chrome firefox opera safari iexplorer

27 травня 1929 року народився видатний український письменник Роман Іваничук

27 травня 2017 о 09:24

Іваничук належить до тих обраних, із ким маєш за честь жити у спільному часі.

У київському видавництві «Дінпро» впродовж 1967-90 рр. щомісяця виходила друком книжка серії «Романи й повісті». У м’якій палітурці, завдяки чому її зручно було брати в дорогу,на газетному папері, за прийнятною ціною. Розкуповувалися ці книжечки романів і повістей українських та закордонних авторів моментально. Сміливці з «Дніпра» часом друкували й твори, які невдовзі ставали «забороненими»: так у січні 1968 р. вийшов «Собор» О.Гончара, у липні – «Мальви» Р.Іваничука.

Коли у 1977 р. товариш подарував мені «Мальви», роман уже став «нелегальним». Перед сном вирішила дізнатися, про що ж воно в тій книжечці. «Журилась Україна, бо йшли ляхи на три шляхи, а татари на чотири, і плакало небо над молочним степом і над людьми, що нижче трав падали, плакало… Закатували Підкову ляхи, вмер Сагайдачний від турецьких ран, вбили Остряницю таки свої на висланні в Чугуєвому городищі, внук Байди Ярема обсадив дороги живоплоттю своїх братів, і прослиз по Україні ганебний час байдужості… пояничарились юнаки і народили потурнаків степові дівчата…» Я читала цілу ніч, безперестану, хоч і мала наступного ранку о 8-й бути на роботі.Переді мною, дівчиною з радянського Донбасу, поставала,здіймалася від степу до небес велика, стражденна і прекрасна країна. Я дізналася, що люблю цю країну понад усе на світі. Й що страшніше за втрату батьківського краю може бути лише втрата Вітчизни в душі.

На щастя, я встигла про це сказати авторові…

Потім були в моєму житті «Місто», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Вогненні стовпи», «Країна Ірредента»…. І пронизлива сповідь Майстра – «Благослови, душе моя, Господа…»

Роман Іванович Іваничук народився «за Польщі» — у селі Трач Косівського повіту Станіславівського воєводства (нині Івано-Франківська область), у родині вчителя. Стрийко (батьків брат) науковець Михайло Іваничук– воював у Легіоні Українських Січових Стрільців та Українській Галицькій армії.

«Тоді дуже активно працювала «Просвіта», яка видавала для селян невеличкі просвітні книжечки, — пізніше згадував Романі Іванович в одному зі своїх інтерв’ю. — Вони майже безкоштовно розповсюджувалися по селах, і селяни читали при каганцях — хто читав, хто слухав. Такі книжки приходили й до нашої хати. Тато працював учителем, і в хаті панувала книжка. Отакі були часи ще до 1939 року. Після 39-го селяни сходилися з іншого приводу — пиячити, бо прийшли «визволителі» зі сходу і замість книжок принесли горілку…»

Роман учився в початковій школі рідного села. Змалку дуже багато читав – батько мав велику бібліотеку. Затим – у Коломийській гімназії (за більшовиків – середня школа №1), яку закінчив 1947 р. Батько наполягав на фахові геолога, тож юнак вступив до Львівського університету, на геологічний факультет.

Однак швидко залишив ту справу – волів бути філологом. Рік пропрацював учителем початкової школи в Трачі, й таки вступив – 1948 р. — на філфак Львіського університету. Провчився, щоправда, теж недовго: наступного року хлопця відрахували за «антирадянську діяльність», бо ходив у вишиванці й відмовлявся вступати до комсомолу.

Три роки служив у армії, в Азербайджані, затим поновився в університеті.

Перша новела – «Скиба землі» — була надрукована 1954 р. в університетському студентському альманаху. По закінченні навчання — 1957 р. – вирушив учителювати: викладав українські мову та літературу в с.Щирець на Львівщині.

1958 р. вийшла друком перша збірка новел Іваничука «Прут несе кригу», що дала йому визнання.

Від 1961 р. мешкав у Львові. У 1963-90 рр. працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (згодом «Дзвін»).

Вийшли друком збірки новел «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965).

1968-й — рік «Мальв». «Дніпряни» згадували, що жодна з виданих ними книг не розкуповувалася так стрімко, як «Мальви» (ще, правда, «Собор» Гончара). Чоловічки із ЦК та КДБ заметушилися, роман заборонили, але вилучати з продажу вже було нічого: 100-тисячний наклад розійшовся вмент. Іваничука цькували – люто і з насолодою. Видавництва боялися брати до друку його твори — аж до 1977-го. Загалом нагінки тривали так довго, що Іваничук, за власним висловом, «уже й звик до цього». Проте історичну прозу писати не перестав.

1977 р. виходять друком романи «Місто» і «Черлене вино» (другий присвячений обороні Олеського замку від польських нападників у 1431-32 рр., під час «Воєн Свидригайла»). 1979 р. — «Манускрипт з вулиці Руської», 1982 р. – «Вода з каменю». Читач захоплено зустрів «львівські романи», в який із любов’ю і знанням змальоване життя дивовижного міста у різні його часи.

Роман «Четвертий вимір» (1984 р.), у центрі якого – постать одного з чільних Кирило-Мефодіївських «братчиків», Миколи Гулака – був 1985 р. відзначений премією ім. Тараса Шевченка.

Заледве не з перших днів «Перебудови» Іваничук поринає у громадську діяльність.У червні 1988 р. очолює Львівську філію Товариства української мови. Бере активну участь у створенні Народного Руху України.

Навесні 1990 р. обирається народним депутатом УРСР, працює в депутатській групі «Народна рада». Бере участь у підготовці й проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акту про незалежність України 24 серпня 1991 р.

Невтомно і натхненно працює на творчій ниві: у 1992—2012 рр. світ побачили понад десяток його романів, серед них — «Орда», «Євангеліє від Томи»,«Вогненні стовпи», «Хресна проща», «Країна Ірредента», «Злодії та апостоли», «Торговиця». Також друкує спогади «Дороги вольні і невольні» та вже згадувану автобіографічну книгу «Благослови, душе моя, Господа...»

Погідного вересня 2016-го, у Львові особливо чарівного своєю неповторною красою, вранці 17-го числа, Роман Іванович Іваничук вирушив у Вічність. Проводити Майстра в останню земну дорогу до Личаківського цвинтаря прийшло багато людей: рідні й друзі, сусіди, знайомі й ті, хто жили з ним в один час і в одному місті – його читачі.

Герой України, кавалер орденів «За заслуги»,лауреат Шевченківської премії, — видатного митця й професора Львівського національного університету ім. Івана Франка належно пошанувала Україна ще за життя. Усі 16 романів та інші твори Романа Іваничука перекладені багатьма мовами світу. А головне – їх шукають у книгарнях та бібліотеках, читають і люблять.

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

21 вересня

Інші дати
21 вересня відзначають:
  • День винахідника і раціоналізатора України.
  • День фармацевтичного працівника України.
  • День миру.
  • Міжнародний день миру.
Розгорнути
Народився Леонід Кисельов
(1946, м. Київ - 1968) - український поет, прозаїк, перекладач. Посмертні збірки: "Стихи. Вірші", "Последняя песня. Остання пісня", "Тільки двічі живемо".
Розгорнути
Народився Петро Ніщинський (Байда)
Український композитор, перекладач. автор музичної картини "Вечорниці" до драми Т. Шевченка "Назар Стодоля". Перекладав твори античних класиків ("Антігона" Софокла, "Одіссея" Гомера).
Закувала та сива зозуля Раннім ранком на зорі. Ой, заплакали хлопці-молодці, Гей, гей, там на чужині В неволі, в тюрмі... Вони плакали, гірко ридали, Свою долю викликали: "Ой, повій, повій Та буйнесенький вітре, Та й понад море, Та винеси нас із кайданів, з неволі В чистеє поле, Та понеси на Вкраїну, Гей, гей, нас на Вкраїну... А на Вкраїні — там сонечко сяє, Козацтво гуляє, гуляє і нас виглядає, Нас виглядає!" По синьому морю Байдаки під вітром гуляють, Братів, щоб рятувати, Запорожці чимдуж поспішають.
Розгорнути
1648 – Богдан Хмельницький розбив польську армію в битві під Пилявцями
Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз з матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн. злотих. В результаті Пилявської битви польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створились сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель.
Розгорнути