Біля церкви Пирогощі
Знову ми зійшлись до прощі,
Бо народ завжди єднає
Добрих дзвонів спільний звук.
Юрій Титов
17 квітня за григоріанським календарем 107 день року. До кінця року залишається 258 днів.
У цьому році 17 квітня ми відзначаємо велике двонадесяте свято – Вхід Господній до Єрусалиму. Цього дня здійснилося пророцтво, записане у Старому завіті, де говорилося, що довгоочікуваний Месія в'їде до Єрусалиму на віслюку – символі миру. У воротах Царського міста Ісуса Христа зустрічали священними пальмовими гілками. У нас пальмове гілля замінили вербовим. Саме його і благословляють цього дня на вранішній службі.
Колись після служби, господарі повернувшись додому, спочатку символічно «били» освяченим гіллям корів аби вони не хворіли і мали гарний приплід, а потім так само символічно били дітей, щоб вони були слухняними і чемними, приказуючи: «Не я б'ю – верба б'є, недалечко червоне яєчко! За тиждень уже Великдень».
Освячену вербу ні в якому разі не можна було топтати ногами, і тому після освячення навіть найдрібніші гіллячки збирали і клали за образи або ж спалювали. Що ж до погоди, то у народі про Вербну неділю говорили: «Вербич – два кожухи тербич».
За церковним календарем 17 квітня вшановують преподобного Йосипа піснепісця, преподобного Георгія, преподобного Йосипа Печерського, преподобного Зосима.
У народі 17 квітня, вшановуючи Йосипа – піснепісця, вірили, що цього дня можна почути цвіркуна та журавля. Також цього дня підмічали: "У квітні вітер з північного – сходу – чекай тривалого тепла.
Іменинниками 17 квітня є:
Георгій, Зосим, Марія, Йосип.
17 квітня народились:
1894 — Микита Хрущов, радянський державний діяч, керівник Комуністичної партії УРСР (1938 – 1947), перший секретар КПРС (1953—1964).
Події 17 квітня:
1970 — у Києві відкрито палац «Україна».
17 квітня відзначають:
Всесвітній день гемофілії
Чи знаєте ви, що:
Про свячену вербу у нашого народу існує багато різних повір’їв і легенд. Зокрема, і дотепер скот на пасовисько вперше виганяють гілочкою свяченої верби – «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Що ж до народної медицини, то відварами свяченої верби лікували головні болі, пропасницю, ревматизм та збивали гарячку. Товчене листя з верби клали на рани, а настоянку на її листі пили від шлункових захворювань.
Сьогодні і офіційна медицина широко використовує кору білої верби для приготування різноманітних заспокійливих та протизапальних лікувальних засобів.
«Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про один з видів верби — козячу. У ній йдеться про те, що саме ця верба проклята Богом, бо з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розіп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народним віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається в лісах і на левадах. Її характеризує коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики». (Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу»).
Аліна Астахова, «Рідна країна»
