uk.wikipedia.org
Днями в колі однодумців, що їх згуртував Микола Томенко, науковець і політик, один з небагатьох нині будівничих Українського світу, — згадували Миколу Терещенка. Того, що завдяки власним інтелектові, кмітливості, підприємливості й діловій чесності збудував цілу, як би зараз сказали, бізнес-імперію. А головне – не лише збудував, а й значну частину своїх статків скеровував на розвиток освіти, примноження культурних і духовних набутків для загального блага.
На дворянському гербі славетного роду Терещенків було золотом на блакитному тлі викарбуване гасло: «Прагненням суспільного блага» (мовою оригіналу: «Стремленьем к общественным пользам»). Це, власне, було життєвим кредом давнього козацького роду, яке втілювалося у великі справи для громадського добра.
Микола розвинув і примножив підприємницькі успіхи батька, Артемія Терещенка. Наприкінці ХІХ століття родина володіла 11 цукрозаводами, мала близько 200 тис. десятин землі, численні маєтки.
Водночас представники родини брали участь у громадському життіі – спершу рідної Глухівщини, затим – Києва, та й цілої України. Участь у діяльності земств, доброчинних товариств, попечительство в лікарнях, притулках, гімназіях; заснування лікарень, училищ; доброчинність – з міркувань моральності й за покликом серця…
1870 р. Микола Артемійович отримав спадкове дворянство, а згодом – чин таємного радника. За свою доброчинну діяльність був нагороджений багатьма орденами, серед них – і орден Почесного легіону, найвища нагорода Франції.
1851- 60 р.р. М.Терещенко обирався на посаду старшого бургомістра Глухова. Затим упродовж 14 років був міським головою.
У рідному Глухові коштами М.Терещенка збудували чоловічу і жіночу гімназії, ремісниче училище, пансіон для гімназистів, сиротинець, міську лікарню, вчительський інститут, низку житлових будинків.
1875 р. М.А.Терещенко переїхав до Києва. Скеровував велику частину своїх статків на добро громаді. Київські перша, четверта і п’ята гімназії; перше комерційне училище; реальне училище; чоловіча торгівельна школа (їй було надане ім’я М.Терещенка) і торгівельні класи; жіноча торгівельна школа ім. Пелагеї Терещенко, дружини мецената; притулок-училище для глухонімих; колонія для малолітніх злочинців з майстернями;, жіноча гімназія; школа при Борисоглібській церкві; училище для незрячих; Марійський сиротинець – ось лише частина закладів, чиє створення і функціонування фінансував Микола Артемійович.
Під час Першої світової війни Терещенки власним коштом утримували в Києві 6 лазаретів та 2 притулки для воїнів-інвалідів.
Чимало зусиль доклали благодійники до поширення освіти серед бідних — понад 50 тис. рублів передали на будівництво у Києві Троїцького народного будинку Товариства грамотності та Народної аудиторії Товариства сприяння початковій освіті.
Микола Артеміійович Терещенко, його син Іван, донька Варвара та зять Богдан Ханенко, брат Федір були найвідомішими колекціонерами мистецьких творів та старожитностей. Меценати створили власні картинні галереї та музей, які, згідно з їхньою волею, мали стати загальним надбанням. Так, в основі колекції сучасного Київського музею російського мистецтва – кращі мистецькі зразки з приватних зібрань родини Терещенків. У Музеї мистецтв ім...Богдана та Варвари Ханенків зберігаються твори західного та східного мистецтва, зібрані засновниками музею впродовж 40 років. Варвара Ханенко-Терещенко доклала величезних зусиль, аби зберегти музейну колекцію від розграбування, коли Київ захопили більшовики.
Національний художній музей України (на той час — Київський художньо-промисловий і науковий музей) був споруджений завдяки благородній участі в проекті родини меценатів-патріотів Терещенків: з 249 тис. рублів, необхідних для будівництва, Терещенки надали 108 тис.руб. власних коштів. Також Микола Артемійович та його сім’я передали музею численні художні шедеври та археологічні скарби з власних колекцій.
Саме Микола Терещенко, а затим і подружжя Ханенків, стали першими колекціонерами українського живопису (в тому числі – творів Тараса Шевченка-художника) та декоративно-ужиткових виробів.
Микола Артемійовичч допомагав талановитим молодим митцям, а його сини Іван та Олександр підтримували вихованців Київської рисувальної школи.
Люди високодуховні, Терещенки вкладали власні кошти у будівництво українських храмів: у Глухові побудували Трьох-Анастасіївську церкву, в Києві – Покровську церкву на Солом’янці й Святомиколаївський собор у Покровському монастирі. Фінансували й чимало пам’ятників видатним українцям: Б.Хмельницькому, І.Котляревському, М.Гоголю…
Побудував на власні гроші Микола Артемійович і Троїцький народний будинок (нині Театр оперети); фінансував будівництво і розпис Володимирського собору.
Родина Терещенків підтримувала будівництво Київського Політехнічного інституту (передала близько 150 тис. рублів).
1892р. Миколі Терещенку було надане звання почесного громадянина Києва, розвиткові якого він віддав 30 років свого життя. Одна з центральних київських вулиць називається Терещенківською.
Безумовно, Микола Артемійович, а за ним і разом з ним – його славетна родина – показали приклад успішного національного підприємництва і зробили неоціненний внесок у мистецьке, освітнє й духовне життя України.
А головне — Микола Терещенко показав приклад втілення найвищого призначення людини: служіння суспільству. І найвищого вияву любові – до всього рідного.
А може, у котрогось із нинішніх вічно неситих владців та визискувачів-олігархів життєве і громадянське подвижництво Миколи Терещенка викличе бодай краплину бажання наслідувати?
Та облишмо риторичні питання.
Просто схилімося з пошаною і вдячністю перед пам’яттю Людини, яка діяла на Благо.
Олена Бондаренко
