– Давай тільки без цієї математики! – кожного вечора благає мене мій молодший 5-річний брат Давид. І читаємо, і пишемо, і рахуємо, і малюємо... Не вистачає лише групи з 15 інших дітей та тихого часу, без котрого не обходиться звичайний дитсадок... У нас нема потреби віддавати Давида у садок. Але за законом – повинні.

Зміни до славнозвісного Закону України “Про дошкільну освіту” прийнято, тож хоча б без одного року дитячого садку до школи не потрапити. 

«Дошкільна освіта є обов`язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні», – йдеться у законі. У документі також зазначено, що держава «забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних дошкільних навчальних закладах у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (базового компонента дошкільної освіти) та обов`язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку».

Відвідувати дитсадки дошкільнят зобов’язали. Тільки куди водити дітей? Система дошкільних навчальних закладів України охоплює лише 63% дітей дошкільного віку.

Закон, в свою чергу, посприяв лише зростанню дефіциту дитсадків. Найскладніша ситуація з дитсадками нині в Києві, Тернополі і Харкові, де на 100 місць припадає 140-156 дітей.

Думати про те, як влаштувати своє чадо у дитсадок, батькам доводиться мало не з останніх місяців вагітності.

– Віддавала сина до дитсадка півроку тому, – розповідає молода мама Ірина Ковтуновська. – Просто взяла дитину за руку і пішла шукати найближчі до нас заклади. Першим трапився приватний садок, у якому щомісячна плата становила 2 тисячі гривень, а за вступ доводилось би заплатити ще кілька тисяч у благодійний фонд. Тоді вирішала шукати далі. У державному садку натякнули на той самий внесок до фонду – на ремонт, розширення дитячого майданчику і на загальні потреби дітей. Такий внесок склав ті самі 2 тисячі, які у приватному садку довелось би платити щомісяця.

Фото http://zz.te.ua

У Києві наразі функціонують 566 дошкільних освітніх закладів. Черги у державні і комунальні дитсадки займають за два-три роки до фактичного вступу дитини. І якщо ще років десять тому у садок із задоволенням приймали за “солодкий стіл”, то сьогодні без купюр з зображенням Франкліна зазвичай не обійтися. Чим більша сума – тим менша черга.

– Днями намагалась влаштувати свого чотирьохрічного сина у державний дитсадок, який розташований у нашому мікрорайоні, – ділиться Катерина Ліщук. – Спочатку директорка попередила нас про довгу чергу, у якій ми мали б провести щонайменше півтора роки – мовляв, мікрорайон заселений, а у сусідніх лише приватні дитсадки і матері звертаються мало не з останніх місяців вагітності. Далі директорка натякнула, що одну дитину можна взяти і в обхід черги, але, звісно, не безкоштовно. Вона назвала суму, від якої у мене волосся мало не стало дибки. Я просто встала і вийшла, зрозумівши, що вже краще щомісячно платити ті 2-3 тисячі гривень у приватний дитсадок, аніж зараз спробувати знайти ту суму, яку вона назвала.

Хабарництво у дитсадках породило плідну землю для ще одного виду закладів – таких собі домашніх дитячих садків. У них плата за день складає 50-60 гривень, у яку входить і заняття з вихователями, і харчування, і власне перебування. Міні-садки складаються як правило з двох-трьох груп по 5-7 осіб у кожній. Але більшість таких садків не мають державної ліцензії.

Європейська система дошкільної освіти більш лояльна до дітей та батьків – у всіх країнах ЄС відвідування дитячого садка лише добровільне і не є обов’язковою умовою для подальшого вступу дитини у загальноосвітні заклади. Більше того, відсоткове співвідношення приватного та державного секторів дошкільної освіти не складають такої разючої різниці, як в Україні.

Наприклад, у Британії для вступу дитини у державний дитячий садок родина отримує від установ з питань освіти та науки спеціальний ваучер, котрим сама держава і розплачується за дошкільну освіту. А головна різниця між державними дитсадками та приватними (так званими Nursery School) полягає у тому, що останні приймають дітей з 3-місячного віку і мають дещо подовжену зміну, ніж звичайні.

Разом з тим, програма у всіх дитсадках однакова – обов’язкові заняття з розвитку математичних, творчих, мовленнєвих здібностей. Заклад може лише розподіляти різну кількість годин на кожні заняття, тим самим роблячи акцент на певному напрямку розвитку дитини.

Що натомість пропонують українські дитсадки? Державні – так званий «базовий компонент дошкільної освіти», який за законом “Про дошкільну освіту” передбачає: формування основ соціальної адаптації та життєвої компетентності дитини; виховання елементів природодоцільного світогляду, розвиток позитивного емоційно-ціннісного ставлення до довкілля; утвердження емоційно-ціннісного ставлення до практичної та духовної діяльності людини; розвиток потреби в реалізації власних творчих здібностей.

Жодного слова про обов’язкові предмети чи напрямки освіти, як прийнято у європейській практиці, жодного слова про певні заходи, додаткові заняття і т.д. Тому навіть не маючи великих статків українці часто звертаються до приватної дошкільної освіти, яка за чималі кошти, але все таки забезпечує дітей більшим обсягом знань і навичок.

Але слід зауважити, що окрім офіційної щомісячної плати, яка включає в себе перебування дитини у приватному садку близько п’яти-шести годин на день (подовження часу оплачується окремо) і кілька прийомів їжі, окремо доведеться платити за всі інші заняття – відвідування басейну, вивчення іноземної мови, хореографію тощо.

...За кілька місяців віддаємо брата в дитсадок. Остаточно не вирішили в який – державний чи приватний. Але зрозуміли, що платити все одно доведеться. Виникає питання: якщо дитсадок – це соціалізація дитини, то чому родина не може бути кращим підґрунтям для цього? Говорячи мовою реклами: “Навіщо платити більше?”.

Катерина Зінов’єва, УНІАН