chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні 198 років від дня народження українського мецената і благодійника Миколи Терещенка

26 жовтня 2017 о 09:18

26 жовтня 1819 р. у Глухові Чернігівської губернії, в родині дрібного крамаря Артемія Яковича Терещенка народився первісток. Хлопчика назвали Николою (Миколою).

Батько, енергійний і підприємливий, прагнув будь-що дати дітям добру освіту. Однак грошей постійно бракувало. «Буквально на мідні п'ятаки я закінчив глухівське повітове училище», — згадував ті часи Микола Артемійович.

Не по літах самостійний, Микола з юності почав заробляти: пристав до чумаків та їздив із ними до Криму — по сіль і рибу. Згодом став скуповувати чумацький товар і торгувати ним у Глухові.

1854 р. батько у с. Вороніж Глухівського повіту збудував невеличку цукроварню, змонтувавши обладнання, привезене з Варшави, — чим поклав початок «цукровій імперії Терещенків».

Прислужилася аграрна реформа 1861 р., відколи Микола Артемійович почав орендувати та скуповувати поміщицькі маєтки з цукроварнями в Чернігівській і Курській губерніях. Справи стрімко пішли вгору: вже 1870-го Терещенко мав близько 10 цукроварень, до яких із часом додалися залізниця, ліс, виробництво сукна, спирту, велика торгівля. М.Терещенкові належало також близько 80 тисяч десятин землі, парові й водяні млини у Київській, Волинській, Чернігівській, Харківській,Подільській, Курській, Тульській губерніях.

Миколу Терещенка знали й шанували не лише як вдатного підприємця, а й як громадського діяча, відданого суспільним інтересам. Від 1851-го він поспіль 9 років обирався старшим бургомістром Глухова, затим понад 20 років обіймав різні посади у міському самоврядуванні: був міським головою, головним губернатором земських зборів, почесним мировим суддею. Відома тодішня діяльність Миколи Терещенка й як благодійника: опікувався міської лікарнею, сиротинцями, очолював раду піклування про в'язниці.
1870р.М.А.Терещенко переїхав до Москви. Проте серце кликало у рідні краї, й за 5 років Микола Артемійович повернувся в Україну.

Родина оселилась у Києві, в будинку на розі Бібіковського бульвару (нині бульвар Т. Шевченка) та Олексіївської (нині Терещенківська), купленого у Павла Демидова, міського голови Києва. На той час у палаці налічувалося 47 кімнат із 40 камінами та печами. Тут на свята збиралася вся велика родина Терещенків. У найкращих залах Микола Артемійович розташував свою багатющу художню колекцію, що її започаткував іще в Глухові. Збирали художні твори і брат Миколи — Федір, і діти — Іван, Олександр, Варвара та Ольга. В колекції Івана Терещенка були, серед інших робіт, малюнки Т.Шевченка «Видубицький монастир», «Костьол у Києві», «Крутий берег Аральського моря», «Казахський хлопчик дрімає біля грубки», «Казах на коні».

У Києві Микола Артемійович активно займається доброчинністю: фінансує будівництво громадських споруд; єдине в імперії училище для сліпих, яке відкрилося 1881 р.; жертвує 23 тисячі карбованців на будівництво Маріїнського сиротинця.

Коштом Фонду братів Терещенків, до якого щороку надходило 80% прибутків «Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків у Києві», будувалися гімназії й лікарні, школи й притулки, розбудовувався оперний театр і зводилися театр оперети, консерваторія, Міський музей (нині – Національний художній музей України). На основі колекції художніх творів, що належала братам Терещенкам, нині діє Київський національний музей російського мистецтва, розташований у колишньому будинку Ф.А.Терещенка. Варвара, донька Миколи Артемійовича, та її чоловік Богдан Ханенко, були також відомими меценатами й зібрали велику колекцію творів західноєвропейського та східного мистецтва, яку передали Києву. Нині в будинку, де мешкало подружжя Ханенків, розташований Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

14 жовтня 1899 р. Микола Терещенко відзначив одразу два ювілеї: 80-річчя від дня народження і 50 років державної служби. Вітати ювіляра прибуло мало не 150 делегацій – від міських владців, громадських організацій – до робітників цукроварень.

Микола Артемович ретельно підготував заповіт, у якому розподілив капітали та нерухомість загальною вартістю понад 30 мільйонів карбованців між своїми дітьми, а також численними установами, якими опікувався впродовж свого життя.

М.А.Терещенко помер 19 січня 1903 р. Упродовж двох днів у Володимирському соборі Київ прощався зі своїм почесним громадянином. Потім містяни на руках пронесли труну до будинку, де мешкав Терещенко, звідси — до залізничного вокзалу, щоб доправити до Глухова, де в родинній усипальниці Анастасіївської церкви великий добродійник і меценат знайшов вічний спочинок.

23 серпня 1909р. на площі між Спасо-Преображенським та Анастасіївським храмами у Глухові було встановлено пам’ятник М.А.Терещенку. В буклеті, виданому до цієї дати, зазначалося: «… Нехай же цей пам’ятник громадянину-трудівникові слугує закликом до праці, громадянського подвигу, пробуджує й виховує добрі людські почуття і прагнення».

За часів УНР у 18 кімнатах палацу Терещенків розташовувався Генеральний секретаріат шляхів сполучення, у інших, а також на горищі, були складені домашні речі та колекції. І речі, й мистецькі твори вилучати було суворо заборонено. Господарі на цей час час уже мешкали за кордоном.

Зовсім інше робилося тут за більшовиків. Мистецтвознавець Ф.Ернст улітку 1918р. писав: «Хто не відвідав Терещенківський будинок у дні панування в Києві радянської влади, той, звичайно, не може собі скласти й приблизного поняття про вчинений тут погром. Особливо тяжке враження справляли залишки чудових полотен першокласних художників, розірвані на шматки або бездумно посічені ударами шабель. Низку картин було просто вирізано з рам за допомогою ножа або шаблі – як вирізана була шкіра із сидінь стільців і крісел. Украденими виявились 40 картин різних майстрів російської школи, 188 етюдів і ескізів Верещагіна, одна гравюра Крамського, 3 бронзові статуї і 44 художні альбоми…»

Відомо, що серед украдених чи знищених картин були «Одаліска» Врубеля, ( «Монахиня» та «Петрушка» Репіна, «Спокуса Антонія» Мурашка, «Кремль» та «Індійський палац» Верещагіна», твори Маковського, Сведомського, Ріццоні, Шишкіна та багато інших цінних робіт.

Щойно захопивши Глухів, більшовики викрали бронзовий пам’ятник М.Терещенку, а родинна усипальниця була варварськи розграбована.

Від 1948 рр. в колишньому палаці М.А.Терещенка розташовується Державний (нині Національний) музей Тараса Шевченка. Кілька років тому сучасні «архітектори»- герострати взялися «перебудовувати» унікальну пам’ятку на свій сумнівний смак: знесли балкон, зруйнували стіни, замурували центральний вхід та вікна, зняли ліпнини з фасаду. Нащадок родини меценатів, мер Глухова Мішель Терещенко писав:«…безкарно спотворений Палац Терещенків на бульварі Шевченка, 12 (пам’ятка національного значення, у якій замуровані «Двері Добра», вікна, знята ліпнина, прибудований скляний ангар)…»

1900 р. вулиця, де були розташовані маєтки меценатів, отримала назву Терещенківської. Уже в роки незалежності, точніше, 1992-го, вулиці повернули цю назву.

2009 р. в Києві, на території Науково-практичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії, було відкрито пам'ятник видатному меценатові роботи скульптора О.Михайлицького.

Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

9 жовтня

Інші дати
Народився Михайло Кравчук
(1892, с. Човниця Волинської обл.-1942) - визначний український математик, педагог та громадський діяч, академік ВУАН. Автор української алгебраїчної та геометричної термінології. Організатор першого Київського математичного товариства та першої математичної олімпіади школярів (1935).
Розгорнути
Народився Микола Бажан
(1904, м. Кам»янець-Подільський, Хмельницька область - 1983) — український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, організатор і видавець багатьох універсальних видань. Автор творів «Майстер залізної троянди», «Політ крізь бурю», «Розмова сердець», «Клятва», переклав українською мовою «Витязь в тигровій шкурі» Шота Руставелі.
О земле юрб і добр, о земле сил і дій, Я кожну яв твою зв'яжу і відокремлю В єдиній складності твоїй. Тебе до пня, до дна тебе й до краю Всю вичерпать і розітнути суть! Тебе, немов мету і жертву, розкриваю Й не можу до кінця збагнуть, Бо мудрости й буття неісходима путь (Микола Бажан)
Розгорнути