Герої, цінності та міфи сучасної України: огляд соціологічних досліджень

Сьогодні активно розгорнулась дискусія про місце та роль відомих постатей в українській історії. Інститут політики протягом останніх років проводив низку досліджень щодо ставлення громадян до історичних подій та діячів України. З огляду на це, подаємо короткий виклад результатів досліджень проведених в 2002 та 2006 роках, як таких, що й досі зберігають актуальність.

На замовлення Інституту політики «Українське демократичне коло» спільно з компанією GFK з 12 по 22 грудня 2006 року провело опитування 4998 респондентів (похибка вибірки не перевищує 2%). З'ясовувалося ставлення громадян до історичних подій, політичних діячів та перспектив розвитку країни. Частина запитань анкети відтворювала опитування «Українського демократичного кола» в грудні 2002 року, що дозволяє порівнювати дані та виявляти динаміку настроїв та настанов населення України.

Зросла ідентифікація з Україною

У грудні 2006 року дві третини опитаних (65%) пишаються тим, що вони є громадянами України, тоді як у грудні 2002 таких було 49%. Помітне зростання відбулося в усіх регіонах країни: в Донецькій та Луганській з 39% до 60%, а у п'яти західних областях з 59% до 79%. Серед молоді до 30-ти років пишається громадянством у 2006 році в середньому 71%.
Водночас з двох п'ятих (39%) до третини (34%) скоротилася частка тих, хто ідентифікує себе скоріше з Радянським Союзом, аніж з Україною. Найпомітнішим скорочення було у Києві (з 30% до 18%) та східних областях — з 62% до 54%.

Ставлення до історичних діячів

Порівняно з 2002 роком не відбулося ніяких змін в оцінках громадянами України історичних та політичних діячів. Сім з десяти опитаних (70%) позитивно оцінюють діяльність Богдана Хмельницького та шість з десяти Петра I. Найпопулярнішим діячем радянського періоду історії України залишається Леонід Брежнєв. Його переважно позитивно оцінюють 52% опитаних (53% у 2002 році), що у 1.8 рази більше частки позитивних оцінок Михайла Горбачова (29%). Серед українських політиків майже половина опитаних позитивно ставиться до Михайла Грушевського (49%) та В'ячеслава Чорновіла (47%). Водночас кожний четвертий українець не знає Павла Скоропадського, кожний сьомий — Михайла Грушевського та кожний десятий — Симона Петлюру. Переважно негативний образ у українців склався щодо двох президентів незалежної України: у Леоніда Кравчука 57% таких оцінок, у Леоніда Кучми 71%.

Ставлення молоді до історичних та політичних діячів незначно відрізняється від ставлення старших громадян. Богдан Хмельницький та Петро I і у віковій когорті 18-29 років є лідерами позитивного оцінювання: 71% та 58% відповідно. Проте молодь позитивніше оцінює Михайла Грушевського (55%), та І.Мазепу (41%), Симона Петлюру (25%) і негативніше Володимира Леніна, Йосипа Сталіна та Микиту Хрущова. Як і в середньому по виборці кожний четвертий признався у тому, що не знає Павла Скоропадського.

Регіональна диференціація у ставленні до політиків залишилася незмінною: діячі радянського періоду вище оцінюються на сході України (за виключенням Михайла Горбачова), а представники національно-визвольного руху — на заході. В Донецькій та Луганській областях позитивне ставлення до Степана Бандери продемонстрували 6% опитаних, Михайла Грушевського 30%, Івана Мазепи 17% (на заході 62%), Павла Скоропадського 16%, В'ячеслава Чорновіла 39% (у 2002 році позитивно оцінювали його тут 18% респондентів). У п'яти західних областях Леоніда Брежнєва схвально характеризують 24%, Володимира Леніна 12% (на сході 51%), Микиту Хрущова 28% (на сході 38%).

Від спільного минулого — до добросусідських відносин

Події, які обумовили перебування України в складі Росії, більшість українців оцінює позитивно. Саме так вони ставляться до Переяславської Ради 1654 року (60%) та усього періоду перебування в складі СРСР (63%). У 42% респондентів Жовтнева революція викликає позитивні емоції (протилежні — у 33%). Розпад Радянського Союзу є негативною подією для 54% українців (у 2002 році так вважали 59% опитаних): від 81% у східних областях до мінімальних 21% у західних.

Увиразнилася різниця у ставленні до історії між різними поколіннями. Рішення Переяславської Ради схвалюють 65% респондентів, старших за 50 років, й 55% тих, кому не виповнилося 30 років; Жовтневу революцію відповідно 51% та 34%; період перебування у складі СРСР — 69% проти 52%. Розпад Радянського Союзу є негативним явищем для 62% тих, кому більше 50-ти років, й 41% молодих людей до 30-ти років.
У 2006 році ідею політичного союзу з Росією підтримує 59% опитаних, що дещо менше, аніж у 2002 році (65%). Відбувається це переважно за рахунок молодого покоління. Якщо серед тих, кому за 50 років, із відповідним судженням погоджуються 64%, то серед молоді таких 55%. У східних областях прихильників такої ідеї значно більше, ніж у західних — 88% проти 24% (у 2002 році ситуація була аналогічною: 90% проти 23%).
Водночас в трикутнику Росія — Європейський Союз — НАТО російський вектор у 2006 році став найпривабливішим для громадян України. Сталося це на тлі більш суттєвого послаблення пронатівских та проєвропейських настроїв громадян. Із судженням про те, що Україна повинна йти шляхом вступу до ЄС згодні 46% українців проти 65% у 2002 році. Молодь віддає перевагу європейському шляху: 51% проти 47% тих, кому 30-49 років, та 41% тих, кому більше 50-ти.

Європейський вибір найпривабливіший для населення Києва (74%) та західних областей (70%), тоді як на сході та в Криму згодні із судженням про шлях до Європи відповідно 29% та 26% (у 2002 році прихильників європейського вибору у східних областях було 54%, а в Криму 57%).

* Детальніше на сайті http://polityka.in.ua