chrome firefox opera safari iexplorer

Палаци Криму: імперська велич, ханський слід..

15 червня 2011 о 11:50

Формула щастя для тих, хто ще не встиг побувати у відпустці, дуже проста: літо + сонце + море + гори = Крим!

І справді, цей чудовий півострів може вразити гостей чудовою природою та неперевершеним Чорним морем. Та не лише «морськими мотивами» цікавий Крим. Є тут чимало архітектурних див, сповнених південної грації й овіяних легендами: чудові палаци різних епох, неприступні фортеці...

19 таких див беруть участь від Криму у всеукраїнській акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». Чотири з них учасники прес-туру разом з ініціатором цього проекту, заступником Голови Верховної Ради Миколою Томенком змогли побачити на початку червня.

Царський палац – дача для тирана

Розпочалася наша мандрівка із знайомства з палацом російського імператора Олександра ІІІ – Масандрою. Прихований від людських очей за гігантськими деревами, яким вже понад 100 років, палац ніби сховався від метушні.

Від будинку віє південним затишком, хоча море видніється лише вдалечині – здається, ніби власники хотіли уникнути будь-якого зайвого шуму, навіть плюскоту хвиль і криків чайок.

Масандра овіяна ореолом таємничості, адже жоден з власників цього палацу так і не встиг пожити тут у своє задоволення. Розпочав будівництво ще граф Михайло Воронцов у 1829 році. Однак наприкінці 1870-х років палац дуже сильно постраждав від бурі й Семен Воронцов вирішує спорудити тут новий будинок.

Проект палацу розроблявся французом Бушара. Для відчуття атмосфери архітектор оселився в Масандрі, щоб розпочати роботу над палацом. Основний акцент він вирішив зробити на двох круглих баштах в стилі французьких замків часів Людовика ХІІІ.

Однак вже на третьому році будівництва Бушар помирає, залишаючи палац без даху та інтер'єру. Воронцов думає про заміну архітектора, однак невдовзі вмирає сам. На 10 довгих років палац залишається без господаря.

І лише у 1889 році його новим власником стає цар Олександр ІІІ. Він всерйоз береться за перебудову палацу. Для цієї справи був запрошений відомий архітектор Максиміліан Месмахера. Він створює балкони, галереї, у парку і в палаці з'являються скульптури, орнаменти, капітелі, гірлянди.

За іронією долі, в 1894 році помирає цар Олександр, його син Микола ІІ в пам’ять про батька вирішує довести справу до кінця і нарешті добудувати Масандру.

Незважаючи на віддаленість від цивілізації, палац будувався з урахуванням всіх технічних «родзинок» початку XX ст. Було тут і електричне освітлення і система дренажу та вентиляції. А в 50-ти метрах від палацу знаходилося господарське приміщення, в якому розміщувалась динамо-машина і котельня, які, власне, і забезпечували будівлю електроенергією.

Стічні ж води збиралися в невеличкому басейні перед палацом. У нього була не лише декоративна функція, але й практична: воду з цього басейну використовували для поливу нижнього парку, в якому налічувалось близько 900 сортів троянд!

Після революції 1917 року з 1929 по 1941 більшовики переобладнали палац на санаторій. А після Великої вітчизняної війни його облюбував Йосип Сталін, облаштувавши собі тут літню дачу.

І лише в 1992 році у палаці відкрився музей, де й зараз відвідувачі можуть помилуватися рідкісними предметами побуту: меблями з червоного дерева, камінами з коричневого мармуру, світильниками ручної роботи...

Вражає й інтер’єр кімнат, адже кожна з них оформлена в різних стилях: готика, рококо, бароко, класицизм.

А поціновувачів хорошого вина Масандра гостинно запросить у свої льохи, де можна скуштувати і купити напій богів, який виготовляють в Криму з найкращих сортів винограду.

«Дитя» Ай-Петрі

Якщо в Масандрі граф Воронцов не встиг погостювати у своє задоволення, то в іншому своєму палаці він був частим гостем, особливо влітку. Воронцовський палац в Алупці і нині вражає відвідувачів пишнотою інтер’єрів і красою архітектури.

Під час його будівництва був настільки майстерно використаний рельєф місцевості, що, здається, ніби палац є продовженням навколишньої природи, зокрема, величної гори Ай-Петрі.

Палац будувався з 1828 по 1848 роки за проектом англійського архітектора Едуарда Блора – «батька» Вестмінстерського абатства та частини фасадів Букінгемського палацу.

При будівництві Воронцовського палацу використовувалася в основному праця кріпаків з Володимирської і Московської губерній – нащадків каменярів, що передавали з покоління в покоління мистецтво зведення і рельєфної обробки прекрасних білокам'яних соборів.

Їхнє вміння стало в нагоді, адже для будівництва палацу використовувався непростий матеріал зеленувато-сірого забарвлення, під колір гір і вічнозеленої рослинності, – діабаз з природних розсипів в Алупці.

Навіть фундаментом палацу частково стали діабазові скелі. Це дуже твердий за своєю природою камінь, майже вдвічі твердіший за граніт і дуже примхливий в обробці. Невірний удар молотка майстра – і вся робота марна.

З величезних безформних брил висікалися рівні блоки для стін і складні по малюнку прикраси. Ретельно шліфувався діабаз і для оформлення внутрішніх приміщень. Всі роботи здійснювалися вручну, примітивними інструментами із застосуванням спеціального розчину, яким скріплювалися брили під час будівництва. Мабуть, саме завдяки цьому Воронцовський палац витримав потужний землетрус 1927 року.

Архітектор палацу обрав для свого творіння псевдоготичний стиль. Двоповерховий палац складається з п'яти корпусів, а на півдні розташовані парадні сходи, по обидва боки яких розміщено шість фігур левів. В цілому ж Воронцовський палац нараховує 150 приміщень, в яких збереглося чимало оригінальних меблів часів графа, твори мистецтва, порцелянові вироби та навіть 10 тис. примірників книг знаменитої Воронцовської бібліотеки.

Парадна зала Воронцовського палацу

Не був байдужим граф і до краєвиду з вікон палацу – навколо нього був закладений величезний дендропарк площею близько 40 гектарів: із мальовничими алеями, маленькими водоспадами, трьома озерами та екзотичними деревами.

Три покоління родини Воронцових володіли Алупкою аж до Жовтневої революції. Остання господиня маєтку в 1905 році розмістила в корпусах палацу санаторій для поранених на японській війні, а в 1914 році тут вже був госпіталь для інвалідів Першої світової війни.

Після революції палац націоналізували. Краса і багатство будівлі спонукали більшовиків створити в палаці музей, який і був відкритий в 1925 році. Палац став єдиним музеєм після революції на Південному березі Криму. В нього звозили картини, посуд, меблі з інших палаців півострова.

Під час війни Гітлер подарував палац Фельдмаршалу Манштейну – завдяки чому палац практично не постраждав. Щоправда частину колекції таки розікрали.

З 4 по 11 лютого 1945 р. В Криму проходила Ялтинська конференція керівників трьох союзних держав: СРСР, США і Великобританії. Алупкинський палац став резиденцією англійської делегації. Основна робота конференції проходила в Лівадії, але попереднє обговорення питань, що виносяться на порядок денний, велося на нарадах міністрів закордонних справ почергово в місцях розташування кожної делегації.

Двічі ці наради збиралися в парадній їдальні Алупкінського палацу. Саме тут 8 лютого 1945 було остаточно визначено кількість країн — учасниць установчої конференції Організації Об'єднаних Націй, час і місце її скликання. Після звільнення палац був дачею НКВС, потім профспілковим санаторієм, а з 1956 року знову музеєм.

Літня резиденція останнього імператора

Ще одна архітектурна «перлина» південного узбережжя Криму виблискує в Лівадії. Саме тут над морським узбережжям височіє прекрасний золотавий палац – літня резиденція останнього російського царя Миколи ІІ.

Італійський дворик в Лівадійському палаці

Створювалося це диво в 1910—1911 роках ялтинським архітектором Миколою Красновим. Він обрав для палацу стиль італійського Відродження з вкрапленнями модерну. Відчуваються в Лівадії й інші архітектурні «мотиви» – така собі данина моді початку ХХ ст. Наприклад, для церкви було обрано візантійський стиль, для внутрішніх двориків – арабський та італійський, а для колодязя з Химерою – готичні.

Особливо розкішне й урочистісте оздоблення – у вестибюлі й Білій залі Лівадійського палацу. Парадна ж приймальня з темного горіхового дерева нагадує зал Ради п'ятисот у палаці дожів у Венеції.

Поліроване червоне дерево зі смужками бронзи використано в оздобленні парадного кабінету, а елементи англійської архітектури 16 ст. в стилю Тюдор – при оформленні колишньої більярдної.

Біла зала, в якій відбувалась Ялтинська конференція в 1945 році

Наприкінці другої світової війни Лівадія була обрана місцем зустрічі глав трьох союзних держав антигітлерівської коаліції — СРСР, США і Великобританії. Конференція проходила в Білому залі палацу з 4 по 11 лютого 1945 року. Учасники конференції визначили спільні дії союзних держав на завершальному етапі війни, намітили основні принципи загальної політики у відношенні післявоєнного устрою світу і прийняли «Декларацію про звільнену Європу». Були обговорені питання створення нової міжнародної організації для вирішення кардинальних проблем забезпечення миру – Організації Об'єднаних Націй.

Музеєм Лівадійський палац став лише в 1974 році і зараз є одним із найпопулярніших туристичних місць Криму. Одним з його найцінніших експонатів є персидський килим ручної роботи із зображенням царя, його дружини й сина. У 1913 році царська сім’я відзначила ювілей – 300-річчя дому Романових. З цієї нагоди персидський шах подарував імператору цей чудовий килим, який зник з палацу після революції і протягом довгих десятиріч про його долю ніхто не знав.

Персидський килим - подарунок імператору від перського шаха

Лише в 1980 році письменник Юліан Семенов випадково побачив цей килим в Німеччині, на аукціоні. Семенов повідомив про це меценату Фальц-Фейну, який протягом багатьох років скуповував подібні шедеври по всьому світу і повертав їх на історичну Батьківщину. Барон купив килим за 35 тис. дол. І в 1993 році, коли в Лівадійському палаці було відкрито 3-ій поверх, присвячений Романовим, барон Фальц-Фейн подарував цей килим музею.

Ханська столиця неіснуючої держави

Ще один прекрасний палац, який бере участь в акції «7 чудес України: замки, фортеці, палаци», – резиденція династії Гераїв – правителів Кримського ханату. Саме ханський палац у Бахчисараї протягом двох з половиною століть (1532—1783 рр.) був центром політичного, духовного і культурного життя держави кримських татар.

Він є єдиним у світі зразком кримськотатарської палацової архітектури й унікальним для Європи цілісним архітектурним комплексом близькосхідного цивілізаційного кола.

З плином часу в ханському палаці змінювалися архітектурні й орнаментальні стилі: лаконічна орнаментика розписів XVII ст. із зображеннями грон винограду та імітацією мармуру вийшла з моди, а її місце в XVIII ст. заступили вишукані рослинні композиції в стилі «кримського рококо».

Останній кримський хан Шагін Ґерай, котрий увійшов до кримської історії як великий авантюрист, що в результаті згубив власну країну, мав намір перенести кримську столицю з Бахчисарая до Кефе (нині Феодосія). Він навіть почав будівельні роботи на новому місці, але, втративши у 1783 р. владу, не встиг реалізувати свого плану.

За імперського періоду палац перебував у віданні МВС. Тут знаходився поліцейський чин, що за наявності листа від губернатора дозволяв поважним гостям оглядати колишню ханську резиденцію. Час від часу Палац відвідували російські цісарі й члени цісарської родини — природно, що через це Палац становив «режимний об'єкт» і доступ туди був відкритий не кожному. Винятком стали роки Кримської війни 1854-55 р., коли тут розмістився шпиталь.

Після петербурзької Лютневої революції з'явилося чимало тих хто бажав привласнити унікальну пам'ятку. На щастя, художник Усеїн Боданінський переконав Тимчасовий уряд створити тут музей, який діє й нині.

На переконання заступника Голови ВР Миколи Томенка, ханський палац у Бахчисараї є окрасою не лише Криму, але й України. «Це повноцінний туристичний об'єкт, який приваблює все більше людей. Тому я переконаний, що Бахчисарайський палац і загалом заповідник об'єктивно є одним із конкурентних учасників нашої акції. Вірогідність того, що він потрапить до фіналу, є досить високою, оскільки і Крим, і Україна загалом позиціонують себе як носії різних культур. В даному випадку йдеться про унікальну культуру кримськотатарського народу», – наголосив віце-спікер.

Він також підкреслив: важливо позиціонувати кримські дива як об’єкти, які увібрали в себе багато від європейських шкіл і в історичному сенсі відіграли надзвичайно важливу роль.

Говорячи про масштабну реставрацію, М.Томенко зауважив, що головне не допустити сучасних забудов біля кримських палаців «новими українцями», адже це призводить до зсувів ґрунтів і руйнування архітектурних шедеврів. Наприклад, така загроза нависла над Лівадійським палацом.

«Радикальних фінансових «ін’єкцій» палаци не потребують, головне – виконувати законодавство, щоб ніхто тут не будувався і не заважав роботі палаців», – наголосив Микола Томенко.

Окрім того, за словами ініціатора акції «7 чудес України», актуальною є й проблема використання палаців для проведення різного роду вечірок і корпоративів. Він наголосив, що «такі об’єкти мають використовуватися лише для високого рівня заходів», а не для днів народжень та інших вечірок.

Характеризуючи загалом кримські палаци, віце-спікер зауважив, що вони перебувають у набагато кращому стані порівняно з палацами в інших областях України.

«Я як організатор акції «7 чудес…» зазначу, що ми завжди з повагою ставилися до Криму і робили для нього виключення на всіх етапах, тому я думаю, що мінімально 2-3 об’єкти від півострова будуть представлені у фіналі проекту. Адже дуже важко взяти лише фрагмент російської культури і при цьому проігнорувати, наприклад, представників кримсько-татарської чи генуезької. Тому ми будемо балансувати, щоб Крим був представлений в усіх його унікальних проявах різних культур» — запевнив заступник Голови ВР.

Він зазначив, що віддав би перевагу Воронцовському і Бахчисарайському палацам, а серед фортифікаційних споруд — Судакській фортеці, зважаючи на їхній стан збереженості та вдале розміщення для відвідування туристами.

Водночас Микола Томенко наголосив, що нині про результати акції «7 чудес: замки, фортеці, палаци» говорити зарано, адже 24 серпня буде оголошено її фіналістів і лише 1 грудня 2011 року шляхом експертного й Інтернет-голосування визначаться переможці.

Майя Заховайко, «Рідна країна»

Фото автора

23 грудня

Інші дати
Народився Степан Тимошенко
(1878, с.Шпотівка, Сумська область – 1972) – український вчений у галузі механіки. Автор фундаментальних праць з теорії опору матеріалів, теорії пружності та коливань. Один із організаторів і перших академіків Української академії наук. Основоположник школи прикладної механіки в США.
Розгорнути