У дитинстві я часто слухала бабусині оповіді про те, як жили люди, коли «були самі собі господарями», тобто, до створення колгоспів. Працювали багато – з ранку до світанку, бо земля була у всіх своя. Але після закінчення роботи на полях починався період вечорниць та досвітків.

Звичайно, заміжні жінки у цей період і вдома мали багато роботи, адже взимку треба було прясти, ткати та обшивати родину, крім цього, більшість робіт по господарству теж лежала на їхніх плечах, зате молодь нарешті могла відпочити і розважитися.

На вечорницях дівчата з парубками танцювали, співали, слухали оповіді мандрівних жебраків, вишивали та займалися іншою дрібною роботою, зокрема, майстрували іграшки з дерева та соломи.

До речі, села у ті часи були поділені на кутки і кожен куток мав свої вечорниці. Якщо ж хтось з парубків вподобав дівчину з іншого кутка, то для того, щоб йому дозволили до неї приходити, він мав сподобатися не тільки місцевим парубкам, але й старшим людям.

Період ворожіння, що починався від дня святої Катерини і продовжувалися аж до Водохреща (19 січня), вважався найцікавішим часом.

Ворожіння з тваринами

Найпопулярнішими були гадання з тваринами. Наприклад, з півнем, якому ставили миски з зерном, водою та дзеркалом і дивилися куди він піде. Якщо птаха підходив до води – суджений мав бути пияком, до зерна — працьовитим хліборобом, а до дзеркала паничем, проте самозакоханим ледарем.

Ще готували пиріжки на воді, взятій з криниці до сходу сонця, натирали їх салом і розкладали на лаві, потім пускали у хату собаку. Чий пиріжок він з’їдав та дівчина протягом року мала вийти заміж, якщо ж ні – залишалася дівчиною, якщо пес скидав пиріжок на підлогу – це означало нещастя.

Як дізнатися ім’я нареченого

За допомогою гадання можна було дізнатися не лише про те, чи дівчина вийде заміж і який норов буде у чоловіка, але і про те, яке ім’я він матиме та чиє весілля буде першим.

Для цього дівчата знімали взуття з однієї ноги і ставили його в ряд від порогу до порогу: чий чобіт першим досягав протилежного порогу та дівчина перша мала вийти заміж.

Варили і кашу для закликання Долі. Кожна дівчина приносила жменю крупи, все це кидали у горщик, варили, а потім брали по ложці каші у маленький горщик, обгортали рушником і йшли на вулицю закликати Долю. Після закликів Долі, горщик несли до хати і кашею дівчата годували тих парубків, які їм подобалися.

Осучаснені ворожіння

Деякі з цих ворожінь були відтворені у Центрі народознавства «Мамаєва Слобода» у день святої Катерини. Що ж до імені нареченого, то це більш осучаснене гадання, бо імена парубків дівчата, які прийшли ворожити на Слободу, писали на папірцях, а потім кидали їх до горщика.

У давні часи папір вважався великою розкішшю і не використовувався для ворожіння. Замість нього дівчата брали листочки різних дерев і на них загадували імена парубків.

Зараз з папером простіше. Тож, після того, як папірці у горщику розмішали, дівчата, витягали ім’я свого нареченого.

До речі, у деяких регіонах, зокрема, на півночі та заході України, дівчата і сьогодні, після закликів долі з кашею, ідуть попід хатами і слухають розмови. Якщо у хаті чується сміх і слова: «Хай іде» — це означає, що протягом року дівчина піде заміж і подружнє життя буде щасливим, а якщо сварка, то таке ж нещасливе буде і заміжжя, якщо ж взагалі тихо – доведеться ще дівувати.

Ще поширене сьогодні ворожіння на тарілках. Для нього треба перстень, стрічку, копійки та ляльку. Одна з дівчат повинна відвернутися, а інші ховають під перекинуті тарілки ці предмети. Потім дівчина вибирає якусь тарілку. Перстень означає заміжжя протягом року, стрічка – дівоцтво, копійки – нещастя, лялька – позашлюбну дитину.

Збитки на Андрія

Колись на Андрія, хлопці, крім ворожби, робили збитки у господаря на подвір’ї, де була дівчина на виданні. Найчастіше знімали хвіртку і заносили на інше обійстя, розкидали дрова чи солому на подвір’ї, або ж розбирали воза, а потім збирали його на даху, інколи закривали склом димар. І коли господар з’ясовував у чому справа, то не міг зрозуміти, адже у димар з хати небо видно, а тяги нема.

Збитки на Андрія носять давній ритуальний характер. Це своєрідне заплутування слідів, щоб злі духи не знайшли потрібні ворота. Але при цьому були і свої покарання. Дівчині, яка осоромила себе у селі, вимазували ворота дьогтем. Господарі ж після всього цього бешкету робили вигляд, що сердяться, проте кожен з них радів, що про його дочку не забули.

У деяких регіонах під час Андріївських вечорниць виконували ритуальні і сумні пісні, розучували колядки і щедрівки, проте, зокрема, у західних областях не танцювали, дотримувалися Різдвяного посту.

Екзотика для молоді

Дівочі ворожіння, як і інші гадання та замовляння для вдалого одруження, багатого врожаю та погоду народилися разом з нашою цивілізацією і жили протягом тисяч років, адже щодня мали реальне застосування у повсякденному житті.

Однак сьогодні важко уявити сучасну господиню, яка, наприклад, виправши одяг і очікуючи гарної погоди, примовляє:

Нехай хмари на татари, а сонечко на християни!
Бий, дзвоне, бий, хмару розбий!

Давні звичаї молодь сприймає здебільшого, як екзотику, або ж, як заробіток. Чому ні? І все ж таки, спостерігаючи на сучасних вечорницях за емоціями дівчат і парубків, які інколи, забуваючи, що вони на роботі, починали по-справжньому боротися за кашу від дівчини, розумієш, що віра наших пращурів ще живе в нас!

Аліна Астахова для «Рідної країни»

Фото автора з вечорниць на Катерини, що пройшли 7 грудня у «Мамаєвій Слободі»