям гуляти з їхніми дівчатами. Проте були й винятки: наприклад, парубок міг запросити друга з іншого села на «свої вечорниці» та «вгощав» своїми дівчатами. За таких умов дівчина мала лягти з цим запрошеним гостем у ліжко. Дівчата своєю чергою взагалі не мали права піти до іншого гурту.   Так, на досвітках молодь також довідувалась про інтимний бік життя. І хоча на вечорницях спільне спання не передбачало жодних  статевих контактів, спільне правило доволі часто порушували. Часто це закінчувалося вагітністю. Історії про покриток — самотніх жінок з дітьми — пов'язують переважно із відвідуванням вечорниць.  

Критерії вибору пари  

— Молодь шукала пару або для звичайного зустрічання або ж для одруження. Для першого виду стосунків звертали увагу на веселих, вродливих, здорових і комунікабельних. А якщо ж в особи були серйозніші наміри, маю на увазі створення сім'ї, то тут критерії були іншими.   Батьки хлопця насамперед дивились на посаг та статки майбутньої нареченої: що багатша, то краще. Бідна дівчина мала значно менше шансів на заміжжя. Горбату, нерозумну, але багату вели до вінця швидше, ніж красиву, кмітливу, але бідну.   Після достатку зважали на те, чи дівчина є вправною господинею. Про це розпитували сусідів і знайомих.   Ще одним важливим фактором було здоров'я жінки, оскільки праця у селі вимагала витривалості. Нездорова дівчина опинялася, так би мовити, за межами шлюбного ринку. Звертали увагу також на родовід та славу серед громади.   До речі, у батьків нареченого міг бути навіть складений на аркуші паперу «рейтинг наречених». Мовляв, якщо перша у списку відмовиться, підемо до іншої. 

— Ідеальним парубком для сватання був працьовитий, здоровий і небідний хлопець. Чи відповідає потенційний чоловік цим критеріям, можна було зрозуміти на оглядинах — представники з боку нареченої йшли до потенційного жениха оцінювати його статки. Родина нареченого нерідко хитрувала: батьки парубка часто позичали в сусідів худобу, щоби продемонструвати, що він більш-менш заможний. Якщо не було волів чи коней, то позичали навіть самі ярма та збрую і розвішували на стінах: мовляв, худоба є, просто зараз працює в полі.  

Подарунки 

— Оскільки парубок не мав можливості купувати щось дороге, то подарунком могла бути хустка чи намисто. Дівчата ж могли дарувати вподобаному хлопцю якусь вишиту річ або писанку на Великдень.   До речі, вже на початку ХХ століття розкішним подарунком вважалось туалетне мило. У селах зазвичай мились різними настоянками з трав, а запашне мило було важко дістати.  

Час зустрічання  

— Період «женихання» міг тривати до року. Дівчата переважно виходили заміж у 16 — 17 років, а хлопці — у 18 — 20. Якщо ж людина до цього часу не брала шлюбу, то зазнавала осуду.     На фото: Эрнест Контратович, «Весілля», 1968  

Секс до шлюбу  

— Мало шансів на одруження мали ті дівчата, які втрачали цноту до шлюбу, навіть, якщо це сталось проти волі самої дівчини. Таке, до слова, ставалося доволі часто. Оскільки рівень обізнаності в інтимному житті був рівний нулю, сама дівчина могла навіть не розуміти, що з нею робить хлопець на копиці сіна чи деінде, при цьому обіцяючи одружитись.  

Сватання  

— Чи могла дівчина відмовитись від сватання? Переважно це було неможливо. За давньою українською традицією, якщо до дівчини приходять свати, треба виходити заміж. Можна було відмовитися і винести гарбуза, але це було непопулярною практикою.   

 — А бували випадки, коли дівчина сама сваталась до хлопця. І це був безпрограшний варіант: відмовити дівчині, ще й заможній, яка прийшла до хлопця, всілась на піч і сказала, що не піде, доки він її не засватає, було неможливо.  

Запрошення на весілля   

— Спершу домовлялись про придане, вінчання. Запросини відбувалися того тижня, коли мало відбутися весілля. Наречені ходили на запросини окремо. Дружки і дружби приносили зі собою калачі. Крізь отвір у хлібині дівчата простеляли білу хустку, зав'язували кінці та брали в праву руку. У молодої та старшої дружки було по два калачі. Тоді вони виходили з дому з піснями і йшли просити гостей на свято. Подекуди їхали на возику, зупинялись біля брами й співали.   Наречена йшла попереду.

На фото: Українське весілля. М.Пимоненко. 1897

Всім, хто йшов назустріч, кланялась, всіх запрошувала. Коли заходила до хати казала: “Просили тато, просили мама і я вас прошу — приходьте до нас на весілля”. Найдорожчим родичам вручали весільну шишку, традиційний у багатьох регіонах України  хлібний весільний виріб. За вручену шишку люди давали гроші, до пояса молодої прив’язували повісмо.    Наречений на запросини одягав чорну смушеву шапку, а дружби — сірі. Молодики мали спеціальні передвесільні атрибути: наприклад, на Гуцульщині хлопці ходили з палицями, до яких прив’язували кольорові хустки. Тож таких парубків було помітно здалеку.   До речі, навіть якщо запрошені люди відмовлялися від запрошення і не могли прийти на весілля з певних причин, то все одно обов’язково обдаровували пару.   

Передшлюбна вечірка  

Молодь навіть із сусідніх сіл збиралась на парубоцьку та дівочу забаву. Усю ніч вони мали гостину й забавлялись, як на весіллі.  

Христина БІЛЯКОВСЬКА, Вікторія ДЕМНИК

Джерело: expres.ua
Розділи: Суспільство

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути