Кожна видатна особистість, зазвичай, залишається в історії та масовій культурі свого народу лише одним твором або одним вчинком. І це вкрай несправедливо.
Але навіть в цій традиційній аксіомі памʼяті наш сьогоднішній ювіляр інакший, бо є автором, щонайменше, ДВОХ справді НАРОДНИХ ТВОРІВ:
колискової «Рученьки-ніженьки» та пісні «Вишиванка».
Однак абсолютна більшість людей, які 24 роки поспіль слухали СОМОВУ колискову у програмі «На добраніч, діти» чи співали його «Вишивала дівчина вишиванку» не зможуть правильно назвати автора цих пісень. Бо в часи домінування радянської російськомовної культури над українською, правдивому поету важко було стати популярним і пошанованим.
Для розуміння принципової життєвої позиції нашого ювіляра наведу фрагмент із його виступу на засідання секції поезії Спілки письменників України під час обговорення творів Миколи Вінграновського і Василя Симоненка в 1962 році:
«…Якщо говорити про щирість, правдивість, давайте ж і самі правдиво писати.
(це його критика, зокрема і на адресу виступу Віталія Коротича).
НЕ ПИШУТЬ ПРАВДИ наші поети. Я бував на селах, там злидота злидотою, люди майже нічого не отримують на трудодні. То де ж ця ПРАВДА в ПОЕЗІЇ.
…Люблю найбільше Симоненка, я дуже поважаю його — і саме тому, що в нього є „Піч“. Це жахлива правда, якої немає більше в нашій поезії. Князьків розвелося багато, а правди мало ще. Твори Симоненка — це історія мого життя, це життя українського народу. Симоненко — це справді національний поет».
І цікаво, що в цьому ж таки виступі Микола Сом згадує дискусію головуючого на засіданні Максима Рильського з Костянтином Паустовським, який в «Літературной газетє» від 29 жовтня 1960 року дозволив собі хамське і зверхнє ставлення до української мови:
«І дуже добре, Максиме Тадейовичу, ви зробили, що посварилися з Паустовським. Це дорога для нас сварка. Якщо беруть для гумору українську мову, то беруть чомусь базарну мову. Ми категорично не хочемо цього. (Оплески)»
Нагадаю, що в цей період Василь Симоненко вже має проблеми з владою і серйозні труднощі із публікацією своїх творів.
Показово, що після смерті Василя Симоненка, яку спричинило й побиття його міліцією, саме Микола Сом опікувався його мамою та оприлюднив в журналі «Дніпро» в 1985 році розлогу розмову з матірʼю знаменитого поета. Згодом, в 1990 році цей діалог став основою для книги «З матірʼю на самоті». Варто зауважити, що обидві публікації Миколи Сома було відцензуровані та зредаговані відділом пропаганди та агітації ЦК КПУ. З повною версією цього твору можна було познайомитися лише в 2005 році, коли він вийшов друком у видавництві «Смолоскип».
Про просвітницьку діяльність Миколи Сома варто написати окремо, бо це була дійсно подвижницька та щоденна праця правдивого українця і народного вчителя.
Гордий нашою дружбою і спільною боротьбою за утвердження світоглядних цінностей УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ в Україні.
Ми зобовʼязані памʼятати і шанувати тих, хто в непростий час творив національну культуру, оберігав рідну мову, захищав нашу історію та народні традиції. І, водночас, залишався українським мрійником, як і Микола СОМ, бо:
«Без вітру не родить жито,
Без вітру вода не шумить.
Без МРІЇ не можна жити,
Не можна нікого любить».
