Згідно з підрахунками «Інституту міста», ще у 2006-му фактичне середньорічне населення Києва становило 4,13 млн. У 2009-му Інститут демографії НАН України нарахував від 3,1 до 3,3 млн киян. Тоді як у стратегію розвитку Києва до 2025 року закладена цифра 3,11 млн осіб, а в Концепцію стратегічного розвитку Києва — 3,15 млн постійного і 3,97 млн денного населення.
Таким чином, у Києві вже зараз така кількість мешканців, для яких розробники розраховують інфраструктурні та соціальні показники 2025 року. О.Сергієнко допускає, що, можливо, це «свідомий» підхід: занижуючи кількість населення, можна отримати більш високі позитивні результати.
Автор також підкреслює, що жоден закон або нормативний акт України не передбачає існування і ухвалення стратегії розвитку села чи міста. А от генеральний план, план зонування і детальні проекти територій закон наказує виконувати всім населеним пунктам, і столиці зокрема.
Кілометри нових доріг, розв'язки, підземні переходи, перенесення адміністративного центру на Лівий берег та інші потрібні речі — все це є у Генеральному плані Києва 2002 року, прийнятому за Олександра Омельченка. За нього ж — добре чи погано — цей план виконувався. Проте за чотири роки правління Леоніда Черновецького до чинного Генплану було внесено 1183 зміни. У результаті головний документ розвитку столиці перетворився на інструмент пограбування і мародерства, втративши свій первісний зміст.
Цікаво, що подібні проблеми існують не тільки у столиці. З 454 міст України тільки 196 мають генплани. Зате часто-густо приймаються «стратегії»: Дніпропетровськ, Запоріжжя, АР Крим, Харківська область і навіть рідне місто Олександра Попова, Комсомольськ.
