Величезний спектр стилів, технік, жанрів, замішаних на ексклюзивній авторській манері кожного з митців, дає змогу будь-якому глядачу знайти те, що імпонуватиме саме йому і водночас виставка демонструє загальний рівень білоруського сучасного мистецтва.
Коментуючи виставку, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький зазначив, що нам часом важко зрозуміти, що ж робиться в Білорусі. Адже, з одного боку, постійно з’являється інформація про клопоти економічно-соціального та політичного характеру, але поруч ремонтуються дороги, реставруються замки, митці творять речі європейського рівня: «Я двічі обійшов виставкові зали, – сказав Возницький. – Тож можу сказати з певністю – перед нами виставка європейського рівня, європейських художників! І якось ми ту Білорусь не можемо зрозуміти часто. То там щось робиться, якісь клопоти. Але я був проїздом, їхав у Литву. Гарні дороги будуються там, гарна місцевість. Гарні художники. Закінчується реставрація замків. У нас (мені трохи соромно про це говорити) уже 4 рік ні копійки, нічого нема на наші замки і пам’ятки».
Заступник голови Спілки художників Білорусі Сергій Цімоха розповів, що Львів відіграв дуже велику роль у житті білоруських художників, зокрема Гавриїла Ващєнка: «Користаючись нагодою, хочу передати слова вдячності від мого наставника Гавриїла Ващєнка. Це статечний чоловік, народний художник нашої країни, професор. А ще цікаво й істотно те, що він закінчив ваш, львівський, тоді ще Інститут декоративно-прикладного мистецтва. Після Інституту, попрацювавши кілька років у Кишеневі, фактично був серед засновників сучасного монументального мистецтва нашої країни. Так от, він просив дуже дякувати. Щиро, бо знаєте, він саме тут, у Львові відчув себе білорусом. Тут його спіткало розуміння власної національної свідомості. Тут він зрозумів, що є булорусом, має своє автентичне національне коріння. У вас цьому можна повчитись».
Цікаво прокоментував виставку директор Львівського палацу мистецтв Юрій Гнатковський. Він повідомив, що до заходу білоруська Спілка художників готувалася півроку, жорстко відбиралися роботи. І результат виправдав себе – рівень дуже високий: «На мій погляд, це одна з найкращих виставок цього року. Ви знаєте, мені сказали, що на десятимільйонну країну там всього 1200 членів Спілки. Дійсно, там присутній капітальний відбір і видно, що усі художники – працюючі і показують відповідний рівень. Я хотів би, щоб українські роботи, які презентуються за кордоном, відбирались не менш ретельно».
«Я розумію, що є багато художників, які не належать до спілки, – зазначив директор Палацу мистецтв. – Я знаю, що в Україні є така ситуація навіть, що більшість художників, які презентують Україну на якихось міжнародних рівнях – вони не входять до жодних спілок. Не мають ніяких зобов’язань і є вільними митцями. І саме це їм дає натхнення. В Україні система спілок не є на стільки сильною, на скільки це спостерігаємо в Білорусі. Так як я поспілкувався, дізнаючись, яка ситуація – там, дійсно, держава на рівні, може, радянському ще, підтримує Спілку художників. Але підтримує їх не грошами, а створює можливість заробляти кошти на мистецтві, на майні, яке в спілчан залишилося».
На думку Юрія Гнатковського, жодна державна машина не може відвернути митців від своєчасної і правдивої реакції на реальність: «В історії залишаються усе одно картини, які окрім чисто мистецького навантаження, несуть ще якесь сильне змістове».
Щодо ментальної відмінності, на думку Гнатковського, білорусам вдалося зберегти те, що ми втрачаємо: «Мені подобається настрій цих картин. При всій складній ситуації, яка є в Білорусі, відчувається смак життя, радість кожного дня, величезна увага до нюансів, мізеру, настрою. Люди знають, що це значить і тому підкреслюють. Мені здається, що наші художники не цінують так того настрою».
