Понад 50 фотографій, які розповідають, як зараз виглядають колишні сталінські концтабори, стали експонатами виставки «Відрядження в один кінець: Колима/ГУЛАГ/«Аляска».
Вона відкрилася в колишній в’язниці, а тепер меморіальному музеї «Тюрма на Лонцького». Усі ті табори були спецільно зроблені для політичних в’язнів переважно з України та Прибалтики. Режим у таких таборах був найжорстокіший. Вони діяли до 1953 року, до смерті Сталіна, пише «Україна молода».
«Фотографії були зроблені в другій половині 90–х років, — розповідає Ігор Дерев’яний, науковий співробітник музею «Тюрма на Лонцького». — Автор робіт — етнічний росіянин Володимир Оглоблін iз Харкова, який просто приїхав туди пофотографувати край. А натомість зробив для себе відкриття — місця колишніх таборів. Те, що він побачив, — це практично речові докази. Парадокс полягає в тому, що система ГУЛАГу в Магаданському краї (так звана Колима) існувала до 60–х років, проте вiдтодi там ніхто нічого не змінив. І в 90–х роках, коли Радянський Союз розпався, ніхто не займався тим, щоб розчистити ці території. Тож на фотографіях зображене те жахіття, як наслідок важкої праці політичних в’язнів. Люди працювали на вольфрамових, золотих та уранових копальнях».
Робота на таких копальнях апріорі означала смертний вирок. Навіть найміцніші і найздоровіші люди не витримували і п’яти місяців такої каторги. «Особливо важко було на уранових копальнях, — продовжує пан Ігор. — Одиниці, які зосталися живі, — це люди, які мали велику внутрішню силу і вірили, що все зміниться на краще. Вони практично змусили себе вижити!».
На одній із фотографій зображено тачку, якою в’язні вивозили добутий матеріал. «Лише такий робочий інструмент важив 18 кілограмів, — пояснює науковий співробітник. — До того треба ще доплюсувати 30—40 кілограмів щебеню, які вивозив кожен в’язень».
Проте найстрашніше, що показують світлини, — жахливі досліди над людьми. «У таборах проводили досліди на людському мозку, — розповідає Ігор Дерев’яний. — Достеменно не відомо, чи в’язнів навмисне вбивали, чи досліди проводили на вже померлих. Але те, що проводили, — незаперечний факт. Нам добре відомо, що вивченням людського мозку займалися німецькі вчені у концтаборах Вермахту. А виявляється, що такі досліди розпочалися в Радянському Союзі, і німецькі вчені навіть приїздили до СРСР запозичувати «досвід».
Особливо автора світлин вразила історія життя і поневіряння жінки iз Західної України на ймення Надія, яка поїхала в Сибір за своїм чоловіком–політв’язнем. Чоловік уже давно помер, а вона так і не покинула його могилу. Після цієї розповіді автор додає: «Ця випадкова, а може, й невипадкова зустріч назавжди змінила мій світогляд. Змінила погляд на український народ, на його історію, на моє місце на цій українській землі. І залишила хвилююче запитання мені та Богові: «За що?» — зауважує Володимир Оглоблін.
P.S. Виставка працюватиме до 17 лютого. Вхiд — безкоштовний.
