Хотіла би запитати у пана президента, за що його влада ненавидить своїх виборців, хай навіть потенційних? Чому живе лише одним днем і не думає про завтра, чому відверто знущається та експериментує над нами?
Не хочу зараз заглиблюватися у економічні проблеми, про них всі не лише знають, а відчувають повною мірою на собі. Ну, принаймні, пересічні громадяни. Про культуру взагалі мовчу, бо все рідне, українське знову відсунули на задвірки, повертають радянське, російське і нав’язують потроху.
Хочу звернути увагу на інше – амністію до 20-річчя незалежності. Як повідомили у новинах, президент звільнить 16 тисяч в’язнів!!! Ця амністія буде однією з наймасштабніших і наймасовіших в історії України.
Президент випускає на волю тих, хто засуджений за злочини малої чи середньої тяжкості, злочини з необережності, неповнолітніх, вагітних, інвалідів, літніх людей, а також хворих на активну форму туберкульозу.
Отже, по суті, поряд із чотирма новими штамами грипу, що прийдуть восени, на українців насувається ще хвиля пандемії туберкульозу!
Хто не знає — туберкульоз в Україні — невиліковна епідемія, від якої помирають частіше і страшніше, ніж від СНІДу. Хвороба передається повітряно-крапельним шляхом.
Отже громадський транспорт, магазини, ринки та взагалі будь-яке скупчення людей – це шанс заразитися небезпечною хворобою. А що у нас в країні робиться із ліками, їх закупівлею, з лікарнями – усім відомо… Сумно і страшно…
Газети подають статистику, що значна частина колишніх ув'язнених з певних причин відмовляється від курсу лікування: не звертається в тубдиспансер, деякі не вважають себе хворими, інші не бажають підкорятися якійсь системі...
Разом з тим я от собі думаю: в мене є єдина близька мені людина у цьому світі – моя дитина, яка дуже любить гуляти на вулиці, яку я із собою вожу у громадському транспорті (бо не маю грошей на власне авто), яку я вчу поважати інших людей і шанувати закон. І я собі гадаю, чим я і моя дитина заслужила такі експерименти над собою?
Мало того, що і зараз страшно ходити по вулиці, тепер вийдуть на волю навіть засуджені за вбивство. Куди їм податися? Хто з них влаштується на роботу у часи такого безробіття, коли молодь з вищою освітою не може знайти собі роботу? І поставте себе на місце роботодавця – от би взяли на роботу колишнього зека?..
Що ж робити амністованим? Сидіти на шиї у родичів (якщо вони є)? У них просто немає іншого виходу в нашій державі, як повертатися до минулого…
До речі, за міліцейською статистикою, кожен третій злочин у державі скоюють саме колишні засуджені.
Олена Петренко, м. Черкаси
