chrome firefox opera safari iexplorer

100 років Листопадового Чину: як це було

01 листопада 2018 о 16:14
volyn.rivne.com

 «Волею українського народу утворила ся на українських землях старої Австро-угорської монархії  Українська Держава. Найвисшою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.»

 Відозва Української Національної Ради

Вранці 1 листопада 1918р. мало не всі львівські брами та кам’яниці прикрашали  оголошення, з яких випливало, що льв’яни, уклавшись напередодні спати в імперії  Габсбурґів, прокинулися в Українській державі.  Мешканці міста Лева ходили суціль із задертими головами: очі вбирали ясні синьо-жовті  барви  українського прапора, що майорів над Ратушею…

Передбачаючи крах Австро-Угорської імперії та прагнучи бодай якось його відтермінувати, цісар Карл 16 жовтня 1918р. оголосив, що небавом перетворить монархію на федерацію національних  держав. Така заява найперше надихнула державницьки налаштованих  галицьких українців.

Вже 18 жовтня у львівському Народному домі зібралися депутати Віденського парламенту й Галицького та Буковинського сеймів, а також представники українських партій. Збори ухвалили створити представницький орган – Українську Національну Раду (УНРаду), а її президентом обрали доктора Євгена Петрушевича, відомого адвоката і депутата Віденського парламенту. Головою Львівського відділу був обраний Кость Левицький, один з очільників національного руху в Галичині. 

У «Проклямації Української Національної ради», ухваленій 19 жовтня, говориться:  «Ціла українська етнографічна область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-східна Буковина … та українська смуга північно-східної Угорщини — творить одноцільну українську територію. Ся українська національна територія уконститовується отсим як Українська держава.»

Сказати, що таке «самочинство» українців розлютило польських зверхників – не сказатии нічого. Адже у  Кракові на той час була створена «ліквідаційна комісія», яка мала у листопаді остаточно вирішити «львівське питання», захопивши Львів як «складову Речі Посполитої» — а тут маєш!.. 

Відлік часу шалено прискорювався. Українці намагалися взяти владу як з допомогою переговорів, так і військовим шляхом. 29 жовтня Кость Левицький і ше п’ятеро членів УНРади  прибули до палацу намісника Австро-Угорщини  генерала К.Г.фон Гуйна з пропозицією передати владу мирним шляхом. Намісник відмовив: мовляв, такого наказу від імператора не отримував. От коли отримає – буде видно.

Член УНРади Л.Цеґельський вирушив до Відня, де разом з президентом УНРади Є.Петрушевичем зустрівся з міністр-президентом Гайнрихом Ламмашем, який запевнив візитерів, що найближчим часом до Львова вирушить кур’єр, котрий і вручить намісникові наказ передати владу в краю українцям.

Однак змінити ця обіцянка (до речі, виконана) вже не могла нічого: точнісінько на цей час у львівській кав’ярні «Ренесанс» засідав Центральний військовий комітет, який обговорював план збройного повстання у Львові та інших містах. До очільників Комітету входили улюбленець стрілецтва полковник  Д.Вітовський (він і очолить повстання), Л.Огоновський, П.Бубела, Д.Паліїв та інші офіцери австрійської армії. 

31 жовтня в Народному домі тривало спільне засідання УНРади та Військового комітету. Думки розділилися: одні пропонували  почекати, доки прибуде кур’єр з Відня, щоб отримати владу легальним шляхом, інші вимагали негайно почати повстання, адже от-от мала прибути польська ліквідаційна комісія. Справу вирішив пристрасний виступ Дмитра Вітовського: «Якщо нині не займемо Львів, завтра його займуть поляки!»  

Учасники засідання ще жваво обговорювали ситуацію, а прудкі кур’єри з наказами брати до рук зброю вже вирушили  у повіти.  

О 4-ій годині ранку  1 листопада почалося повстання, що потім отримало назву «Листопадовий Чин», або ж «Листопадовий Здвиг». 

Перші кроки були вдалими: без спротиву роззброїлися супровідний батальйон 41-го піхотного полку та поліція, було досягнуто домовленості про нейтралітет  з вояками угорського копусу.  До рук повсталих перейшли Головпошта, залізничні станції, радіотрансляційний пункт, міська військова комендатура. Міський телефонний та міжнародний телеграфний зв’язки були заблоковані. Військового командувача Львова К.Пфеффера та намісника К.Г.фон Ґуйна було затримано. Нарешті повстанці зайняли і Ратушу. Трохи пометушилися в пошуку тканини для прапора, поки не знайшли полотна синього та жовтого кольорів у «Народній торгівлі», які зшила в одне дружина директора В.Лазорка.

І от, як ми вже згадували, о 6-ій ранку український прапор замайорів  над містом Лева. Вперше від 1349р., коли польський король Казимир ІІІ за пітримки Чехії та Угорщини захопив більшу частину Галичини й Волині, Львів опинився в руках українців…  

13 листопада був затверджений  «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», за яким терени дістали назву «Західноукраїнська Народня Республіка».Того ж дня був створений  Уряд — Державний Секретаріят ЗУНР. Протягом листопада 1918р. — квітня 1919р.були ухвалені закони про органзацію війська, судочинство, державну мову, шкільну освіту, громадянство, земельну реформу. Організовані  посольства ЗУНР у Австрійській республіці, Німеччині, Угорщині, а також дипломатичні представництва  у США, Канаді, Італії, Бразилії, Чехословаччині.

22 січня 1919р. на Софійському майдані у Києві було урочисто проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР.   

І все це — будівництво держави, налагодження дипломатичних відносин і навіть об’єднання з Великою Україною — відбувалося  в умовах … справжньої війни у Львові.

Тепер повернімося до початку листопада 1918-го. Надвечір 2 числа  поляки захопили склади зброї поблизу Чернівецького вокзалу. Добре озброєні 4 тисячі польських вояків займають костел Марії Магдалини, Політехніку, а також церкву Святого Юра і затримують митрополита А.Шептицького.  Захопивши вокзал, дістають змогу з Перемишля поповнювати військо зброєю та живою силою.   

Увечері  4 листопада до Львова з Чернівців прибуло близько тисячі стрільців під орудою 28-річного отамана Осипа Букшованого. «Усусуси» зайняли залізничну станцію Персенківку (нині Сихівській район  Львова), Цитадель (у Галицькому районі міста). Кілька разів поспіль штурмують Центральний двірець (вокзал), але поляки стратегічний об’єкт не здають.

Місто  на 17 днів і ночей стає фронтом, лінія якого пролягає через  його серце. Стратегічні висоти (собор Св. Юра, костел Марії Магдалини, греко-католицька семінарія, кадетська школа, Гицлева гора над Краківським ринком) — у польських руках. Українці тримають приміщення Сейму, касарні (казарми) Фердинанда, Головпошту, станцію Підзамче, атакож єдину висоту – Цитадель.

Північні терени  міста -  Клепарів та Замарстинів – де мешкають  романтизовані нині львівські батяри – підтримує поляків.

7 листопада командант Львова Г.Коссак віддав наказ  наступати, зокрема – відбити у поляків залізничний вокзал. Однак спроба провалилася, стрільці відступили до казарм, які утримували до останнього дня, незважаючи на пожежу, що виникла всередині, та  намагання поляків підірвати будівлі, проникнувши до каналізаційного колектора.

Того ж дня, після  боїв, що тривали три доби,  поляки підпалили одне крило Головпошти, за кілька годин вся будівля палала і невдовзі перетворилася на руїну.

Не маючи сил штурмувати центр Львова,польські загони  взяли його в оточення й почали наступ від Клепарова. Українців підтримували з Високого Замку  кулеметники та артилерія поручника Петра Франка, сина великого поета. Аж ось прибула підмога з Великої України — Козацький загін ім. І.Ґонти на чолі з легендарним отаманом Андрієм Долудом. Наступного дня козаки та стрільці взяли Замарстинів.

20 листопада поляки отримали значну підмогу: з Перемишля прибуло близько 2 тисяч війська та кілька вагонів зброї.  Польські загони почали поволі стискати кільце навколо середмістя.  

Перед українським урядом постало питання: евакуація чи  боротьба до загину. Попри протести військової старшини, ухвалили: евакуація. На той момент ніхто не здогадувався, що поляки… відмовилися від штурму і вирішили продовжити позиційну боротьбу.

Пізнього вечора потягом від станції Підзамче виїхали Державний Секретаріят  та УНРада у повному складі. Вночі почали відступ військові формування. Коли поляки вранці побачили, що центр міста зовсім порожній, вони навіть запідозрили були якусь пастку, однак невдовзі вельми втішилися з сюрпризу…

Протягом  трьох місяців Українська Галицька Армія тримала  Львіві у облозі, але повернути місто не вдалося.

У січні-травні 1919р., попри хронічну нестачу зброї та продовольства, УГА продовжувала контролювати більшу частину Галичини.

У червні 80-тисячна польська армія генерала Ю.Галлера захопила майже всю Галичину.

16-18 липня 1919р. поляки змусили Українську Галицьку Армію відступити за Збруч. 

1 серпня 1920р. у Відні був сформований уряд ЗУНР в екзилі – на чолі з Євгеном Петрушевичем.

21 листопада, за договором між державами Антанти та Річчю Посполитою, Галичина відійшла до Польщі на 25 років.

Незважаючи на зусилля еміграційного уряду ЗУНР, зустрічі митрополита А.Шептицького з прем’єр-міністром Франції Р.Пуанкаре та очільниками інших великих держав, спроби врегулювати проблему Галичини з боку Ліги Націй (нині ООН), — у березні  1923р. Рада послів великих держав  (Великої Британії, Франції, Італії та Японії) визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною.   

15 березня 1923р. уряд ЗУНР у вигнанні припинив своє існування.

Потім були «визволителі», німецька окупація, знову «визволителі»… Радянський «рай», перед яким мерхне пекло…

Але це вже потім.

Сьогодні, 1 листопада 2018р., вранці деякі нащадки питомих львів’ян (а вони переважно дуже добре обізнані з історією свого міста), мабуть, підсвідомо шукали очима на брамах та кам’яницях – чи не з’явилися  акуратні аркуші з Відозвою УНРади? І, задираючи голови, бачили  над Ратушею синьо-жовтий прапор – як і має бути…

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Суспільство

19 листопада

Інші дати
День працівників гідрометеорологічної служби
Державна гідрометеорологічна служба, яка функціонує у складі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, відіграє ключову роль в отриманні даних про поточні та очікувані гідрометеорологічні умови, сучасний клімат, його можливі коливання та зміни в майбутньому, прогнозування та попередження стихійних гідрометеорологічних явищ.
Розгорнути
День скловиробника
Професійне свято працівників скляної промисловості не випадково збігається з днем народження видатного російського вченого М. В. Ломоносова. Михайло Ломоносов був творцем хімічного виробництва глазурі, скла, порцеляни. Розробив технологію і рецептуру кольорового скла, які він використовував для створення мозаїчних картин. Винайшов порцелянову масу.
Розгорнути
День пам’яті Петра Дорошенка
(1627, м. Чигирин, Черкаська область – 1698) – визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665 – 1676). Провів ряд важливих реформ, створив постійне 20-тисячне військо, встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики - було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України.
Розгорнути
Народлася Катря Гриневичева
(Катерина Василівна Гриневич; 1875, м.Винники, Львівська область - 1947) – українська письменниця, громадська діячка. Автор збірки новел «Непоборні», повістей «Шоломи в сонці» та «Шестикрилець». Померла 25 грудня 1947 р. в Німеччині, у Берхтесґадені, Баварія, похована там же.
Розгорнути