«У приміщенні Вознесенського собору (1695—1700 рр.) розміщено музей-діораму «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року». Музей було відкрито напередодні 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 5 травня 1975 року.
Центром експозиції є діорама — шедевр радянського батального живопису. Художньо-документальне полотно діорами розміром 28 м х 7 м відтворює героїчно-трагічні фрагменти Букринської епопеї з фотографічною точністю.
Автори діорами — військові художники московської Студії ім. М.Б. Грекова народний художник СРСР П.Т. Мальцев і народний художник Росії М.С. Присєкін працювали над створенням полотна чотири з половиною роки.
З Букринського плацдарму планувалося визволити столицю України — Київ. Жорстокі кровопролитні бої у вересні-жовтні 1943 року не увінчалися успіхом. Загинуло понад 250 тис. радянських воїнів. Довелося перегрупувати війська І Українського фронту, якими командував генерал армії М.Ф. Ватутін, на Лютізький плацдарм, з якого 6 листопада 1943 року і було визволено Київ.
У музеї експонуються портрети Героїв Радянського Союзу — учасників форсування Дніпра, живописні та скульптурні роботи, фронтові реліквії: особисті речі воїнів, листи, нагороди, зброя, унікальна преса часів Великої Вітчизняної війни».
(Інформація з сайту Переяслав-Хмельницької міської ради).
19 квітня, о вечірній порі, на подвір’я Вознесенського собору, у середині якого знаходиться відомий Музей-діорама «Битви за Дніпро в районі м. Переяслава-Хмельницького восени 1943 року», прибули високі посадові чини: губернатор Київської області Анатолій Присяжнюк, а також єпископ УПЦ МП Олександр. Поруч з ними перебували міський голова Олександр Шкіра, який вже чекав на місці, а також місцевий настоятель Свято-Троїцької церкви московського патріархату благочинний Архімандрит Ніл.
Через день, 21 квітня, у Чистий четвер, теж у вечірній час (17:30 ) до м. Переяслава-Хмельницького прибули ще одні високоповажні гості. Цього разу на чолі неофіційної делегації опинився міністр культури Михайло Кулиняк та начальник обласного управління культури і туризму київської облдержадміністрації Ігор Осипенко. Делегація прослідувала прямісінько до Вознесенського собору.
Підкреслимо, що цей день був неробочим, проте завідуючу музеєм викликали, аби та відкрила приміщення. Зайшовши, двері зачинили зсередини і протягом 10-15 хвилин представникам громади, яка зібралася в надії поспілкуватися з міністром довелося чекати. Серед них були незаконно звільнені, а також ще працюючі працівники Заповідника «Переяслав», депутати міської ради, лідери та активісти громадських організацій, що жадали почути від посадовця бодай якісь пояснення стосовно того, що змусило його відвідати Переяслав?
Розмова таки відбулася. Передавати її повний зміст не будемо. Окреслимо лише основні питання. Отже: доля Музею-діорами; створення у приміщенні музеїв монастирів УПЦ МП; відсутність реакції Міністерства культури на рішення Переяслав-Хмельницької міської ради від 14 грудня 2010 року, яким винесено недовіру генеральному директору НІЕЗ «Переяслав» П. Довгошиї.
У розмові з представниками громади Переяслава-Хмельницького пан міністр, стоячи на порозі Вознесенського собору, заявив, що стоїть на позиції закону. Якщо так, чому й досі не узято до уваги рішення міської ради від 14 грудня 2010 року яким висловлено одноголосну недовіру депутатського корпусу на адресу діючого генерального директора П. Довгошиї, а також судові рішення стосовно доган та звільнень членів трудового колективу Заповідника? Жодної прямої відповіді міністр не дав. Сказав лише, що це питання вивчається. Це саме він зауважив і знімальній групі каналу СТБ, ще 15 грудня 2010 року.
Цікаво, скільки ще треба витратити часу, аби вивчити питання заміни неефективного керівника. А можливо, автор помиляється і керівник насправді є ефективним? Попри численні скарги, судові рішення, приписи підрозділів міністерства культури генеральний директор П. Довгошия продовжує «керувати» заповідником, який валиться на очах.
На сьогодні, вже не функціонують для відвідувачів музей народного одягу Середньої Наддніпрянщини, музей архітектури часів Київської русі, згорнута експозиція у музеї М. Бенардоса. Не має місто і приміщення, куди перенести Музей-діораму, який теж, очевидно, закриють у разі влаштування у його приміщенні діючого храму.
А меморіальний музей Г.С. Сковороди, яка доля чекає на нього? Адже сайт УПЦ МП повідомляє, що окрім приміщення Вознесенського собору, новоутворений монастир отримав і колишні угіддя. А це, відповідно, цілий квартал, на якому розташовані споруди Вознесенського собору та його дзвіниці, адміністративний корпус НІЕЗ «Переяслав», приміщення колишнього колегіуму та земельна ділянка, на якій попередньо розміщувалася військова частина.
Загалом, міністр так і не сказав, яка доля чекає на пам’ятку. Щоправда обмовився, що полотно діорами слід реставрувати. Отже, полотно таки зніматимуть? Коли так, відповідно, не буде й особливої перешкоди для проведення богослужінь у приміщенні храму. От тільки, кому випаде такий привілей, міністр також не зазначив. Взагалі, рішенням міської ради у 2003 році передбачено передати собор УПЦ Київського патріархату. Єдина умова – після перенесення звідти музею-діорами.
Слухаючи екскурсію, пан М.Кулиняк запитав, з якого джерела йде фінансування музею-діорами. Цікаво, що саме хотів почути міністр у відповідь? Невже не зрозуміло, звідки фінансуються музеї національних заповідників?
Здивувало те, що природну стурбованість долею Національного заповідника та його пам’яток міністр трактував, як «незадоволення невеликої купки людей». Цікаво знати, кого ж саме пан М. Кулиняк так «охрестив». Працівників заповідника, що ось вже понад півроку стукають у двері міністерства в надії запобігти незаконним діям генерального директора П.Довгошиї? Міську громаду, що зібрала більше 1200 підписів у підтримку вищезгаданого рішення? Чи, можливо, ветеранів, яких дійсно з кожним роком залишається все менше, що напередодні 70-ї річниці початку Великої Вітчизняної війни, та ще й у переддень свята Перемоги, отримали несподіваний «подарунок» – чоловічий монастир замість музею, що був їх справжньою гордістю і викликав захоплення відвідувачів. Чи, можливо, «невеличка купка незадоволених», це 12 мільйонів вірян УПЦ Київського патріархату, представники якого вже не один рік орендують дзвіницю Вознесенського собору, в якій проводять богослужіння? Така позиція відверто дивує.
Наведемо цитату з сайту УПЦ МП яка, можливо відкриє усім нам очі на те, що ж саме відбувається. «Новини від 19 квітня. Ще донедавна у соборному храмі древної обителі розміщувався музей. За останній рік стараннями місцевої влади (!), святиня була повернута Церкві. Також зусиллями голови Київської ОДА Анатолія Прияжнюка, обителі, що нині відроджується, були повернуті монастирські угіддя».
Отже, бачимо, що музею нібито вже не існує. Натомість, замість нього з’явився один з двох (!) чоловічих монастирів (див. журнали №8,9).
До речі, за адресою вул. Києвобрамська, 40 вже збудоване приміщення, де, судячи з усього, житимуть майбутні служники церкви.
Що ж дає підстави представникам УПЦ МП викладати на своєму сайті такий матеріал? І чому місцева громада поставлена, як-то кажуть, перед фактом? Чи хтось з представників міської влади запитав у мешканців, чи потрібно їм у місті відразу два чоловічі монастирі? А музеї – невже вони, наше справжнє надбання, як говориться сучасною мовою – бренд — нікому не потрібні? Шановні переяславці, чи готові ви відвідувати монастир замість музею? Невже громаді не вистачає існуючих церков для задоволення власних духовних потреб?
Отже, про що свідчить непроанансований візит міністра культури до Переяслава-Хмельницького, здогадуйтеся самі. Зрозуміло одне – голос «купки незадоволених людей» вперто не чують у кабінетах Міністерства культури. Натомість, як на дріжджах, прямісінько під Пасхальні свята, у Переяслав-Хмельницький прийшов «Русский мир» у вигляді заснування відразу двох чоловічих монастирів УПЦ МП.
І поки місцева влада, в особі міського голови Олександра Шкіри, «відхрещується», заявляючи, що не може вплинути на ситуацію, а разом з тим отримує церковні ордени, у самому центрі України руйнується та зникає неповторна перлина історичної, культурно-духовної спадщини українців – Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».
Тарас Нагайко, голова громадської культурно-просвітницької організації «Переяславський Скарб»
«Рідна країна»
