chrome firefox opera safari iexplorer

10 років для висновків: 8 серпня 2008р. Росія розпочала військову агресію проти Грузії

08 серпня 2018 о 10:57
korrespondent.net

Cерйозним підґрунтям для розгортання конфлікту стало сприяння Росії  антигрузинським та сепаратистським настроям у Абхазії й Південній Осетії.

Загрозливим джерелом нестабільності в Грузії залишалися російські військові бази в Батумі, Ахалкалакі та Гудауті. Тож від 1996 р. центральною темою грузинсько-російської дискусії стало перебування російських військових баз на території Грузії. Угоду 1995 р., за якою Росія отримала право впродовж 25 років розташовувати свої військові бази на території Грузії, грузинський парламент не ратифікував, що дозволило у листопаді 1999 р. на саміті ОБСЄ в Стамбулі підписати грузинсько-російську угоду про поступове скорочення російської військової присутності в Грузії. Росія цю угоду виконувати не стала. Грузинська  влада почала активно наполягати на виведенні російських баз зі своєї території.  Стратегічною метою зовнішньополітичного курсу Грузії  було проголошено європейську та євроатлантичну інтеграцію.

31 березня 2005р. в Сочі була підписана двостороння грузинсько-російська угода, яка обумовлювала чіткий графік виведення російських техніки та озброєнь і закриття військових баз Російської Федерації в Грузії. 30 травня 2005 року була підписана спільна грузинсько-російська заява про початок виведення російських військових баз із грузинської території.

Фахівці вважають, що під час підписання угоди Грузія пішла на невиправдані поступки, які мали вельми серйозні негативні наслідки. Зокрема, йдеться про підписання «Угоди про організацію транзиту російських військових вантажів і персоналу через територію Грузії». За нею Росія отримала право транспортувати територією Грузії зброю, військову техніку та боєприпаси для своєї військової бази у Гюмрі (Вірменія); створення  в Батумі, на місці військової бази, «спільного російсько-грузинського антитерористичного центру» — тобто де-факто продовження військової присутності Росії. 

Упродовж 2006 р. Росія шляхом економічного та політичного тиску намагалася схилити Грузію до відмови від євроатлантичних намірів. Було введено заборону на ввезення до РФ вин і мінеральних вод із Грузії; у жовтні 2006р. де-факто розпочалася російська економічна і транспортна блокада Грузії; з 1 січня 2007р. РФ розпочала продаж Грузії природного газу за завищеною ринковою ціною. До економічної війни Росії проти Грузії дедалі активніше долучалася війна політична: мешканцям Абхазії та  Південної Осетії почали масово видаватися паспорти російських громадян.  На початок серпня 2008р. понад 90% негрузинського населення Південної Осетії та 80% населення Абхазії отримали російське громадянство.

8-12 серпня 2008р. між Грузією з одного боку та Російською Федерацією і підтримуваними нею сепаратистськими угрупованнями Південної Осетії та Абхазії – з іншого, виник збройний конфлікт, який експерти з міжнародних відносин та конфліктологи кваліфікують як війну, розв'язану проти  Грузії Російською Федерацією. Так, М.Дорошко та Н.Шпакова у книзі «Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД» зазначають: «Такі дії російської сторони були викликані не лише прагненням зберегти цілковитий вплив на Кавказький регіон, а й перспективою для Грузії стати повноправним членом НАТО, принаймні такі гарантії щодо майбутнього вступу до НАТО були надані їй (разом з Україною) членами альянсу на Бухарестському саміті у квітні 2008 року

Конфлікт розпочався  у серпні 2008 р. У військових діях проти Грузії, крім бойовиків Південної Осетії та Абхазії, брали участь регулярні російські війська.

1 серпня 2008 р. внаслідок теракту були поранені шестеро грузинських поліцейських. 3 серпня Південна Осетія почала евакуацію цивільного населення з Цхінвалі – було евакуйовано близько 2,5 тисяч людей. 7 серпня президент Саакашвілі в заяві на телебаченні гарантував автономію Осетії, амністію учасникам боїв та проголосив одностороннє припинення вогню. Однак уночі проти 8 серпня південноосетинські сепаратисти продовжили обстріли грузинських сіл, і  збройні сили Грузії заявили про намір «відновити конституційний лад» на цій території та  зайняли більшу частину Цхінвалі. За словами грузинських високопосадовців, рішення атакувати Цхінвалі було прийнято тільки тоді, коли колона російської військової техніки почала заходити до Південної Осетії через Рокський тунель.

8 серпня Росія ввела війська, в тому числі танкові бригади, на територію Грузії. Вже о 10 годині ранку за місцевим часом того ж дня російські літаки почали атакувати грузинські позиції біля Цхінвалі та Горі. Грузія в односторонньому порядку припинила наступ, аби дати можливість цивільному населенню залишити зону військових дій

У Звіті уряду Грузії зазначалося: «До зони конфлікту ввійшли регулярні війська Російської Федерації та близько 150 танків й іншої техніки. …У ніч з 8 на 9 серпня та зранку тривали бої між грузинськими та російськими військами навколо Цхінвалі. Російська авіація бомбардувала порт Поті на чорноморському узбережжі країни, продовжувала знищувати військові бази поблизу Тбілісі та в інших містах. У м. Горі були розбомблені житлові будинки, загинуло близько 60 мирних жителів. До Південної Осетії почали прибувати десантні підрозділи та загони спецпризначення, зокрема 76-та та 98-ма військово-десантні дивізії з Пскова. 

…Ескалація конфлікту перекинулася на Абхазію: місцеві загони та російські найманці атакували грузинські позиції в Кодорській ущелині. Того ж дня грузинський парламент ухвалив постанову про «стан війни» в Грузії на період 15 днів». (Report by The Government of Georgia on the aggression by The Russian Federation against Georgia http://www.civil.ge/files/files/GeorgianGovernmentReportWar.pdf)

Президент Грузії запропонував припинення вогню між сторонами та відвід військ, однак ця пропозиція була відхилена Росією.

 Рада безпеки ООН не спромоглася ухвалити рішення щодо конфлікту, безвідповідально задовольнившись заявою Росії про «операцію із примусу Грузії до миру».

11 серпня Росія почала наступ на місто Ґорі на шляху до Тбілісі та захопила грузинські міста Зугдіді і Сеґнаґі на заході країни, магістральну трасу між західною та східною Грузією. Також російські війська захопили центральну трасу, яка сполучає східну та західну Грузію.

Зі  Звіту уряду Грузії: «У конфлікті, крім наземних та повітряних сил, брали участь також кораблі ВМС Росії ракетний крейсер «Москва», великі десантні кораблі «Ямал» і «Саратов» та інші. Морська піхота Чорноморського флоту зайняла головний порт Грузії Поті і підірвала на рейді всі грузинські катери і кораблі, в тому числі прикордонні».  

З ініціативи Франції, яка на той час головувала в Європейському Союзі, був запропонований план перемир'я та подальшого врегулювання військового конфлікту («план Саркозі», який Москва назвала «планом Мєдвєдєва-Саркозі»). Він був погоджений 12 серпня 2008 р. під час зустрічі президентів Франції та Росії Н.Саркозі й Д.Мєдвєдєва. Саркозі запропонував шість пунктів, згідно з якими сторони зобов'язувалися: «…остаточно припинити всі військові дії; повернути збройні сили Грузії в місця постійної дислокації; повернути збройні сили Російської Федерації на лінію, що передувала початку бойових дій; забезпечити безперешкодне надходження гуманітарної допомоги; розпочати міжнародну дискусію щодо статусу Південної Осетії та Абхазії й шляхів забезпечення миру і безпеки в регіоні.» (Background: Six-point peace plan for the Georgia-Russia conflict

http://reliefweb.int/report/georgia/background-six-point-peace-plan-georgia-russia-conflict)

15 серпня план підписав президент Грузії М.Саакашвілі, 16 серпня – Д.Мєдвєдєв.

Слід нагадати, що 12 та 14 серпня Грузія звернулася до Міжнародного суду – головного судового органу ООН, відомого як Гаазький суд, звинувативши Росію в порушеннях Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 1965 р., і просила вжити  заходів для  захисту прав грузинського населення. 8-10 вересня тут відбулися слухання, а 15 жовтня 2008 р. Міжнародний суд ООН в Гаазі закликав Росію і Грузію утриматися від усіх форм етнічної дискримінації у зв'язку з подіями в Південній Осетії й від підтримки подібних дій. За оцінкою відомого російського юриста у міжнародних справах Ахмата Глашева «…суд ухвалив чисто політичне рішення, яке, в першу чергу, вигідно Росії… Суд фактично відмовив в задоволенні скарги грузинської сторони, і одночасно відсторонився від винесення якої-небудь чіткої ухвали. У ухвалі суду не сказано, чи порушила Росія міжнародну конвенцію про усунення расової дискримінації… Для Росії це політична перемога, однак для системи міжнародної безпеки це поганий знак».                      

26 серпня, згідно з указом президента РФ Д.Мєдвєдєва, Російська Федерація визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії. Таким чином, План Саркозі  Росія  проігнорувала, і Європа, не готова до жорсткого протистояння, почала фактично грати за правилами Москви. Зокрема, під час другого візиту Н.Саркозі до Москви з тексту вже підписаної угоди були вилучені вимоги щодо повернення територій Південної Осетії та Абхазії до складу Грузії, що свідчило про величезні поступки ЄС для Росії, адже в Плані Саркозі окремим пунктом була вимога про виведення російських військ із Абхазії та Південної Осетії. Згідно з новими умовами, мало відбутися з 15 вересня зняття блокпостів між Поті і Сеґнаґі; з 1 жовтня – розташування в зоні конфлікту 200 спостерігачів Євросоюзу; протягом місяця – цілковите виведення російських військ з грузинської території, однак – поза Південною Осетією та Абхазією. Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер в інтерв'ю виданню The Financial Times назвав угоду під орудою Євросоюзу та Росії «неприйнятною», оскільки вона містить великі поступки Росії.

Збройний конфлікт мав тяжкі гуманітарні наслідки. За даними ООН, від початку бойових дій у регіоні понад 118 000 людей стали біженцями. Факти етнічних чисток щодо грузинського населення підтвердили численні очевидці та міжнародні правозахисні організації.

10 серпня Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун закликав вивести з території Грузії всі військові сили, які не мають права там дислокуватися.

29 серпня виконувач обов'язків міністра закордонних справ Грузії Грігол Вашадзе  заявив, що Грузія припиняє дипломатичні відносини з Російською Федерацією.

2 грудня за рішенням Ради Європейського Союзу була створена Незалежна міжнародна місія з розслідування конфлікту в Грузії (Independent International Fact-Finding Mission on the Conflict in Georgia).  Місія на чолі з дипломатом Хейді Тальявіні працювала з грудня 2008 р. до 31 липня 2009 р.                       

Аналізуючи документи та виступи членів Парламентської  асамблеї  Ради Європи  з «грузинського питання», мусимо констатувати, що Асамблея, а отже, і Рада Європи загалом, поступово «коригували»  свою риторику: на зміну засудженню дій сепаратистів та їхньої підтримки з боку Росії настає фактичне визнання своєї неспроможності вплинути на ситуацію. Про це, насамперед, свідчить дедалі частіше вживання в офіційних документах терміну «де-факто влада Абхазії та Південної Осетії», ба навіть звернення до цієї влади, скажімо, в  Резолюції 1647 (2009), в якій їй пропонується брати участь у засіданнях спеціального підкомітету.

Мені довелося виступати в дебатах перед ухваленням Резолюції ПАРЄ 1647 (28 січня 2009р.). Дозволю собі процитувати цей виступ: «…У документі (проекті резолюції ПАРЄ, — О.Б.) ми закликаємо Росію цілком і безумовно виконати угоду від 13 серпня 2008 року про припинення вогню. Тобто де-факто визнаємо, що війна триває, і російські війська залишаються на території Грузії. Ми знову закликаємо Росію негайно забезпечити доступ міжнародних спостерігачів до Південної Осетії й Абхазії, отже визнаємо, що саме ця сторона перешкоджає їхньому доступу. Ми закликаємо Росію і «фактичну владу» в обох регіонах – до речі, дуже добре розуміючи, що та фактична влада і є російська влада – припинити провокації з південно-осетинської і абхазької сторін, а тим часом залишається окупованим грузинське місто Ахалгорі, яке уже знущальницьки перейменували в Ленінгорі, в 40 кілометрах від грузинської столиці Тбілісі. Ми вимагаємо повернути біженців додому – а тим часом домівки грузинів зрівнюють із землею, щоб повернутися їм не було куди…  

Ми не можемо і не повинні миритися з відвертим ігноруванням вимог ПАРЄ. Ми повинні жорстко і послідовно добиватися виконання вимог резолюції і проводити для цього моніторинг – розробивши його графік, і за результатами моніторингу поставити питання про повноваження делегації тої сторони, яка ці вимоги не виконує…»[1]

На цей час із Південної Осетії та Абхазії виїхали на грузинську територію 133 000 біженців.

Члени  російської делегації в ПАРЄ відверто заявляли, що документи Асамблеї  мають рекомендаційний характер, і  російська сторона не стане виконувати цих рекомендацій.

В резолюціях ПАРЄ, ухвалених 2009 р., з'являється термін «де-факто влада Південної Осетії та Абхазії», натомість з них зникають  вимоги про скасування російського рішення про визнання незалежності сепаратистських «держав».

Таким чином, Рада Європи в особі Асамблеї фактично визнає сепаратистську «владу» Абхазії та Південної Осетії.

 22 квітня 2009 р. МЗС Грузії поширило заяву про те, що у співдоповідача Комітету Моніторингу ПАРЄ Девіда Вілшера «є наперед сформована упереджена позиція» з питань імплементації резолюцій щодо грузинсько-російської війни, про що свідчить проведена ним 20 квітня зустріч у Москві «в так званому посольстві республіки Південна Осетія», що є «ігноруванням позиції Ради Європи і держав-членів РЄ, які... закликали РФ скасувати одностороннє і незаконне визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії».

Недостатньо чіткою була і  лінія поведінки ООН, а її Рада Безпеки не мала змоги ухвалити однозначного документа через вето російської сторони.

Вам не здається, що тодішня ситуація в Грузії й теперішня – в Україні -мають багато спільного? Анексія  Криму, як і війна на Донеччині та Луганщині, «стартували» з «референдуму», в якому нібито переважна частина населення висловилася за незалежність. Перед тим упродовж тривалого часу російські засоби масової інформації (а саме їм надають перевагу мешканці означених територій) вели масовану кампанію стосовно

 «мовного геноциду», який нібито здійснює Україна щодо російськомовного населення. Дії Російської Федерації в Донбасі  цілковито співмірні з її діями в Грузії. Різниця в тому, що, надаючи допомогу терористичним угрупованням на Сході України (військову-технічну, живою силою), російська сторона досі заперечує свою очевидну участь у війні, намагаючись міждержавний характер конфлікту звести до «внутрішньоукраїнського».

Під час візиту до України  Генеральний Секретар Ради Європи Торбйорн Ягланд про події на Сході України сказав:«Це також трагедія для європейських інститутів, які, власне, і були засновані відразу після Другої світової війни для того, щоб запобігти війні в Європі. Для нас — великий виклик, як протидіяти цій ситуації». Чи така позиція зберігатиметься – чи одного дня з’являться документи з формулюваннями на кшталт «де-факто влада» щодо підтримуваних Росією ватажків «ДНР»-«ЛНР»?

 Президент ПАРЄ Анн Брассер у виступі на міністерській конференції у Відні, присвяченій 65-річчю Ради Європи, зазначила: «Коли б мене запитали, якими є три сьогоднішні пріоритети Ради Європи, я відповіла б: Україна, Україна і Україна».Чи збережуться (зберігаються) такі пріоритети?

Тим часом вимоги, адресовані Російській Федерації в документах Ради Європи, зокрема, її статутного органу – ПАРЄ -  щодо конфлікту в Грузії,   залишилися невиконаними.

 

Олена Бондаренко, член Постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї Ради Європи 2006—2012 р.р.

                                                                                                                                                                       

Розділи: Суспільство

23 жовтня

Інші дати
Народився Пилип Козицький
(1893, с. Летичівка, Черкаська область – 1960) – український композитор, музикознавець, педагог, громадський діяч. Один з організаторів і керівників Музичного товариства імені Миколи Леонтовича.
Ой одна я, одна, Як билиночка в полі, Та не дав мені бог Ані щастя, ні долі. Тілько дав мені бог Красу – карії очі, Та й ті виплакала В самотині дівочій. (слова Тараса Шевченка, музика Пилипа Козицького)
Розгорнути