Близько 85 км від Києва знаходиться один з найбільших заповідників України – Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». До його складу входять території міста Переяслав-Хмельницький, його околиць та Переяслав-Хмельницького району, навколо яких визначені охоронні зони.
Площа заповідника – 3050 га. Вона насичена різночасовими артефактами культури, серед яких 371 нерухома пам'ятка історії й архітектури українського народу, 24 тематичні музеї різних профілів: історичні, археологічні, літературні, етнографічні, технічні тощо.
Тут зберігається більше 170 тисяч пам’яток державного Музейного фонду України — унікальні археологічні знахідки, колекції стародруків, пам’ятки козацької доби та ін.
Керують професіонали
В травні 2010 року міністром культури і туризму Михайлом Кулиняком був призначений новий генеральний директор Національного заповідника. Ним став Павло Довгошия – неоднозначна фігура на Переяславщині. Відомий як приватний підприємець, свого часу голова міської організації Партії зелених України. 2006 року став заступником міського голови з економічних питань. За результатами його роботи депутати тричі висловлювали йому недовіру, змусивши в кінці 2007 року подати у відставку.
На початку 2008 року була спроба призначити Павла Довгошию на посаду директора заповідника «Переяслав». Проте відповідний наказ був відкликаний через активний спротив музейників, громадськості та місцевих депутатів. За інформацією у ЗМІ, у 2009 році він був призначений на посаду директора комунального підприємства «Київоблкіно». А 11 травня 2010 року його, економіста за освітою, без досвіду роботи у музейній справі знову призначають на посаду гендиректора заповідника «Переяслав».
Культурна революція
За словами працівників цього заповідника, новий директор встиг зарекомендувати себе скоріше як «менеджер туристичного бізнесу», розпорядження і дії якого «ставлять під загрозу збереження державного Музейного фонду України».
Співробітники заповідника направили відповідні листи зі скаргами керівництву держави та чекають адекватної реакції на них. До вашої уваги — деякі з фактів, наведених у цих зверненнях до високопосадовців.
Музейні перетворення
Через тиждень після свого призначення Петро Довгошия заходився переміщати музейні пам’ятки. Так, з травня 2010 року більше 5 тисяч експонатів основного фонду були переміщені в абсолютно необладнане для цього приміщення, яке не охороняється та не має техніко-будівельного акту прийому на баланс заповідника.
Наступним кроком нового директора стала передача церковній громаді двох музейних об'єктів, що перебувають на балансовому утриманні Національного заповідника і є пам'ятками національної культурної спадщини (Михайлівська церква 18 ст. та дзвіниця 18 ст.).
При цьому музейні цінності, які були там розміщені (колекція українського народного одягу XIX ст., колекція килимів XIX ст., образотворча колекція) не були переміщені в інше рівноцінне приміщення, як це вимагає закон про музеї і музейну справу.
Примітно, що при передачі цих об’єктів новій, недержавній організації не було укладено відповідного договору оренди з церковною громадою про утримання та використання цього майна. Отже, зараз церковна громада не відповідає за стан збереження археологічних, архітектурних та образотворчих пам'яток, які знаходяться у переліку музейних цінностей Національного заповідника, мають відповідний статус і повинні належним чином зберігатися.
Через це вже близько півроку унікальна колекція народного одягу і килимів перебуває у скупченому стані у непристосованому для зберігання даної групи пам'яток приміщенні. Раритетна колекція, що нараховує близько тисячі одиниць, вже опинилася під загрозою руйнації, внаслідок невідповідного температурно-вологісного режиму, і потребує негайної реставрації.
У пам’ятках культової архітектури (церква Св. Георгія 18 ст. та церква Св. Михайла 18 ст.) тепер дозволено палити та продавати свічки. Запалювання свічок всередині дерев’яної споруди церкви Св. Георгія призводять до порушення температурно-вологового режиму, негативно впливає на стан збереження автентичних образотворчих пам'яток, настінного живопису та створює пожежонебезпечну ситуацію.
Неоднозначною є і ситуація з пожежами, що сталися у червні 2010 року в музеї під відкритим небом. Їх причиною міська рятувальна пожежна охорона назвала навмисний підпал. За свідченнями працівників музею, директор просив не розголошувати цей факт та офіційною причиною для Міністерства культури і туризму вказав «халатні дії музейного доглядача».
З часу пожежі не було прийнято рішень про реставрацію постраждалих пам'яток архітектури. Хоча нагального капітального ремонту потребує археологічний павільйон, де зберігається пам'ятка археології XII ст. — залишки Спаської церкви, де представлені єдині в Україні вітражі — пам'ятки національного архітектурного мистецтва 50-х рр. XX ст.; дерев'яна церква св. Параскеви XIX на території музею під відкритим небом.
Водночас новий директор активно ремонтує, точніше, робить капітальну перебудову адміністративного корпусу, який знаходиться лише в оперативному управлінні заповідника. Особливу увагу, за словами співробітників, він приділяє облаштуванню двох кабінетів, собі та своєму заступникові (очевидно тому, що попередній директор «Переяслава» Михайло Сікорський за 57 років роботи у заповіднику мав лише окремий стіл у загальному канцелярському кабінеті).
Працівники музею також вказують на необґрунтовані витрати коштів зі «спецрахунку», які виділяються на реставрацію музейних цінностей та пошукові експедиції. Жодної експедиції ще не відбулося, хоча з цього рахунку активно списуються кошти на витрати, наприклад, пального. Так, за останній квартал директор заповідника витратив 2200 л бензину, половину з них — на легкову автівку, в якої норма споживання становить 8,3 л на 100 км.
Кадрові ротації
Керувати у заповіднику Павлу Довгошиї допомагають новопризначені співробітники. Так,
незважаючи на наявність заступника по господарській частині та головного зберігача, новий директор увів нову, по суті, дублюючу посаду заступника гендиректора з питань обліку і збереження, на якій працює зараз Ірина Татькова. Всупереч Інструкції по обліку і збереженню музейних цінностей, вона не має профільної освіти та стажу роботи за профілем. У своєму зверненні працівники музею вказують на те, що ця новостворена керівна посада призводить до нераціонального використання бюджетних коштів країни в той час, як для належного забезпечення нормативних вимог по догляду за музейними цінностями вкрай необхідні лаборант, технік та доглядач.
Також працівників заповідника хвилює те, що на посади наукових співробітників, завідуючих структурними підрозділами були призначені люди, що не відповідали кваліфікаційним вимогам. Окрім цього, поширеною стала практика прийняття на одну посаду двох осіб. «Вже поділено декілька відповідальних ставок — ставка завідуючого реставраційними майстернями, ставка завідуючого меморіальним музеєм класика єврейської літератури Шолом-Алейхема, ставка наукового співробітника відділу охорони пам'яток історії і культури, ставка начальника археологічної експедиції, молодшого наукового співробітника фондів та старшого наукового співробітника музею «Заповіту» Т.Шевченка; і досі не призначений науковий секретар», — йдеться у зверненні.
Окремо «стару команду» працівників хвилює і особисте ставлення нового керівництва до підлеглих. Неблагополучний психологічний клімат у колективі вже довів трьох працівників до стаціонарного відділення лікарні, ще кількох – до лікарняного.
… Хто переможе у сучасній битві за «Переяслав» — науковий потенціал знаних працівників заповідника чи новомодна комерціаліазіція музеїв руками колишніх приватних підприємців – покаже час. Головне, щоб під шумок цієї «битви» серйозних втрат не понесла загальнодержавна культурна спадщина, щоб не зникли раритетні експонати через відсутність охорони, підпали чи звичайну байдужість, як це у нас дуже часто трапляється…
Фото з сайту http://nataliya.kiev.ua
Юлія Царенко, «Рідна країна»
