Григорій Чапкіс — видатний хореограф, народний артист України, керівник Школи танцю Чапкіса, головний балетмейстер ансамблю бального танцю «Натхнення» (наймолодшій учасниці якого 50 років). А також — член журі шоу «Танці з зірками», голова журі фестивалю «Містерія танцю».
Народився він 24 лютого 1930 року в Кишиневі. «Починаючи з 7 років, я щовечора сідав біля ресторану та чистив взуття, розносив газети. Коли мені було 11 років, почалася війна, ми опинилися в евакуації у Казахстані, де я пас табун молодих коней», — згадує дитинство Григорій Миколайович.
1944 — повертаючись із евакуації, Чапкіси захворіли на тиф і вимушено осіли в Києві. Тут юний Григорій працював будівельником на відбудові Хрещатику.
1945 — вступив на навчання до залізничного училища. Став танцівником Ансамблю пісні й танцю «Трудові резерви», у складі якого 1945 року виступав перед представниками радянської верхівки: Сталіним, Ворошиловим, Кагановичем.
Закінчив Київський інститут культури та студію при оперному театрі.
Вперше вийшов на сцену, як сам каже, у віці 10-11 років у Будинку піонерів.
«Танцювати та ходити я навчився одночасно. З того часу займаюся цим щодня, адже танці — моя сутність та життя. Я хореограф широкого профілю, зате більше нічого робити не вмію. Пояснити це просто — я народився в Румунії, серед циганів та молдаван. Зранку мене випускали у двір і тільки ввечері забирали додому – на вулиці мене й навчили водити танки», — говорить Григорій Чапкіс.
Творчу діяльність розпочав після війни. «У віці 15 років в училищі мене відібрали до обласного ансамблю, з яким я приїхав до Москви, виступати в Кремлівському театрі. На сцені було 120 дітей, але Сталін вибрав саме мене. Мабуть тому що я був маленький худенький та чорненький: напевно, вождь народу прийняв мене за свого — представника кавказької національності», — жартує Григорій Миколайович.
Сталін подарував йому годинник і, посадивши до себе на коліна, сфотографувався з ним. Після розвінчання «культу особи» (1956) світлину з написом «Спасибо великому Сталину за наше счастливое детство» мама Григорія спалила.
З 1950 р. працював хореографом у Театрі імені Івана Франка. «Поставив до станка» Амвросія Бучму, Наталю Ужвій, Гната Юру.
«У 20 років я став балетмейстером у театрі імені Івана Франка. В 1951 році я як представник України подолав «залізну завісу» — і поїхав до Берліна, на Всесвітній фестиваль молоді та студентів. Українська команда привезла звідти найбільшу кількість золотих медалей. Нас носили на руках, як космонавтів», — згадує Чапкіс.
З 1955 р. виступав у складі Державного ансамблю танцю УРСР під керуванням Павла Вірського. «Найбільшим успіхом вважаю те, що 27 років пропрацював пліч-о-пліч з такою людиною, як Павло Павлович Вірський. Це така величина! Ми об'їздили 71 країну світу! Я брав участь у трьох міжнародних конкурсах і отримав три золоті медалі. Коли мені було 30, мені присвоїли звання заслуженого артиста», — говорить Григорій Миколайович.
Головний танцмейстер Віденського балу.
Відкрив Школу танців Чапкіса, бере участь у численних благодійних проектах.
Автор книжки «Любов і танець — секрети довголіття».
Бажаємо імениннику здоров'я, довголіття та прекрасної музики, яка перетворює буденне життя у незабутній танок!
«Рідна країна»
