Чергова річниця від дня суспільного вибуху 2004 року приходить якось несподівано. Якщо 24 серпня спливе в пам’яті і за півроку до його святкування, то день початку помаранчевих подій згадає не кожен. А ще менше знають його назву, і те, що це свято кілька років, хоча й формально, відзначають на державному рівні.

22 листопада – день Свободи. Дата, яка мала б закріпити весь той позитив, який творили, і на який сподівалися забарвлені у помаранчеві кольори громадяни цієї країни.

Розчарувавшись, дехто з українців воліє не вважати цю листопадову пору як свято. Інші ж роблять свої позитивні висновки. Думки часом кардинально протилежні.

Андрій Приймаченко, відео-дизайнер:

— Цей день потрібно святкувати не як політичну подію, а як соціальну. Люди відчули, що вони не чужі у цій країні, що це їхня країна! Тоді я відчув себе громадянином. Відчув себе частиною народу. До цього, як це не прикро, я не відчував ніякої єдності з людьми, які мене оточували. Насправді ж, люди приходили туди не тому, що вони підтримували ту чи іншу політичну силу. Ми хотіли показати, що з нами потрібно рахуватись. Але шкода, що не всі це розуміють. Тому і розчаровані, адже помаранчева влада нічого нового не принесла. Це дуже зле розчарування, адже тепер звичайні мирні акції не здатні підняти людей на якісь зміни. Хоча я бачу в цьому і великий плюс: багато хто зрозумів, що не варто сподіватись на владу, на «людей зверху». Якщо хочеш чогось досягнути, зроби це сам. Це і є свобода. Брудно на вулиці? Прибери. Розбитий під’їзд? Збери громаду і відремонтуйте. Мало української мови? Спілкуйся українською. Ніхто нікому нічого не забороняє! Гаслом цього дня я вважаю «щось не подобається — зміни це сам!».

Михайло Плотніков, програміст, «командир помаранчевої революції»:

— Штучне «свято». Нічим воно не є. Свято неспроможності трошки меншого масштабу за 24 серпня. Іспиту історією не витримало. Реального змісту в собі не має. Якби мені не нагадали, то і не згадав би про цей «новотвір». А, між тим, я один з перших наметів на Майдані ставив. Хоча для мене знаковішим є день 9 березня 2001 року... Але ця вся політика зараз видається такою «мурашиною вознею». Я гарантую, що про цей день реальні пацани з передової 2004 навіть не згадають, якщо ЗМІ не нагадають.

Сергій Плецький, програміст:

— Я вперше чую про те, що хтось придумав назвати початок помаранчевих подій «Днем свободи». Тепер його можна назвати «днем знехтуваної довіри». Єдине, що мені дала та революція, це камуфляж «на шару», офіцерський з «берцами», досі в ньому в село катаюсь, сама улюблена моя спецівка. Все село мене за вояка сприймає.

Ірина Троскот, літератор:

— 22 листопада не святкуватиму — визнаю лише свята родинні й релігійні, так уже склалося. А на рівні держави День свободи вважаю дуже потрібним – як нагадування про те, чого було досягнуто (зміна мислення людей на дуже глибокому рівні), незважаючи на всі подальші невдачі.

Денис Давидов, незалежний журналіст:

— У загальнонаціональному значенні це день, коли українці не побоялися і об'єдналися для захисту своїх прав. Об'єдналися не для висловлювання своїх політичних поглядів, а для відстоювання своїх прав як громадяни країни чи не вперше в історії незалежної України. Цей день є святом для мене, незалежно від загальнодержавного святкування. На жаль, за 5 років, День Свободи так і не набрав потрібного для України «підґрунтя». Він залишається днем розчарування у політиках, має суто політичне забарвлення.

Лада Нестерук, літредактор:

— Особисто для мене 22 листопада — це день початку Майдану. А щодо указу Ющенка... сприймаю його як відвертий глум. Людина, яка здала Майдан і свій народ бандитам, видає указ про святкування Дня свободи. Який цинізм! Де правлять хами, холуї, бандити і заброди, де для свободи — тільки день, там не знайти свободи.

Олесь Доній, народний депутат, НУНС:

— Потрібний не просто День свободи, скільки потрібна сама свобода, а за неї доведеться боротися щоденно, а не раз на рік. Свобода — це стан власної душі і стан суспільства. І від указу Ющенка (чи будь-якого іншого Президента) свободи б не стало більше, лише від того, що з'явилося додаткове свято. А 22 листопада багато хто з учасників «Помаранчевої революції» відзначатимуть саме початок «помаранчевої революції». Бо для багатьох молодих людей (і не тільки молодих) ці дні всерівно незабутні.

Микола Оніщук, заступник голови Політради «Нашої України»:

— Наші колеги за колишнім радянським табором, грузини, змогли більш ефективно розпорядитися результатами своєї «революції троянд», ніж це зробили ми... Я думаю, що є і пряма вина тих, хто в цей час мав владні інструменти. Разом з тим не можна все зводити до помилок чи прорахунків у здійсненні політики, було багато такого, чого від нас самих власне не залежало. Дуже важливо поновлювати пам'ять про події, які вже стають історією, адже без історії, без пам’яті про минуле немає майбутнього.

Микола Томенко, віце-спікер парламенту, «польовий командир» Майдану

Значимість цієї події визначається не указами чи державними рішеннями, а лише її  сприйняттям суспільства. Трагедія полягає у тому, що розчарування у помаранчевій революції стало наслідком розчарування у державній політиці тих, хто прийшов до влади після цієї революції. Тому сьогодні важлива деполітизація Майдану, бо героїка державних діячів відтіснила на другий план героїку простих людей. Нагадаю, що Майдан не був зібранням на підтримку конкретних політиків. Він був зібранням громадян на підтримку іншої країни, де гідність, свобода і демократія мусили бути головними цінностями. Тому сьогодні якесь офіційне чи централізоване святкування цієї дати недоречне. Набагато важливіше подальше утвердження в Україні не так званого «політичного Майдану», а насамперед світоглядного, громадянського «Майдану Свободи».

Виданий Віктором Ющенком у 2005 році указ про відзначення Дня Свободи досі діє, але на державному рівні цього року урочистості не заплановані. Зокрема, в Адміністрації Президента не готували ніяких заходів, а заступник голови канцелярії Ганна Герман сказала, що організовувати такі святкування «це якось по-радянськи».

Щоправда, 22 листопада Майдан Незалежності порожнім не буде. Окрім людей, що прийдуть згадати події 2004 року, будуть підприємці, що протестуватимуть проти нового Податкового кодексу.

Катерина Качур