chrome firefox opera safari iexplorer

Київських номінантів необхідно «відкрити» для відвідувачів

20 вересня 2010 о 12:56

19 липня учасники прес-туру акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци», спільно з її ініціатором Миколою Томенком та партнером у Києві Олександром Бригинцем, мали можливість оцінити учасників акції, які представляють столицю України. Це два унікальні за своєю красою та історією палаци: Маріїнський і Кловський, а також наймогутніша фортифікаційна споруда столиці – Київська фортеця.

Нагадаємо, більше місяця триває другий етап акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци», в ході якого відбувається представлення областями своїх номінантів на звання кращих. Наразі, на перемогу претендують 137 об’єктів з різних куточків України, і цей перелік ще поповнюється. Журналісти та експерти вже мали змогу побачити ряд конкурсантів Хмельниччини, Чернігівщини, Волині та Рівненщині. У понеділок черга дійшла і до столичних об’єктів.

Першою зупинкою прес-туру стала церемоніальна резиденція Президента України –Маріїнський палац. Саме він представляє, а точніше представляв (на сьогоднішній день будівля на капітальному ремонті) Україну на міжнародному рівні як державна резиденція. Тому його ще називають Президентським палацом, зазвичай, тут проходили урочисті події загальнодержавного рівня, зустрічі з іноземними гостями, прийоми, церемонії вручення нагород тощо. А на вихідні дні в прекрасному парку напроти палацу можна зустріти десятки пар наречених, адже це одне з улюблених місць фотографування молодят столиці.

Палац було збудовано в 1744 році на замовлення імператриці Єлизавети за проектом архітектора Бартоломео Растреллі. Це один із найяскравіших прикладів стилю бароко: виразні об'єми, багата пластика фасадів. Під керівництвом учня Растреллі — російського зодчого Івана Мічурина будівництво палацу остаточно було завершено у 1752 році. Впродовж своєї історії Маріїнський палац неодноразово реконструювався. Одна з найбільших – реконструкція після пожежі, що знищила другий поверх та всі парадні приміщення палацу, у 1868—1870 роках. Тоді, під час відновлення палацу надбудували кам'яний поверх та оздобили фасад новими деталями, оновили інтер'єри в стилі класицизму з елементами бароко та ренесансу. Після війни палац, що значно постраждав, у 1945—1949 роках відбудували під керівництвом українського архітектора Павла Альошина. При цьому фасади палацу не зазнали істотних змін, а внутрішні приміщення були пристосовані для потреб урядових та громадських організацій. У 1975 році було вирішено відновити палац у формах, максимально наближених до архітектури Растреллі.

На жаль, на сьогоднішній день Маріїнський палац схований за зеленим парканом будівельників і лише крізь грати центральних воріт можна побачити незначну долю колишньої царської величі будівлі. Потрапити в середину палацу учасникам прес-туру тим більше не вдалося – не дозволили суворі правила техніки безпеки.

Другою зупинкою маршруту стала ошатна споруда на Липках, яку ще нещодавно займав музей історії Києва, а нині – Верховний Суду України. Кловський палац було побудовано у 1752—1756 роках для потреб Києво-Печерської лаври за проектом архітектора П.Неєлова та за участю С.Ковніра. Цегляна дво-, а згодом – триповерхова будівля була виконана в стилі бароко. У 1770 році у Кловському палаці було влаштовано шпиталь, згодом тут розміщувалась гімназія. Як і більшість, збережених до нашого часу архітектурних пам’яток, упродовж століть цей палац зазнав численних перебудов, пожеж та актів вандалізму. Так, у 1858 році палац значно постраждав від пожежі і у 1862—1863 роках було проведено його першу реконструкцію та розміщено Київське училище дівчат духовного звання. Значна реконструкція палацу відбулась і на початку XX століття. Надбудова третього поверху та прибудови значно спотворили не тільки планування будинку, а й загальне стильове рішення фасадів. За часів громадянської війни пам'ятка була напівзруйнована і вціліла тільки завдяки активності громадськості. У 1962 році спотворення пам'ятки спричинила прибудова перехідної галереї, яка поєднала палац із сусіднім п'ятиповерховим будинком. Лише у 1968 році відділом охорони пам'яток міста Києва будівлю було представлено до затвердження як пам'ятку архітектури і безконтрольні перебудови припинились. Під час реставрації 1974 року було відтворено ліпнину на фасадах та виконано пристосування будинку під музей Великої Вітчизняної війни, а з 1982 року тут був Музей історії міста Києва.

Новітня історія Кловського палацу розпочалася 2003 року, коли його було передано до сфери управління Верховного Суду України та було розпочато будівельно-реставраційні роботи. Усі роботи по відновленню споруди здійснювались під археологічним наглядом та під керівництвом головного архітектора проекту Тетяни Філіпової. Відновлення пам'ятки тривало понад шість років, однак результат роботи вражає. Сьогодні, після майже трьохсот років занепаду, до Кловського палацу знову повертається його первинна представницька функція, цього разу – функція Палацу Правосуддя.

Останньою зупинкою туру став комплекс оборонних споруд Києва, який формувався протягом 15-ти століть – Київська фортеця. До її складу входять Києво-Печерська лавра, територія національного музею історії Великої Вітчизняної війни, завод «Арсенал» і багато інших об'єктів: валів та оборонних мурів Києва.

Історія фортифікації Києва почалась ще наприкінці V – початку VI століть. Першим таким об’єктом стало городище на Старокиївській горі, яке було укріплене земляними валами, ровами та частоколами. Однак, ще у часи Київської Русі поступово було створено велику систему укріплень міста. Як розповідає директор Історико-архітертурної пам’ятки-музею «Київська фортеця» Вячеслав Кулініч, комплекс фортеці, розташований на Печерському узгір'ї, складається з трьох основних вузлів оборони: цитаделі, Васильківського та Госпітального укріплень. Спорудження Київської фортеці було розпочате в перші роки XVIII століття. У серпні 1706 року у присутності російського імператора Петра І відбулися офіційні закладини Печерської фортеці, яка згодом стане цитаделлю Київської фортеці. Протягом століття Київська фортеця активно розбудовується, так, до кінця XVIII — початку XIX століть, крім відкритих укріплень, на території Печерської фортеці було зведено чимало й інших важливих споруд, зокрема Васильківську та Московську брами, пороховий погріб, будинок арсеналу, казарми, склади. А напередодні війни з Наполеоном 1812 р. для прикриття Печерської фортеці було споруджено Звіринецьке земляне укріплення. У березні 1830 року схвалюється план нової Київської фортеці, розроблений Опперманом. За цим проектом передбачалося спорудження Васильківського і Госпітального укріплень. Однак, завершений у 1860-х роках Києво-Печерський фортифікаційний комплекс, що складався з Печерської цитаделі, Васильківського і Госпітального укріплень та Звіринецьких земляних оборонних споруд, при високих темпах розвитку вогнепальної зброї на час реалізації проекту вже не відповідав вимогам оборони. Потреба у нових формах укріплень Києво-Печерської фортеці змусила спорудити в 1871—1877 роках Лисогірський форт. Загалом будівництво Київської фортеці як важливого фортифікаційного комплексу тривало понад півтора століття, починаючи з 1706 pоку, коли було закладено Києво-Печерську цитадель, і завершуючи Лисогірським фортом, спорудженим у 1877 році. Незважаючи на те, що з часом комплекс фортеці втратив своє стратегічне значення, чимало споруд оборонного призначення збереглося до нашого часу, в чому змогли переконатися учасники прес-туру, приїзд яких вітали гарматними пострілами.

Оглядаючи об’єкти, що представляють на конкурсі столицю, заступник Голови Верховної Ради України та ініціатор акції Микола Томенко відзначив: «Як не парадоксально, але київські об’єкти найменш відвідувані». Так, говорячи про Маріїнський палац, М.Томенко відмітив, що це, в першу чергу, пов’язано з тим, що він позиціонується як офіційна резиденція Глави Держави. «Я переконаний, що необхідно підтримувати ідею реконструкції цієї історичної будівлі, водночас, цю реконструкцію треба провести із серйозним обговоренням громадськості, експертів та фахівців, а вже потім вкладати, в тому числі і бюджетні кошти, однак, лише за умови, що у відновленому палаці буде можливість проводити екскурсії для киян та гостей столиці», — сказав М.Томенко. Він також зауважив, що в цьому плані варто відзначити позитивний приклад керівництва Верховного Суду, яке «зробило перший крок» та вже почало проводити такі екскурсії у Коловському палаці.

Також, на думку Миколи Томенка, повною мірою не використовуються можливості Київської фортеці. Він наголосив, що це одна із визначних пам’яток фортифікаційних споруд, для збереження якої у свій час центральна влада та київська міська влада часів Олександра Омельченка вклала досить багато коштів. «Натомість, сьогодні треба активніше використовувати потенціал Київської фортеці», — зазначив він, пояснивши, що на її території можна проводити різного роду культурні заходи, як-то концерти, презентації, фестивалі тощо.

Детальніше можна знайти на сайті http://7chudes.in.ua

20 квітня

Інші дати
Павло Луспекаєв
1927 –  кіноактор. Знімався в фільмах: роль Верещагіна («Біле сонце пустелі»), «Республіка ШКІД», «Піднята цілина», «Вся королівська рать».
Розгорнути
Ґео (Юрій) Шкурупій 
1903 – український прозаїк, поет, представник напрямку панфутуризм; редактор, кіносценарист.
Розгорнути
 Володимир Шульгін 
1894 – студентський діяч, син Якова Шульгіна, організатор і керівник Української Студентської Громади в Києві. Загинув у бою під Крутами.
Розгорнути