Ця унікальна книга, якій вже 867 років, повертається на батьківщину з Московського державного історичного музею у вигляді цифрової кольорової фотокопії, на яку завдяки Президентові України, Мінкультури та обласної виконавчої влади було віднайдено 60 тисяч євро. Про це пише «Урядовий кур’єр».
Згідно із правилами ЮНЕСКО, такі безцінні пам’ятки музеям не передають. Тому наступний етап — факсимільне його видання в оригінальній срібній оправі, що потребуватиме ще чималих коштів. Втім, вони здаються мізерними порівняно з неоціненною вартістю самої книги.
За словами кандидата історичних наук Семена Побуцького, для вчених-філологів, істориків, теологів, мистецтвознавців — це глибинна криниця відкриттів. Досі Галицьке Євангеліє досліджували фрагментарно, бо воно було малодоступним, та на замовлення й на догоду ідеологічним та політичним потребам дня.
Понад 330 років 867-річне Євангеліє з княжого галицького міста перебувало в Москві. Один з останніх власників молдавський митрополит Досифей передав його туди для реставрації та переписування ієромонахові Тимофію, служителеві Печатного двору. Він написав: зробив це з тим наміром, щоб оригінал священнописання повернути «на свое место на Крилос».
Галицьке Євангеліє молодше від Остромирового на 87 років і старше на чотири століття за Пересопницьке, на якому присягають наші президенти. Ці Євангелія не подібні розміщенням і кількістю колонок-стовпців, ні форматом, ні обсягом. Є дещо спільне в оформленні Остромирового і Галицького — рослинний орнамент, грифони, кіновар. В останньому ширша палітра фарб: до зеленої, жовтої, червоної, блакитної додається коричнева і синя. Перше написане старослов’янською, Пересопницьке перекладене вже з мови болгарської-церковнослов’янської мовою давньоукраїнською, оформлене з використанням ще ширшої гами фарб та золота, за змістом — унікальний засіб полеміки з лукавством західної філософії, яка межує з безбожництвом.
«Усі три книги — першоджерела для фахових досліджень і нових відкриттів. Вони, безперечно, — предтечі повного перекладу книги книг і народів Біблії, яке вперше здійснили два століття тому літературною українською мовою Пантелеймон Куліш та Іван Нечуй-Левицький», — вважає Семен Побуцький.
