uk.wikipedia.org
13 липня 1937 р. в київській тюрмі НКВС розстріляли Івана Падалку. Талановитого художника, учня Опанаса Сластіона та Михайла Бойчука. Професора живопису Київського художнього існтитуту. Визнаного теоретика образотворчого мистецтва.
Ні талант, ні місце творця в історії українського – та й будь-якого – мистецтва не мали жодного значення для більшовицьких «мистецтвознавців» із наганами напоготові…
Іван Падалка народився 1894 р. в с.Жорнокльови Золотоніського повіту на Черкащині. Крім Івана, у хліборобського подружжя Івана Григоровича та Дарії Костянтинівни Падалок було ще семеро дітей: брат Кіндрат і шестеро сестер.
Батько був письменним і любив читати, особливо історичні книги. В ранньому дитинстві Іванко теж навчився грамоти. Навчаючись у церковно-парафіяльній школі, безперестану малював і ліпив з глини. Вже знав, що стане художником. Затим вступив до миргородської художньо-промислової керамічної школи — про стипендію для талановитого хлопчини подбав місцевий дворянин.
Вчителем молодого художника став Опанас Сластіон — живописець, графік, етнограф, мистецтвознавець. Протягом навчання – у 1909-13 рр. — Іванові твори не раз експонувалися на шкільних виставках, його ставили за приклад іншим учням. Проте зі школою довелося розпрощатися: Падалку виключили за організацію учнівських виступів проти свавілля адміністрації та деяких вчителів.
Вирушив до Полтави, влаштувався у місцевому етнографічному музеї: виготовляв копії українських килимів для ткацької майстерні колекціонера і мецената Богдана Ханенка. Платили непогано, тож, заробивши грошей, восени 1913 р. вступив до Київського художнього училища. Почав займатися графікою, захопився оформленням дитячих книжок.
1917 р., закінчивши навчання, Іван Падалка вступив до Української академії мистецтв, у майстерню Михайла Бойчука. Став одним з улюблених Майстрових учнів.
Оформлював колони демонстрантів до більшовицьких свят, клуби, агітпоїзди, пароплави. На замовлення Держвидаву України ілюстрував збірку казок та – разом із Тимофієм Бойчуком — дитячі книжечки. Створив прекрасні обкладинки для видань творів І. Нечуя-Левицького, І.Котляревського, І. Франка, В. Вражливого, Ю. Смолича, М. Йогансена, О. Досвітнього, О. Соколовського та інших поетів і прозаїків. Розписував стіни Луцьких військових казарм у Києві.
По закінченні Академії 1920 р. став викладати у Миргородському художньо-керамічному технікумі, згодом — у Межигірському. Звідти збереглася світлина: високі трави; здається, косовиця; сяючі, щасливі, натхненні обличчя молодих «бойчукістів»…
1925-36 р.р. Іван Падалка викладав у Харківському художньо-промисловому та Київському художньому інститутах.
Роботи І.Падалки мали великий успіх на численних європейських і світових виставках: Кельн (1928 р.), Амстердам і Вінтертур (1929); Стокгольм, Данціґ, Осло, Венеція, Цюріх, Берлін, Відень, Лондон, Манчестер, Ліверпуль (1930 р.); Прага, Париж, знову швейцарські Берн, Женева і Цюрих (1931); Токіо, Флоренція, Цюрих (1932); Варшава і Копенгаген (1933)…
Про творчість самобутнього художника писали відомі мистецькі видання. Його ідентифікували саме як українського митця. І це почало дуже непокоїти радянських владців.
Потім люди боязко перемовлятимуться: Івана «забрали», бо малював бідних колгоспників, читав на людях Тараса Шевченка і носив вишиванку.
НКВС поширював чутки, що Падалка належав до терористичного угруповання, яке мало на меті відокремлення України від СРСР і побудову капіталізму. Насправді ж радянський «соцреалізм» не міг осягнути масштабів тодішнього українського мистецтва, яскравими представниками якого були «бойчукісти». Все, що не стриглося під тупий гребінець сталінських «мистецтвознавців», підлягало осудові й знищенню. Включно з авторами.
29 вересня 1936 р. художник Іван Падалка зник. Як виявилося, його викрала група НКВС. У тюрмі більшовицькі кати мордували митця, вимагаючи зізнатися в терористичній діяльності.
За новітніх часів «Меморіал» оприлюднив «Сталінські списки» — перелік військових і компартійних діячів, владців, митців, літераторів (лише виявлена частина становить 44,5 тисяч осіб), засуджених за особистою санкцією Сталіна та його поплічників із Політбюро ЦК ВКП(б), — переважно до страти.
В цих списках є такий запис: «Падалка Иван Иванович. 26.06.37 Украинская ССР, г. Киев Кат.1. За Сталин, За Каганович, За Ворошилов». Формальних ознак «закононості» рішенням головних катів надавала, серед інших каральних органів, Військова Колегія Верховного Суду СРСР. Вона ж 13 липня 1937 р. і «засудила» І.І.Падалку до розстрілу — як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставила за мету відторгнення України від СССР та реставрацію капіталізму».
Того самого дня художника Івана Падалку убили в тюрмі НКВС. Разом із його вчителем, Михайлом Бойчуком, і товаришем — Василем Седляром.
У лютому 1958 р. та сама Військова колегія ВС СРСР визнала справу І.Падалки сфальшованою, жертву посмертно реабілітували. На той час чимало робіт художника були знищені.
1937 року були розстріляні майже всі «бойчукісти» — митці школи М.Бойчука, чиї твори вирізнялися ненависною комуністам «національною формою» та «контрреволюційним традиціоналізмом».
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
