Скуштувати гарячої напруги, потремтіти від знесилюючого чекання, заглянути у потаємну щілину королівських інтриг, вибухнути давно забутим сміхом чи слізьми, врешті, полоскотати свої почуття любові, ненависті, страху, тріумфу…
«Кіно – це потреба у спілкування з людьми, яких не бачиш», — слова кінорежисера Жана-Люка Гордара саме сьогодні відображають ту надважливу причину, що спонукає людей все частіше утікати від реальності у затишні, фантастично укомплектовані кінозали.
Завдяки «кінонаркотику» валовий дохід від продажу квитків у кінотеатрах України, за даними «Мультиплекс холдингу», зріс у 2010 році на 46% до 77 мільйонів доларів (614 мільйонів гривень). Тобто, усього за рік було продано 17,7 мільйона квитків при середній ціні квитка 34,7 гривні (4,37 долара).
«Не всюди на світі це є, але в Україні це дійсно так. Може, люди хочуть мати мрії, котрі в реальному житті не можуть реалізувати, хочуть втікати від щоденного життя до «країни мрій», де їм приємно перебувати», — пояснює Богдан Батрух, генеральний директор «B&H Film Distribution».
То чим так приваблюють київські кінотеатри? Як вони підбирають репертуар та шукають свого глядача? Які проблеми українського кінопрокату та дистрибуції фільмів маємо на сьогодні? Зрештою, чи варто та захоплюватися новими технологіями кіноперегляду?
«Приманки» київських кінотеатрів
www.kino-gorizont.ru
Допрем’єрні покази за участю кінозірок, проведення кінофестивалів, продумана інфраструктура, зручне розміщення, комфортні зали, найновіша техніка, особливий репертуар, чи навіть… її величність природа! Кожен комерційний кінотеатр, яких у Києві налічується близько 30-ти, шукає «свого» глядача.
Вже давно не секрет, що найбільш відвідувані ті кінотеатри, які мають у своєму розпорядження кілька кінозалів, оскільки в одно-двозальному охопити новинки прокату нереально.
Саме тому у погоні за касовими зборами кінотеатри стали невід’ємними частинами мультиплексів. Такий бізнес має працювати тільки в комплексі – кажуть фахівці, оскільки на кіно в чистому вигляді ніхто не заробляє. Отож, приходьте всією родиною! Тут вам і фільм, і кафе, для дітей ігрові автомати – спектр розваг на будь-який вік та смак. Окрім того тут одночасно пропонується кінопродукти різних жанрів.
Такими пропозиціями можуть похвастатися три-чотири зальні комерційні кінотеатри «Батерфляй», «Одесса-кіно», «Лінія-кіно», «Мегафлеск», «Мультіплекс», «Оскар» та інші.
Однак любителі популярного кіно скоро зможуть насолоджуватися природою… «1 квітня відкривається новий «Баттерфляй Кантрі» у селі Ходосівка, – розповідає Анастасія Корнієнко, представниця мережі «Баттерфляй». — У цьому триповерховому мультиплексі буде чотири зали, у двох з яких встановлене цифрове обладнання із можливістю демонстрації стрічок у 3D форматі. Також у комплексі відвідувачам пропонується два кінобари, зала гральних автоматів, міні-боулінг і суші-ресторан «Кава Deluxe». Бачимо, що до загального спектру послуг додається ще й чисте заміське повітря з непересічними краєвидами. Чого не зробиш заради вибагливого столичного глядача…
Репертуар таких мультиплексів нехитрий: останні новинки масового кінопрокату. Голлівудські стрічки, подекуди європейські… Головне – відпочинок та сильний емоційний ефект, а подумати можна буде потім.
Кінотеатри «не для всіх» – артхаус, або некомерційне кіно
http://donbass.ua
Тепер переносимо фокус на мастодонтів вітчизняного кінопрокатного життя, а саме, будинки-старожили. Саме тут можна відчути присутність вічності – мистецтва… Їхні стіни ще пам’ятають запах плівок кіношедеврів не тільки світового, а й українського кіно.
Втім, сьогодні вони продовжують лінію ретрансляторів екзистенційних режисерських пошуків – некомерційне та фестивальне кіно «не для всіх».
Справжнє світове кіномистецтво представляють столичні кінотеатри «Київ», «Жовтень», «Кінопанорама», які намагаються компенсувати дефіцит у прокаті артхаусного фільму.
Наприклад, найстаріший кінотеатр Києва «Жовтень», відкритий у далекому 1931-му, 17-23 березня проводить «Irishfest» – фестиваль ірландського кіно. А 16 березня закінчується показ французьких короткометражок «Місто закоханих 2011» та йому на зміну з 17 березня розпочинається програма «Кохання як катастрофа», у якій буде представлено підбірка найкращих короткометражних фільмів зі всього світу, а також призерів та переможців міжнародних фестивалів.
Також для любителів понасолоджуватися кіномистецтвом мовою оригіналу є відповідна акція, рідкісна у реаліях сучасного кінопрокату.
Ще один муніципальний представник, «Культурний центр «кінотеатр «Київ», заснований 1952, задовольнить поціновувачів кіноестетики світового рівня. Цей «будинок фестивального кіно», окрім «Молодості», постійно презентує для своїх відвідувачів різноманітні світові фестивальні програми.
Наприклад, окрім вищезгаданих «Irishfest» та «Кохання як катастрофа», з 18 по 19 березня проводитимуться «Ночі франкомовного метру», що демонструватимуться мовою оригіналу із субтитрами, а 25-27 березня – «Фестиваль сербських комедій». Варто нагадати, що з 4 березня «Київ» демонстрував давно відому кінолюбителям «Лінію іспанського кіно»…
Однак центром артхаусного мистецтва у столиці залишається «Кінопанорама», збудована у 1958 році як перший експериментальний панорамний кінотеатр. Особлива атмосфера допомагає відчути присмак некасового кіно. Варто лише згадати, що саме тут Сергій Параджанов розповідав про «Тіні забутих предків», Станіслав Говорухін написав на стіні «Я вас люблю!», а Барбара Брильська сказала : «Я хотіла, щоб у Варшаві був такий кінотеатр»…
Чимало автографів та написів відомих людей прочитаєте на стінах цього «музею кіномистецтва». Кілька років тому «Кінопанорама» опинилася в центрі земельного скандалу та навіть закриття, проте, завдяки вкладам нового інвестора та громадськості, вдалося відновити роботу.
«Нове французьке кіно», «Сучасне кіно Чехії», «Грецьке кіно», «Кіно Баварії» тощо – цілий ряд кінофестивалів за сприяння міжнародних культурних центрів та посольств, а також прем’єри українських фільмів, творчі вечори, виступи лауреатів джазових фестивалів, виставки сучасного мистецтва…
Такий прокатний репертуар став можливий завдяки діяльності з 2003 року дистиб’ютора «Артхаус Трафік», що займається прокатом нестандартного, важкого та ризикованого в комерційному плані кіно – немасового та не для розваги. Сьогодні таке кіно користується інтересом відповідної категорії глядачів, які шукають не вражень, а серйозних роздумів та глибокого емоційного контакту з фільмом, як з витвором мистецтва. Як кажуть у «Артхаус Трафік», «їхнє кіно – це кіно не для всіх, але для кожного».
Проблеми українського кінопрокату
www.livestory.com.ua
Кіноринок українського прокату донедавна відзначався відсутністю кінокопій власного виробництва. «Важливим етапом у 2011 році буде друкування копій фільмів в Україні, а не ввіз їх з Італії, чи з Англії, як це звичайно відбувалося. Найімовірніше, наступним етапом прийде якась більша форма підтримки продукції фільмів», – розповідає Богдан Батрух генеральний директор «B&H Film Distribution».
Поширення та прокат фільмів – значний сегмент кіноіндустрії будь-якої країни. «Прокат у нас існує, на жаль, як колоніальний, – говорить президент міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпачі в інтерв’ю Бі-Бі-Сі. – Російські дистриб’ютори купують фільми закордоном з правами поширення на Україну. І це не якась політична чи національна проблема. Це проблема економічна, бо майже 50% від кінопрокату не залишається в Україні, а це великі гроші, які просто мають наповнювати державний бюджет».
Андрій Халпачі пояснює, що в Україні потрібно зробити перший крок у цьому напрямку – влаштувати дійсно національний ринок. «Ми запрошуємо дуже багато дистриб’юторів з різних країн світу: з США, Франції, Німеччини, які пропонуватимуть свої фільми прямо українському дистриб’ютору, прокатнику. Потрібно, щоб ці угоди укладалися напряму між продавцем і українським дистриб’ютором. Тому що це дуже велика частина, яка має стимулювати й українське кіновиробництво. Оскільки, справжній кінопрокат – це велика частина кіноіндустрії».
Проблематичною є також позиція державної політики, точніше, її відсутність щодо українського кіноринку. Мабуть, не хочуть зрозуміти державні мужі, що це надзвичайно цінний сегмент ринку, який може надавати значну частку грошей до бюджету.
Потрібно створити відповідну структуру, яка б керувала кінематографом, організовувала його. Чимало країн мають свої «фонди кінематографії», «інститути кінематографії» тощо. Поки що це лише відділ у міністерстві культури і туризму, який не поспішає змінювати чи, бодай, окреслити стратегію розвитку вітчизняного кіноринку, тому всі ініціативи залишаються формально на папері та завмирають на стадії обговорень.
Обережно! – технічні пастки…
www.1news.az
Звісно, кожен сучасний кінотеатр просто зобов’язаний «озброюватися» за «останнім словом техніки». І не здивує подібний заклад акустичною штукатуркою, як у далеких 50-х кінотеатр «Київ». Тепер конче необхідні цифрові системи звуку Dolby Digital, які створюють «ефект присутності», перламутрові англійські екрани, здатні відображати контрастність, зручні італійські крісла, кондиціонери та клімат-контроль і т. д. Проте найпопулярнішою кінотехнологією сучасності залишається, здавалася б, таке революційне об’ємне 3D зображення… Three dimensionаl – з англійської «тримірний» ефект створює ілюзію глибини екрану (стереоефект).
В основі – фізіологія, можливості зору людини. Все, що ми бачимо, спочатку обробляється у сітківці ока окремо, а потім складається «до купи» в єдиний образ. Тому й забажали бачити на екрані, як в житті. Основні технології, які відтворюють тримірне зображення 3D – IMAX 3D, Dolby-3D, RealD и XpanD, кожен з яких має свої переваги та недоліки, проте в Україні представлені лише перші два.
Чи шкідливі подібні технології для здоров’я? Хоча хвиля ажіотажу навколо цього ноу-хау вже спала, проте кіновиробництво продукту об’ємного зображення впевнено зростає. Відбувається своєрідний обман мозку, оскільки такий спосіб формування стереоефекту йде «проти природи».
Просто в реальності для сприйняття глибини людина використовує не тільки зорові відчуття, а й слухові, тактильні. Всі ці подразники у комплексі формують в мозку відчуття об’єму. Тому деякі люди взагалі не «бачать» 3D. А от після такого сеансу мозок знову хоче пристосуватися до реальності. І з’являється дискомфорт, головна біль, запаморочення тощо. Лікарі та науковці вже не одноразово заявляли про шкідливість 3D-технологій. Отож, варто задуматися…
Кінопропозицій завжди достатньо. Головне, знати «свій» кінотеатр, де і репертуар відповідає вашим бажанням, і попкорн не пересолений, і крісла заколисують, і ціни не кусаються. Все це покликане відповідати основному – необхідності побачити. Адже, як казав Рене Клер: «Кіно – це те, що не може бути розказано».
Світлана Майструк, «Рідна країна»
