Такого аншлагу київський театр імені Івана Франка ще не бачив. Про це перешіптувалися навіть жіночки-контролерки по закінченню вистави.

До Києва втретє привезли «Солодку Дарусю» та «Націю» за однойменними творами Марії Матіос у виконанні Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Франка.

Два дні театр імені Івана Франка був набитий столичним бомондом.

У сірому пальті швиденько забігає фронтмен гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук, який колись зізнався, що «Солодка Даруся» – його улюблена книжка, яку він до того ж мріяв екранізувати. Святослав – друг режисера-постановника вистави, заслуженого артиста України Ростислава Держипільського. Разом з батьком, екс-міністром освіти Іваном Вакарчуком, співак уже бував на київській прем’єрі “Дарусі” у грудні 2009 року в Молодому театрі.

Під проводом В’ячеслава Кириленка на «Солодку Дарусю» прийшла ціла когорта депутатів-“заукраїнців” – на знак солідарності з письменницею, яка нещодавно заявила про політичне переслідування неї з боку Генпрокуратури.

Вистави відвідали видавець Іван Малкович, екс-міністр культури Василь Вовкун, режисер Роман Балаян, академік Іван Дзюба з дружиною, Іван Драч, Лесь Танюк, Олесь Доній, Арсеній Яценюк з дружиною... Підтримати «Націю» прийшла і Юля Тимошенко.

«Солодка Даруся»

Мінімалізм декорацій на сцені. Лишень колиска і дві лави. Дарусин біль і страждання передає музика – народні співи а-капела лунають майже протягом усієї першої дії. Натуралізму п’єсі не позичати: артисти рубають на сцені справжні дрова, лущать кукурудзу, обливаються водою. Елементи театру тіней на задньому фоні змістовно доповнюють постановку і роблять її більш витонченою.

Зміст п’єси майже не відрізняється від роману. Події відбуваються на Буковині та Галичині у 30-70-ті роки минулого століття і охоплюють період перебування північної Буковини в складі Румунського королівства, а Східної Галичини – у складі Польської держави. Глядач, як і читач, стає свідком історії дівчинки, яка за цукерку-півника з рук емгебіста виказала своїх батьків, бо не навчена була брехати. Відтоді солодощі для неї – то отрута, а життя – суцільна мука. Односельці вважають німу Дарусю божевільною.

Балакучі кумочки Марія (Надія Левченко) та Варвара (Олеся Пасічняк) час від часу дають можливість глядачам від душі посміятися. Але більшість сцен глядачі дивляться зі сльозами на очах. Вистава зачіпає сторінки історії, які не можуть не боліти кожному українцю: Голодомор, панування совєцької влади, УПА.

– Дуже часто запитують, що в постановці було найважче, а найважче було “відсікати”, бо ми багато понапридумували, – розповідав у антракті пресі історію створення вистави режисер Ростислав Держипільський. – Щоби залишити її більш прозорою, і водночас не зменшити рівню роману Марії Матіос.

“Солодку Дарусю” Ростислав прочитав у потязі по дорозі з Києва до Івано-Франківська. Зізнається: коли закінчував читати – текли сльози.

– Потім виникла ідея на Івано-Франківському обласному радіо зробити радіофільм. Коли почали працювати над радіофільмом мимоволі почали виникати картинки майбутньої вистави. Ти з собою вже нічого не можеш зробити. Воно з тебе пре. І з цим неможливо жити. Це треба випустити. Я прекрасно розумів, що це дуже складно, що це швидше кіношний варіант...

Але таки наважився. І, як виявилося – недарма.

«Солодка Даруся» спочатку була дипломною роботою переважно випускників інституту мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Прем’єра вистави відбулася в Івано-Франківську 16 листопада 2008 року. З постановкою театр гастролював у багатьох містах України. І сьогодні в рідному Франківську це найбільш затребуваний і очікуваний спектакль. Квитки на нього складно дістати й досі.

«Нація»

Як і в «Дарусі», у «Нації» мінімум декорацій. П’єса складається з кількох новел. Події теж відбуваються у 30-70 роках, у горах Карпатах. Гуцулів загнали в колгоспи, над кожним у селі строго наглядає емгебешник, які по етапу готові відправити кожного, хто не сподобався, у тому числі, вагітних жінок… Відповідно, гуцули не живуть, перебувають у стані між життям і смертю, що символізує образ Мотанка.

(Мотанка – стародавня лялька-оберіг. Вважають, що лялька-мотанка є посередником між живими й тими, кого на цьому світі ВЖЕ чи Ще немає).

Смерть і ще не народження життя – саме між цих двох світів існують герої «Нації». Кожна новела п’єси закінчується смертю гуцула, якого вбиває емгебіст.

П’єсу весь час супроводжують співи. Прекрасні голоси співають «Господи помилуй», «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний», «Христос воскрес»…

«Труна – найкраща наша домівка, – каже у виставі Юстина (Олеся Пасічняк)». Мовляв, які б будинки ми не будували, та все одно вічно спочиватимемо в оцій «маленькій, гарненькій затишній труночці»…

Поруч зі смертю крокує ненароджене життя, радше з ненародженим життям крокує смерть. Народження все-таки перемагає – у кінці труна перетворюється в колиску, куди й складають матері своїх народжених малят…

…До речі, подивитися “Солодку Дарусю” й «Націю» у Києві було по кишені всім. Вартість квитків коливалася у межах 15-150 грн.

По закінченню вистави зал вибухає оваціями. Ніхто не рушає з місця. На сцену піднімаються зірки вечора – Марія Матіос, Ростислав Держипільский і трупа. Ми не рахували скільки разів трупа виходила на поклін, мабуть, десь тридцять, потім просто стояли, а вдячні глядачі, багато хто зі сльозами на очах, хвилин десять, якщо не більше гучно плескали в долоні.

Анна Ященко, Ксеня Лесів, УНІАН