У цілому по країні в усіх сферах громадського життя, крім освіти, реклами та кінотеатрального прокату, домінує російська мова. У багатьох сферах присутність української є вкрай низькою (як-то на ринку журналів, в Інтернеті, музичних радіостанціях) або тяжіє до нуля (наприклад, в бізнес-спільноті, сфері послуг, індустрії розваг та шоу-бізнесі, відеопрокаті тощо).
Про це свідчать статистичні дані, зібрані у дослідженні «Мовний баланс-2» (автор — віце-президент Української ліги із зв’язків з громадськістю Олег Медведєв), яке віддзеркалює співвідношення двох найпоширеніших мов — української та російської — в різних сферах громадського та приватного життя. Баланс складено на основі перепису населення 2001 року, соціологічних досліджень та статистичних даних, отриманих від державних органів та установ, громадських організацій та професійних спілок, а також на базі експертних оцінок.
Мовні спільноти
Українське суспільство складається з трьох великих мовних спільнот: україномовних, російськомовних та білінгвів (двомовних). 36% громадян у родині спілкуються лише українською мовою, 36% – лише російською, а 27% залежно від обставин користуються або українською, або російською. Відтак, українську та російську мови в цілому практикують по 63 % громадян. За паритетної чисельності мовно-практикуючих спільнот («українофонів» та «русофонів»), за істотної переваги тих, хто рідною вважає українську мову, реальна її присутність у більшості сфер є нижчою 50%, рівно як і нижчою від рівня поширеності російської мови.
В цілому рівень поширеності та використання української мови не відповідає ані етнічному розподілу населення на українців чи росіян (77,8% на 17,3%), ані кількості громадян, які відповідно вважають рідною українську чи російську мови (67,5% на 29,6%), ані реальній мовній побутовій практиці, коли приблизно рівна кількість людей вживають українську та російську мови.
Сфера державного управління
У сфері державного управління українська мова переважає як письмова принаймні на центральному рівні. Після зміни влади російська стала робочою мовою органів центральної влади та управління. Ціла низка міністрів та працівників адміністрації Президента не володіють українською мовою, не практикують її на публічних заходах, а тим більше в процесі повсякденної роботи.
40,5% громадян звертаються до чиновників переважно українською мовою, 39% – переважно російською, 16,4% – обома мовами рівною мірою. Чиновники зазвичай відповідають: 37% – переважно українською мовою, 32,5% – переважно російською, 26,8% – обома мовами рівною мірою.
На Сході та Півдні у сфері спілкування державних службовців з громадянами домінує російська. Категорично не відповідають дійсності твердження, ніби російськомовні громадяни в умовах чинного мовного законодавства не мають можливості відстоювати свої інтереси перед державою російською мовою.
Сфера освіти
У навчальному процесі в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, крім великих міст Сходу та Півдня, переважає українська мова.
Перевага української в навчальному процесі не означає її домінування в освіті як публічній сфері, позаяк у виховному процесі та позанавчальному спілкуванні навіть в україномовних школах поширеною є російська.
Мова медіа
В сукупному обсязі телевізійного мовлення в Україні, яка є частиною російськомовного «телевізійного світу», однозначно переважає російська мова. Якщо виокремти в окрему підгрупу суто українські телеканали, можна говорити про певний паритет україномовних та російськомовних програм у цілому, хоча прайм-тайм найпопулярніших каналів є здебільшого російськомовним.
На газетному та журнальному ринках України переважає російська мова у співвідношенні відповідно 68% на 32% та 90% та 10%. Присутність української мови в друкованих медіа забезпечується значною мірою лише завдяки україномовній рекламі, яка є обов’язковою, згідно з чинним законодавством.
У кінотеатральному прокаті в 2008-09 роках переважали фільми, дубльовані українською мовою. Водночас, частка російськомовних фільмокопій становила 28%. Не відповідають дійсності твердження, ніби громадяни України не мають можливості дивитися в кінотеатрах фільми російською мовою. Реальний вибір полягає між переглядом західної стрічки українською мовою, або російської – російською.
Натомість на українському телебаченні переважають фільми російською мовою звучання, частка яких на 10% вища частки озвучених або дубльованих українською. Враховуючи доступ українських глядачів до російських та світових російськомовних каналів, домінування російськомовних фільмів стає ще більш відчутним.
Стосовно поширеності мов на носіях для домашнього кіноперегляду беззаперечним є тотальне домінування російської.
На книжкову ринку Україні цілком переважає російська мова: на 9 книжок російською припадає лише одна українська.
Українська двомовність
Переважна більшість громадян України вільно володіє обома мовами, але ступінь володіння російською є вищим. Українсько-російська двомовність є асиметричною, оскільки активне володіння обома мовами та двомовна практика властиві переважно етнічним українцям, тоді як абсолютна більшість етнічних росіян надає перевагу вживанню лише російської мови, хоча й заявляє про достатньо високий рівень володіння українською.
Двомовність етнічних українців виглядає як перехідний етап від української до російської одномовності, і нині кількість двомовних громадян збільшується не за рахунок скорочення кількості російськомовних, а через зменшення тих, хто практикує винятково українську. Етнічні українці дедалі більше практикують російську, натомість зустрічного руху з боку етнічних росіян не спостерігається.
Мовне питання
Згідно зі статистичними даними, мовні права етнічних росіян, а також тих, хто вважає рідною мовою російську та російськомовних громадян України в цілому забезпечені значно краще, ніж мовні права етнічних українців і тих, хто вважає українську мову рідною та україномовних. Утім, згідно із соціологічними опитуваннями, переважна більшість громадян України вважає, що достатньо забезпеченими є права як україномовних, так і російськомовних.
Лише 7% громадян України відносять мовне питання, а саме проблему державного статусу російської мови, до числа 25 основних життєвих проблем, що їх непокоять. Однак проблема російської мови, попри очевидну неприоритетність, стала символічно-знаковою при визначенні позиції виборців щодо політичних сил.
Більше половини громадян вважають, що мовне питання, зокрема статус російської мови, взагалі не актуальним – кожен говорить тією мовою, якою хоче, і зараз є багато важливіших проблем.
Друга державна?
Водночас, із цілком зрозумілих історичних і політичних причин теза про статус російської мови як другої державної користується високою популярністю. Відносну більшість (41,2%) влаштовує нинішня мовна ситуація в країні: «українська мова – єдина державна, інші – вільно використовуються».
Більше ніж кожний третій вважає, «що i українська, i росiйська мови мають бути державними по всій Україні». Кожен п’ятий вважає, що «українська мова була єдиною державною, а в регiонах компактного проживання росiян росiйська мова була визнана офіційною».
Громадяни, які підтримують надання російській мові статусу державної, такої думки дотримуються не в силу реального дискомфорту чи реальних загроз, а про всякий випадок, або на підставі чуток про порушення прав російськомовних, які нібито мають місце в інших регіонах.
Принцип вільного вибору мов учасниками ринку є, звичайно, демократичним і зрозумілим, однак з огляду на український історичний контекст для України він неприйнятний. Узаконити за нинішніх умов державний статус російської мови означає надати преференції тій мові, комунікаційна потужність якої й без того є значно більшою, ніж в української.
Компроміс
Для України є важливим досягнення компромісу між двома найбільшими мовними спільнотами. Україномовні повинні погодитися з широкою присутністю в Україні російської мови й усвідомити, що шляху до одномовної України немає. Російськомовні мають зрозуміти, що час безроздільного панування російської мови минув, що жити в Україні й бути вільним від української мови неможливо, а державна підтримка української мови та втручання держави в мовну сферу необхідні для того, щоб компенсувати негативні наслідки багатовікового упослідження української мови та урівняти її у фактичних правах з російською.
* За матеріалами дослідження Олега Медведєва «Мовний баланс-2»
