chrome firefox opera safari iexplorer

7 серпня народився видатний український письменник Пантелеймон Куліш

07 серпня 2018 о 06:02

Видатний український письменник, автор української абетки, відомого у світі роману «Чорна рада», першого українського перекладу Біблії  — П.Куліш,  разом із   Т. Шевченком та М. Костомаровим,  став у 1840 — 60р.р. правдивим творцем української  історичної свідомості й нової національної літератури.  

Пантелеймон Олександрович Куліш народився на хуторі неподалік  містечка Вороніж Глухівського повіту Чернігівської  губернії (нині Шосткинський район Сумської області), в родині заможного козака-хлібороба. Батько, Олександр Куліш, походив зі старшинського козацького роду. Мати Катерина була донькою козацького сотника  Івана Гладкого та онукою теж Івана Гладкого — полкового отамана Переяславського козацького полку.

З дитинства Панько всім серцем полюбив українські пісні, казки, оповіді, що їх щедро дарувала мама. Призвичаївся до книжки, чому сприяла сусідка по хуторах Уляна Мужиловська, яка, власне, й наполягла на тому, щоб хлопця віддали до Новгород-Сіверської гімназії. Перший  час навчатися було дуже нелегко: викладали російською, тож, як пізніше згадував, мав «доволі мороки, поки почав розмовляти так, як пишуть у книжках».

Наприкінці 1830-х років П.Куліш стаєслухачем філософського та юридичного факультетів Київського університету. Близько познайомився з М.Максимовичем, який усіляко спонукав здібного студента до вивчення  української літератури та збирання фольклору.

Завершити навчання не вдалося: 1840р. Куліша відрахували з університету, оскільки не мав документального підтвердження свого дворянського походження. Викладав російську мову та словесність, історію й географію в Луцькому, Києво-Печерському, Києво-Подільському повітових дворянських училищах, виконував обов’язки старшого вчителя історії у Рівненській гімназії.

Під час літніх канікул подорожував Правобережжжям, переважно Київщиною та Черкащиною,  записував народні пісні, думи, перекази, легенди, казки. Захопився українською, насамперед – козацькою – історією.

1845р. петербурзький журнал «Современник» почав друкувати перші розділи роману П.Куліша «Чорна рада». П.Плетньов, редактор видання і ректор Петербурзького університету, запросив автора роману до столиці імперії  — на посаду старшого вчителя гімназії та викладача російської мови для іноземних слухачів університету.

22 січня 1847р. Куліш узяв шлюб із 18-річною Олександрою Білозерською, з братом якої Василем приятелював. Старшим дружбою на весіллі був Тарас Шевченко.

Того ж року, за рекомендацією Петербурзької Академії наук, П.Куліш разом із дружиною вирушив  до Західної Європи -  Прусії, Саксонії, Австрії — вивчати слов'янські мови, історію, культуру та мистецтво. Повернувшись, став ад’юнктом відділення російської мови і словесності.

Безпосередньої участі в діяльності Кирило-Мефодіївського братства П.Куліш не брав, проте товаришував і активно листувався з «братчиками»  — Т.Шевченком, М. Костомаровим, В. Білозерським, О. Марковичем, М.Гулаком. Викривши «Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія»,  2 квітня 1847 р. жандарми заарештували Куліша  у Варшаві й доправили до Петербурга.

Два місяці допитів у казематах ІІІ віділення, затим – чотири місяці в Олексіївському равеліні й заслання до російської «глибинки» із забороною писати і друкувати твори. З бібліотек та книгарень були вилучені книжки Куліша, не дозволене їхнє перевидання.

Майже до кінця 1850р. письменник мешкав з дружиною в Тулі.  Працював канцелярським урядником поза штатом, тобто без оплати, затим був призначений  на оплачувану посаду помічника редактора щотижневої газети «Тульские губернские ведомости».

Наприкінці 1850 р. Микола І, з нагоди 25-річчя свого царювання,  а також завдяки клопотанням П.Плетньова та сенатора О.Кочубея, дозволив Пантелеймонові Кулішу оселитися  в будь-якому місці імперії, проте без права служити у навчальних закладах і друкуватися.  Не знято було і таємний нагляд.  П.Куліш повернувся до Санкт-Петербурга, під псевдонімом  «Николай М.» надрукував у  «Современнике» російські повісті та двотомні «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя».

 

Розпочав роботу над шеститомним виданням творів та епістолярію Миколи Гоголя – цьому великою мірою сприяло знайомство з матір’ю великого письменника.

Однак найбільшим своїм творчим досягненням Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси» (Санкт-Петербург, 1856-57р.р.)  «Записки о Южной Руси» друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам'ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни», — писав автор своєму товаришеві С.Аксакову. Збірка мала великий успіх. Тарас Шевченко про неї писав: «Цю книгу скоро напам'ять буду читати. Вона мені так чарівно, живо нагадала мою прекрасну бідну Україну, що я немов з живими бесідую з її сліпими лірниками і кобзарями. Пречудова і вельми благородна праця! Брильянт у сучасній історичній літературі».

Збірка була написана українським фонетичним правописом авторства самого Куліша – звідси й назва «кулішівка». 1860р. за цим правописом виданий «Кобзар», використовували «кулішівку» і в журналі «Основа».

1857р. був плідним для письменника: вийшли друком роман «Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматка». П.Куліш відредагував і оприлюднив  «Народні оповідання» Марка Вовчка. З його ж таки ініціативи у Петербурзі з червня 1857р. почала працювати «Друкарня П.О. Куліша» — перша й єдина в імперії  ХІХ століття українська друкарня.

В березні 1858р. Куліш із дружиною вирушив подорожувати Європою. Милувався досягненнями західної цивілізації, проте був переконаним прихильником патріархального сільського життя: хутір як ознака гармонійного єднання людини з природою, а водночас – як  своєрідна оаза національної самобутності – залишався його ідеалом.

Не діставши дозволу на заснування українського журналу в Санкт-Петербурзі, Пантелеймон Куліш організовує  альманах «Хата». Тим часом Василь Білозерський розпочинає роботу зі створення першого українського часопису «Основа», і П.Куліш та його дружина (її вже знали читачі як письменницю Ганну Барвінок), займаються підготовкою матеріалів.  Зокрема, для «Основи» Куліш написав «Історичні оповідання» — нариси з української історії: «Хмельнищина» та «Виговщина» (надруковані 1861р.)

Перша поетична збірка П.Куліша«Досвітки. Думи і поеми» вийшла у Петербурзі 1862р., За рік з’явився «Валуєвський циркуляр»;  друкування українською мовою було катастрофічно обмежене. Твори Куліша почали  публікувати в Галичині – зокрема, львівські журнали «Мета» і «Вечорниці».

Наприкінці 1864 р. П.Куліш оселився у Варшаві, здебільшого редагував переклади адміністративних актів із польської мови – російською.

У 1869—1871р.р. письменник мешкає  у Венеції, Відні, Празі, навідується й в Україну, на свій хутір Піддубень біля Мотронівки, родинного гнізда Білозерських.  У ці роки  тісно контактує з галицькими народовцями  та  віденським студентським товариством «Січ», допомагає власними коштами видавати у Львові єдиний на той час загальноукраїнський журнал «Правда», сам друкується в ньому.

Навесні 1873 р. Пантелеймон Куліш продає хутір Піддубень та оселяється з дружиною в Мотронівці.  З 1876 р. до 1880-го мешкає у Москві, вивчаючи стародруки та літописи у бібліотеках;  навідується до Парижа – слухати лекції в Сорбонні;  їде до Відня.

1883 р. П.Куліш повернувся до Мотронівки. Подружжя мало приймає і виїжджає: письменник зосереджується на літературній, перекладацькій та дослідницькій історичній праці. Тут укладає збіркусвоїх оповідань і статей «Хуторская философия и удаленная от света поэзия», яку одразу після оприлюднення 1879р. цензура заборонила і вилучила з продажу. Надсилає до Галичини  свою «Крашанку русинам і полякам на Великдень 1882 року», сподіваючись згуртувати українську і польську інтелігенцію в культурній діяльності. Пише віршовану драму «Байда, князь Вишневецький». Багато перекладає:Шекспір, Гете, Байрон, Шіллер, Гейне. Готує до друку збірку поезій «Дзвін» та повний український переклад Біблії. Завершує історіографічну працю в трьох томах «Отпадение Малороссии от Польши»…

14 лютого 1897р. в Мотронівці  П.О.Куліш помер. Тут був і похований. Пантелеймон Куліш лишив велику літературну та наукову спадщину. Серед інших праць особливе місце посідає перша фонетична українська абетка, в якій не було церковнослов'янських літер ѣ та ы, з'явилася літера g на позначення ґ. Слід сказати, що саме «кулішівка», трасформувавшись, лягла в основу української абетки.  З 1876р. абетку П.Куліша в російській імперії заборонили .  У 1890-і роки її, дещо видозмінену, запровадили в галицьких школах.

Роман «Чорна рада», присвячений подіям після Переяславської  угоди 1654р., приніс авторові прижиттєву і пожиттєву славу. Як зазначив Іван Франко, «Чорна рада» — «найліпша історична повість  в нашій літературі». 2000р. на кіностудії ім. О.Довженка за романом був знятий однойменний серіал (режисерМ.Засєєв-Руденко).

Пантелеймон Куліш – автор першого повного переклад уБіблії українською мовою. Розпочав Куліш свою працю 1860р., згодом залучив до неї І.Нечуя-Левицького та І.Пулюя -науковця-фізика, відомого глибокими знаннями богослов’я. 1881р. Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові Новий Заповіт у їхньому перекладі.

Працю над Старим Заповітом перервала загадкова пожежа 1885р.на хуторі Мотронівка. Під час пожежі згорів рукопис, і перекладачі змушені були почати свою роботу знову. Переклад завершив І.Пулюй уже після смерті П.Куліша. 1903р. Британське та закордонне Біблійне товариство видало першу повну українську Біблію — «Святе письмо Старого і Нового Завіту» — в перекладі П.Куліша, І.Нечуя-Левицького та І.Пулюя. 2000р. переклад був виданий і в Україні.

Ім’ям Пантелеймона Куліша названі площа у Києві, вулиці в Тернополі, Рівному, Львові, Коломиї та багатьох інших містах України.

Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

22 вересня

Інші дати
Народився Олександр Потебня
(1835 – 1891), український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч. Основоположник т. з. психологічного напряму в слов’янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови та мислення тощо.
«Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу» (О.Потебня).
Розгорнути