Відтепер у Києві є церква, оздоблена петриківським розписом. Внутрішню частину Свято-Юріївського храму, що належить Київському патріархату, за кілька тижнів розписали художниці з села Петриківка Галина Назаренко та Ірина Кібець.
Це перший церковний заклад, розписаний петриківкою. Він розташований на Михайлівській площі за готелем «Інтерконтиненталь». Ні настоятель храму ні самі художниці схожої оздоби релігійної установи раніше не бачили, хоча й кажуть, історично рослинними орнаментами свої церкви розмальовували ще козаки, а також ними розписували культові споруди митці багатьох релігій світу.
Протоієрей отець Сергій Станкевич, настоятель Свято-Юріївського храму (КП): «Петриківка – це наша українська відповідь будь-яким релігійним орнаментам, що існують у світі. Нема такої релігії, де б рослинні мотиви не використовувалися в орнаментах. Подивіться, які квіти з каміння роблять вірмени; які красиві орнаменти з рослинними мотивами роблять юдеї; яка краса твориться в орнаментах ісламу. Петриківка – це наш погляд на псалом «дивні діла твої, Господи, все в премудрості сотворив єси». Тобто, маленька квітка може свідчити про велику красу та мудрість Божу».
Ідею оздобити храм розписом підкинули настоятелю самі прихожани, які випадково потрапили на виставку Галини Назаренко в Софії Київській.
«Я прийшов до висновку, що в дерев’яному храмі, використовуючи Петриківку, можна дійсно подати цю богословську ідею «про сад, який ми мусимо доглядати» — сад своєї душі, свого серця, щоб він квітнув… Колись біля кожного храму, а тим більше біля монастиря, мусив бути сад, як спогад про Едем. Його мусили доглядати і він був до певної міри візиткою самого приходу, самого храму. Ця традиція і нині зберігається, але у великих містах це робити вже складніше.
Якщо я не помиляюся, там, де зараз Миколаївський храм на Аскольдовій могилі, ще до революції один настоятель мав велику колекцію троянд, кажуть, було більше 250 сортів. Уявіть собі! Але приходить осінь, потім зима, і треба чекати наступного літа, а так заходиш у святилище, у храм, а тут завжди літо, завжди квітне і сяє. Тому ідея з розписом мені здається доречною!»
За словами настоятеля, розпис у храмі відбувається за певними християнськими звичаями, кожна квітка і колір взяті не просто так, а мають своє глибинне значення.
«Символ Христа – троянда, символ Богородиці – лілея, а якщо взяти виноград, то взагалі тут проповідь про те, якими ми повинні бути. Господь наш сказав, що він лоза, а про апостолів, що вони – гроно. А якщо вплести сюди колос пшеничний, то ми побачимо і натяк на хліб та вино, яке пересутнюється з тілом і кров’ю. Незабудки – символ простих людей… А об’єднання Богородиці, Спасителя і нас з вами і дає оце ублагодатнення нашої природи, нашого відродження у Христі. Тобто у такому маленькому букетику отака велика видатна ідея. Словом, ці орнаменти можна читати, як відкриту книгу.
Хоч це не іконопис, але колір теж має певний канон. Нижня риза Христа, що на іконах, – червона, верхня – синя, тобто тут поєднані кольори божества і людськості.
Так як це — Храм Георгія, або Юрія Побідоносця, то його колір – червоний. Ви тут побачите багато червоних Юрієвських хрестів в орнаментах. Тим самим підкреслюється, що храм під патронатом Юрія.
Будь-яке оздоблення храму — прикраса не естетичного порядку, а це є молитва, своя, специфічна, але молитва. Тому храм і прикрашається і кожен у той спосіб, який йому належить. Якби це був мармуровий храм, то була б інша прикраса…».
Майстриня петриківського розпису Галина Назаренко, попри кілька десятилітній досвід малювання, храм розписує вперше. Каже, завжди тяжіла до християнських тем. Петриківкою розписувала навіть ікони, але розпис храму – завдання з надсерйозних.
Галина Назаренко, майстриня Петриківського розпису: «Серафими я вдома малювала, то змогла їх намалювати тільки із запаленою свічкою. Без неї вони мені не давалися. Не могла навіть ескізу почати, може через те, що велику відповідальність відчувала».
Перед тим, як художниці взялися за пензлі, працював дизайнер. Фахівець зі знанням справи (яка знає храмовий устрій, храмову традицію та працювала в дерев’яних церквах) зробила проект, який розглянув і затвердив настоятель.
«Нам дизайнер дала цінні рекомендації. Вона зразу сказала, щоб квітка була у формі Георгіївського хреста, а також були трояндочки і лілії. А ось ці «бутоньєрочки» на пуп’янки здалеку і не схожі, ніби просто лінії, які колону витягують вверх. То такі речі може побачити тільки фахівець».
На момент розмови майстрині практично закінчували розпис святилища – місця, де збираються прихожани для молитви, де відбуваються всі події уцерковленого життя (хрещення, вінчання, божественні літургії, молебни, причастя). Храм ще має святая святих, тобто, вівтар, який відділений від святилища іконостасом. Це місце, за словами настоятеля, розписуватиме чоловік-майстер, якого порадять майстрині. Бо за древньою традицією, у вівтарі дозволяється бути присутнім тільки чоловікам і жінкам-черницям.
