Дорога не пройдена, якщо зупинишся десь на половині або не дійдеш до наміченого місця. Але життя, якщо живеш чесно, ніколи не може бути недожитим: коли б не розлучився ти з ним, — аби лиш добре розлучився, — буде цілісним.
Юрій Мушкетик. Суд над Сенекою.
Юрія Мушкетика називають одним із найпопулярніших українських прозаїків. Понад десяток романів, добряча низка повістей, п’єс, збірки оповідань… Шевченківська премія за роман «Позиція»…А головне – багато вдумливих, уважних читачів, які, одного разу перегорнувши першу сторінку його твору, назавжди залишаються читачами Мушкетика.
Юрій (Георгій) Михайлович Мушкетик народився 1929 р. в с. Вертіївці на Чернігівщині. Батько на той час учителював, мати очолювала колгосп. Юрко змалечку призвичаївся і до нелегкої сільської роботи, й до читання та роздумів над книгою. На все подальше життя зберіг глибоку любов до землі й до праці на ній, повагу до сільської людини, світоглядні й моральні цінності, виплекані українським селянином упродовж віків.
У воєнне лихоліття хлопець і набачився всілякого, і страждань зазнав, і виніс гіркий та незабутній досвід, що вилився згодом у дилогії повістей «Вогні серед ночі» та «Чорний хліб», оповідання на тему війни.
1953р. Юрій Мушкетик закінчив філологічний факультет Київського Державного універоситету ім.Т.Г.Шевченка, потім — аспірантуру при кафедрі української літератури.
Від 1956р., протягом 20 літ Мушкетик – заступник редактора, головний редактор журналу «Дніпро».
Очолював правління Київської міської письменницької організації. У 1986 — 2001 р.р. — голова Національної Спілки письменників України.
2009р. Ю.М.Мушкетикові було присвоєне звання Героя України.
Ще за студентських часів Мушкетика приваблювала українська історія. 1954р. видавництво «Радянський письменник» надрукувало його перший твір — повість «Семен Палій». Через два роки з’явився друком роман «Гайдамаки». Це були часи, коли звертатися до української героїчної історії було справою досить таки відважною…
В 1960-і роки виходять друком його романи «Серце і камінь», «Крапля крові», повість «День пролітає над нами», збірка оповідань «Зеленеє жито».
1969р. побачив світ роман Юрія Мушкетика «Останній острів». Твір, який порівнювали з «Собором» О.Гончара і в якому зневага до рідної природи, до її скарбів, нехтування своїм родом і родоводом розцінюються як духовне самознищення особистості.
У 70-80-ї роки Мушкетик створює романи «Жорстоке милосердя», «Біла тінь», «Смерть Сократа», «Суд над Сенекою», «Позиція», «Вернися в дім свій», «Віхола», «Яса» та інші. Одна з провідних тем його творчості - взаємини людини з державою, роль людини у цьому складному, нерідко трагічному, процесі. Загалом же людина, її доля, її роздуми і вчинки — завжди у центрі подій, творчо осмислених і майстерно відображуваних автором. Його твори сповнені великого співчуття людині, розуміння її переживань.
1995р. виходить друком роман «На брата брат», у якому чи не вперше у вітчизняній літературі постає об’єктивний образ гетьмана І.Виговського.
У 1990-і – 2000-ні роки Ю. Мушкетик пише романи «Гетьманський скарб», «На брата брат», «Прийдімо, вклонімося…», «Погоня», «Останній гетьман»; нарешті, один з найвідоміших — «Час звіра».
З його творів постають образи справжніх патріотів, чия любов до України – безумовна, вона не ґрунтується ні на бізнес-вигоді, ні на гонитві за марною славою.
Юрій Мушкетик, без перебільшення – історичний романіст величезної потуги, глибокої мудрості й великої чесності. Видатний український літературознавець Віталій Дончик написав про роман «Прийдімо, вклонімося…»: «…це, як на мій погляд, стосунки нашого народу і кожного українця зі своєю історією — краденою у нас, хованою від нас, знищуваною, вириваною із наших душ і наше вже й віддалення од неї (у багатьох) і водночас — постійне непогамовне, вперте «пробивання» до неї, прагнення порятувати її і себе, усвідомлення, що наша історія, як і мова, — запорука збереження української нації в сучасному світі».
Напевне, цими словами можна охарактеризувати всю творчість Юрія Михайловича Мушкетика.
Дякуємо, метре, за те, що Ви є в нас і в України!
Многая літа!
«Рідна країна»