У понеділок на прес-конференції черкаський губернатор Сергій Тулуб запевнив журналістів, що „боровся і буде боротися за збереження природи України” і що саме з цією метою Спілка мисливців і рибалок „Кедр”, співзасновником якої він є, взяла в оренду на 25 років майже дев’ять тисяч гектарів землі в Криму, в тому числі і відому заповідну гору Аю-Даг.
Мовляв, там зараз прокуратура вивчає законність-незаконність цього рішення кримського парламенту, тож треба почекать з висновками. Але вся ця оренда — виключно для того, щоб у „лісах були гарні ялинки”, „бігали, жили і розвивалися звірі” і у всіх був „романтичний настрій”. А те, що Тулуб на Черкащині активно бореться проти мисливських господарств, які орендують в десятки разів менші угіддя – так це, на його думку, правильно, бо їхні засновники не люблять природу, так як він…
Мені здається, що міра „любові до природи” у Сергія Борисовича справді дуже велика, а якщо точніше – то висока, десь приблизно метрів шість. Пояснюю: засновниками „Кедра”, окрім Тулуба, є ще два близькі до Віктора Януковича регіонали – голова „Укравтодору” Володимир Демішкан і міністр енергетики Юрій Бойко. Зареєстрована ця організація за тією ж адресою, що і резиденція Президента „Межигір’я”. А воно, як всі пам’ятають, віднедавна обнесене міцним шестиметровим парканом. І жодного „романтичного” настрою ця „велика китайська стіна” у пересічних українців не викликає, бо милуватися на „ялинки і звірів”, що опинилися за нею, може дуже обмежене коло осіб. Тому слова Тулуба про „любов до природи”, треба розуміти як „любов до природи, яка належить конкретним людям”.
Думаю, що прокуратура, провівши „об’єктивне і неупереджене” слідство, визнає законною передачу кримських земель „Кедру”, а згодом там також почнуть рости паркани, таблички „Приватна власність” і охоронці на кожній дорозі.
Можливо, щось подібне почнеться і в заповідних черкаських землях, коли обласна влада остаточно повідбирає у приватних власників мисливські угіддя області. Але нас цим не здивуєш, бо ми вже бачили вотчину Бакая в Трахтемирові Канівського району, щодня спостерігаємо захоплення дніпровських узбережжь, дерибан заповідної Соснівки, дачки в лісах…
Дивує інше, скільки їм іще треба гір, лісів, річок і струмків, щоб втамувати ту „любов до природи”? І чомусь не відступає нав’язлива думка, що в Україні стільки просто немає.
