3 березня 1866 року за розпорядженням царського уряду у Києві була заснована Київська публічна бібліотека.
Її засновниками виступили відомі громадські діячі, представники київського дворянства та купецтва: граф О.О.Бобринський, цукрозаводчик та меценат, книготорговці В.Г.Барщевський та С.І.Літов, колишній київський губернатор І.І.Фундуклей, відомий поміщик-українофіл Г.П.Галаган, купці І.М.Бродський, М.І.Горовіц, Ф.П.Ліббе та ін.
Основою бібліотечного фонду стали приватна книгозбірня письменника і книговидавця В.Г.Барщевського та пожертви киян. На момент відкриття фонд бібліотеки налічував 319 книг у 667 томах та 43 комплекти періодичних видань.
45 років подвижницької праці присвятив Київській публічній бібліотеці з моменту її заснування бібліотекар С.Г.Ярославський (фактично, директор), єдиний фахівець в колі тих, від кого залежала доля бібліотеки. В основному, вона існувала завдяки пожертвам меценатів, заможних громадян, установ і товариств. Колективним органом управління книгозбірнею призначався розпорядчий комітет, до складу його протягом п’ятдесяти років входили професори Київського університету, вчені зі світовими іменами, директори гімназій, видавці, представники уряду та духовенства.
Перші 25 років діяльності бібліотеки – це час повсякденного виживання, пошуків виходу з фінансової скрути. За цей час книгозбірня шість разів вимушено змінювала місцезнаходження, адже власного приміщення не мала.
На краще ситуація змінилася у 1891 р. після того, як бібліотека перейшла у підпорядкування міської Думи й стала називатися Київською міською публічною бібліотекою. Поліпшилося фінансування книгозбірні, і у 1901 р. обсяг її фондів становив 30214 томів; майже третину становили пожертви жителів міста.
Зважаючи на настійливі вимоги громадськості, Дума у 1909 р. приймає рішення про будівництво суто бібліотечної споруди.
У 1911 р. на конкурсній основі, на кошти, зібрані жителями міста через розповсюджену спеціальну облігаційну позику, для бібліотеки було споруджено спеціальне приміщення (архітектор З.Клаве).
Будівля 1911 р., Фото nplu.org
Воно є найдавнішою київською спорудою такого призначення і включене до переліку пам'яток архітектури початку ХХ ст. Збудоване в дусі італійського ренесансу, прикрашене зовні оригінальними архітектурними деталями, з ліпними орнаментами читальних залів, вишуканим обладнанням, урочистими сходами і масивними красивими люстрами, воно прикрасило центральну частину міста.
Популярність книгозбірні зростала з року в рік. У 1912 р. в ній зафіксовано 75 114 читачів (втричі більше, ніж на початку століття). У 1916 р. книжковий фонд становив близько 80000 примірників, серед яких з’явилися видання українською мовою.
З утвердженням радянської влади розпочався новий етап у діяльності бібліотеки. Її фонди істотно збільшувалися за рахунок марксистської літератури. Дедалі більша увага зверталася на ідеологічне забезпечення політики Комуністичної партії. З цією ж метою бібліотеку у 1923 р. було перетворено в Центральну робітничу бібліотеку ім. РКП (б), у 1934 р. – у Державну обласну ім. ВКП(б).
На початку Великої Вітчизняної війни, незважаючи на вжиті заходи, евакуювати фонди в глибокий тил не вдалося. В роки окупації бібліотека продовжувала працювати. Її директором було призначено Т.М. Марковську, яка із своїм чоловіком на протязі майже двох років очолювала підпільну організацію бібліотеки. Ця група проводила роботу по збереженню та комплектуванню бібліотеки: вилучали картки цінних книг з каталогів, переховували книжки, свідомо змішували видання з різних відділів, встановили точну документацію того, що було вкрадено німцями.
Всього фашисти вивезли до Німеччини понад 51 тисячу томів найбільш цінних наукових видань. Решту (фонд налічував 271 660 книжок), як і саме приміщення бібліотеки було повністю спалено за лічені дні до визволення Києва.
Відновлення бібліотеки розпочалося восени 1944 р. практично з нуля. Відбудована у своєму первісному вигляді, з новим фондом, вона знову відкрилася для читачів у 1954 р.
В 1957 р. бібліотека стала Державною республіканською бібліотекою УРСР імені КПРС. Розпочався новий етап її діяльності – як центру науково-методичної та бібліографічної роботи для масових бібліотеки республіки.
Єдина в Україні, вона почала отримувати з 1962 р. всесоюзний обов’язковий повний примірник друкованих творів і змогла найбільш повно репрезентувати сучасну літературу.
У березні 1966 р. за заслуги у розвитку бібліотечної справи та у зв’язку зі 100-річчям бібліотека була відзначена орденом Трудового Червоного Прапора.
Після проголошення незалежності книгозбірня стала називатися Державною бібліотекою України, а у 1994 р. згідно з Указом Президента вона одержала статус Національної парламентської бібліотеки України.
Фото nplu.org
Новий пріоритетний напрям діяльності бібліотеки – бібліотечно-інформаційне обслуговування депутатів Верховної Ради України та рад нижчого рівня. З 16 листопада 2000 року в установі почав працювати Канадсько-Український парламентський інформаційний центр.
Національна парламентська бібліотека знаходиться у підпорядкуванні Міністерства культури і туризму України.
Фото nplu.org
Вона очолює національну бібліотечну систему держави, є методичним та координаційним центром з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства. Бере участь у розробці державної політики у галузі бібліотечної справи та її реалізації.
