Знищувати усе українське – це, мабуть, основний девіз теперішньої влади. І невідомо, чого так бояться наші чиновники: чи української мови, чи пісні, чи самих українців?
Все, що має корінь «укр» не просто привертає їх увагу, а червоною лампочкою засвічується в схибленій уяві. Українське нині «не в моді»… Принаймні, в ешелонах влади.
Чим заважала квота «національного аудіовізуального продукту» у розмірі 50%, зрозуміти не важко. Лобіювання інтересів іноземних власників радіостанцій та добре проплачені 238 «за» парламентської більшості змусили народних обранців зменшити вітчизняний контент до 25%.
Незважаючи на супровідні такому рішенню вигуки опозиції «Ганьба!», ні в кого із шановних депутатів не вистачило ні гідності, ні розуміння своїх дій, ні відповідальності за вчинки, щоб зняти цей законопроект з розгляду.
Мало того, не було прийнято жодної (!) поправки, які готували ті, хто не погоджувався із владним свавіллям. Шановна доповідачка від комітету свободи слова та інформації Олена Бондаренко заявила, що «українське» — це «суцільні «Пающіє труси», які вона не слухає та й іншим не радить.
А де ж, до слова, ділася наша пісня? Чого ніхто не сказав цій жінці, що у нас є не лише «брудне спіднє», а й прекрасні виконавці, які своєю творчістю захоплювали не одну світову сцену, перемагали в конкурсах та прославляли Україну на весь світ? Чого ніхто їй не відкрив очі і не розклав закладені чужими грішми вуха?!
Російський шансон активними темпами заполоняє вітчизняний теле- та радіопростір. От вже й національні канали шукають «шансон-виконавців»… Мода «старшого брата» всеохоплююче диктує молодшому, як жити далі.
У томному очікуванні заїжджених російських проектів завмерла українська аудиторія, адже тепер їм широко відкрито усі двері до українських каналів та радіостанцій.
Отож, усі зимові свята знову зустрічатимемо із масштабним нашестям шоу «мейд ин Раша», слухатимемо все ті ж зафанерені голоси та бачитимемо вкотре підтягнуті «нестаріючі» обличчя радянських улюбленців.
Усе спільне, усе ділимо на двох… І культуру, як би вона не відрізнялася, теж матимемо спільну. Як в таких умовах буде розвиватися виробництво українського продукту, передбачати немає потреби: до сьогодні він і так не мав мегапопулярності, а після прийняття цього закону й поготів!
Все, що залишається, це бережно, по крихтах збирати вітчизняну продукцію у свої домашні колекції. Бо боюсь, що настане такий час, коли окрім таких зібрань примітка «Зроблено в Україні» залишиться лише у нашій короткотривалій пам’яті…
Самійло Чубач, м. Житомир
