Ліна Костенко, Совість і Гордість нації, видатна українська поетеса повернулася.
Повернулася до свого читача після двадцяти років тиші і майже відлюдного життя. Сама письменниця не любить пафосних «реверансів» на свою адресу. І це не псевдококетство, а справді прояв скромності людини, яка не потребує пишних епітетів.
Під час презентації поетичної збірки Ліни Костенко «Річка Геракліта» ніде було яблуку впасти. Але, незважаючи на переповнену залу, в ній запанувала дзвінка тиша, як тільки поетеса взяла слово...
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Душа задивиться в туман і марить обрисами літа.
Чи, може, це приснилось нам – купання в річці Геракліта?
Ліна Костенко зацитувала ці рядки з циклу «Осінні карнавали» майже пошепки. «Це вірш не написаний. Це просто так мені зітхнулося. І я ніколи не думала, що він коли-небудь дасть назву книжці», – пояснила поетеса.
В поетичній збірці «Річка Геракліта», яка побачила світ у видавництві «Либідь», читач знайде понад 200 віршів, 50 з яких ніколи не друкувались до цього.
Та справжньою «родзинкою» книги є аудіодиск, який додається до неї. На ньому можна почути голос Ліна Василівни, яка в супроводі скрипки Мирослави Которович начитала власні поезії.
Художнє оформлення цього ошатного подарункового видання здійснив народний художник Сергій Якутович, післямову написав молодий і талановитий літературознавець Дмитро Дроздовський, а впорядкувала книгу донька поетеси, публіцист і культуролог Оксана Пахльовська.
До речі, «Річка Геракліта» – вже третій спільний проект видавництва «Либідь» із Ліною Костенко. Попередні книги «Берестечко» та «Гіацинтове сонце» були презентовані з нагоди ювілею поетеси в 2010 році.
Поезії, де щось таке людське-людське, моє і ваше...
Ліна Костенко розповіла, що до видання книги вибраних поезій її підштовхнула донька. Та й читачі, поодинокі зустрічі з якими в письменниці були за роки незалежності, наполегливо просили надрукувати нарешті її твори. У це важко повірити, але востаннє вибрані поезії Ліни Костенко видавалися аж 22 роки тому!
Ніби виправдовуючись перед читачами, Ліна Василівна зізналась, що займатися виданням і презентацією поезії не мала часу, бо останнім часом «аж надто «вгрузла» в прозу». «Я багатоверстатниця, і працювала ці роки над кількома романами одночасно, а віршами видавала собі премію», – пожартувала вона.
Говорячи про книгу, Ліна Костенко одразу попередила, щоб читачі не шукали в ній жодних хронологічних чи тематичних концепцій, окрім естетичної. «До книжки свідомо не включені вірші на кшталт «Альтернативи барикад», за якими мене ідентифікують. Оксана відібрала поезії, де щось таке людське-людське, моє і ваше...», – зазначила поетеса.
«Учора все було зелене, сьогодні білим зацвіло,
В часи прекрасної Гелени ще не літало НЛО.
Були Геракли і Перикли, і не порнуха, а Парнас.
Навіщо ми до всього звикли, навіщо звикло все до нас,
Життя ж коротке і шалене, летить як цифри на табло,
Учора все було зелене, учора все іще було», — зачитала автор.
«І от ця незвичність і бажання зовсім інакше сприймати світ навернуло до цієї книги», — додала Ліна Костенко.
Вічна річка, якої немає
У свою чергу Оксана Пахльовська як упорядник книги пояснила, що, формуючи збірку, вона спостерігала в поезії Ліни Костенко перетікання часу. Тому книга побудована у вигляді чотирьох поетичних циклів за порами року. Проте це не пори року в буквальному розумінні, а переживання космічних станів людини, дотик до абсолютного, дотик до кожної хвилини життя.
За словами культуролога, у віршах Ліни Костенко домінує Естетика й Свобода. «Синтез Естетики і Свободи і є формою протистояння Митця, форма буття його в часі – в цій річці Геракліта. Це річка, якої немає. І хоч ми знаємо, що не можна двічі ввійти в одну річку, але в Річку Геракліта ми насправді весь час входимо і щоразу інші. Ми щоразу є дедалі більшим синтезом наших почуттів, нашої пам'яті, втрат, надій, нашого минулого і нашого майбутнього. Тому причали Річки Геракліта – це місця і міста нашої пам'яті, все, що нам дороге, велике й мале», – пояснила Оксана Пахльовська.
В поезії бути дуже розумним погано?
Спілкуючись під час презентації книги зі своїми шанувальниками та журналістами, Ліна Костенко зауважила, що для неї поезія – «це справа серця яка одразу лягає на душу, бо народжується на одному подиху».
«В поезії бути дуже розумним погано. А я з юності страшенно любила філософські книги і хотіла бути мудрою. Багато читала, багато розуміла, аж поки не відчула, що це мені починає заважати. В мене навіть був період, коли я відчула, що поезія хоче іншого. І я перехотіла «бути розумною», дозволивши собі бути вільною», – пригадала вона.
За словами поетеси, радянська влада зробила їй неабиякий «подарунок» – заборонивши друкуватися. Проте Ліна Костенко переконана, що це було на краще, адже в процесі цієї свободи вона стала людиною природи й почуття.
«В певний момент я собі сказала: Ліно, не замислюйся над тим, як ти пишеш. Хай стихія сама собі прокладає шлях», – зазначила письменниця. Саме тому для неї важливіше сприйняття її творчості читачами, для чого будь-яке теоретизування власних віршів втрачає сенс.
Розмови про деградацію аж надто перебільшені
На запитання, якою поетеса побачила Україну під час зустрічей із читачами, Ліна Василівна відповіла, що була приголомшена позитивною енергетикою, яка випромінювалась від людей. На її переконання всі розмови про деградацію українців перебільшені і свідомо нав’язані.
«Нас так затуркали! Хіба ж деградованому суспільству потрібна література? Та під час зустрічей я побачила дивовижних людей, і так багато молоді, в якої загострена позитивна енергетика», – захоплено ділилась враженнями поетеса.
При цьому вона зіронізувала, що українські політики так «борються за єдність», що часто-густо не гребують платити за це.
«Я ж нікому не платила і до мене люди прийшли в єдності. Молодь, кажуть, не хоче культури. То нам з телеекранів несуть негатив. А ті, кого я бачила, їхні обличчя... То прекрасні люди – і фізично, й морально! Я побачила той народ, який знаю, і для якого варто працювати...» – додала Ліна Костенко.
За її спостереженнями, сучасний політичний момент диктує «якісь дражливі, страшні, неприємні емоції».
«Та якщо ми переживатимемо якісь дуже красиві речі, ми будемо сильніші, ми випромінюватимемо самодостатність свого сприйняття зовсім інакшого світу... Коли ти людям адресуєш добро, щось красиве в сприйнятті світу, вони ж тобі теж відплачують тим же. Давайте обміняємося цією позитивною красивою енергетикою і саме цим ми будемо сильніші», – звернулась до нас поетеса.
Майя Заховайко, «Рідна країна»
