170 років тому народився Михайло Старицький, який увійшов в українську літературу як поет, прозаїк, драматург, перекладач, актор, режисер і організатор реалістичного професіонального театру.
З авторством Михайла Старицького одразу асоціюється комедійна п’єса «За двома зайцями», яка відома і популярна досі не лише в Україні. Проте, справді, важко переоцінити усю вагомість його внеску у розвиток української драматургії.
Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п’єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів, найсильніші з них соціально-психологічні драми «Не судилось», «У темряві», «Талан». Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Особливе значення мають також історичні драми «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка».
В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.
Своє розуміння ролі й завдань театру в житті суспільства Михайло Старицький висловив у доповіді на Першому всеросійському з'їзді сценічних діячів (15 березня 1897р.). Він звернувся до з'їзду з проханням допомогти українському театрові позбутися адміністративних і цензурних утисків. Назвавши цей виступ сміливим і патріотичним, Іван Франко вказав, що завдяки йому з'їзд прийняв ухвалу й заходи, наслідком яких були «значні пільги для театру, в тім числі й для українського, в Росії».
Свою поетичну творчість Михайло Старицький розпочинав перекладами Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, Мартіна Андерсена-Нексе, сербських пісень та ін. Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. Значною тогочасною подією став його переклад «Гамлета» Вільяма Шекспіра.
Яскрава ділянка поетичної творчості письменника — його інтимна лірика. Мало кому відомо, що знана народна пісня «Ніч яка, місячна, зоряна» — це поезія Михайла Старицького під назвою «Виклик».
Виклик
Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями —
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала —
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх...
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання — за гріх?
Цей твір, за твердженням дослідників, був написаний Михайлом Старицьким у роки його творчого розквіту, молодості, незадовго після одруження з Софією Лисенко, сестрою Миколи Лисенка.
На наше переконання, 170-річчя з дня народження Михайла Старицького заслуговує на відповідне відзначення на загальнодержавному рівні. Проте, на жаль, центральна влада значною мірою проігнорувала відзначення цього ювілею.
Про цю дату згадали лише на батьківщині відомого письменника: відповідні заходи щодо відзначення 170-річчя Михайла Старицького пройдуть у Чорнобаївському районі Черкаської області та у Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького.
«Рідна країна»
