Кожен другий, хто звертається до Державної служби зайнятості, молодший 35 років.
Про це під час круглого столу «Гідна праця для молоді» розповіла перший заступник директора служби Наталія Зінкевич, пише Голос України.
На її думку, ситуація з працевлаштуванням молодих людей склалася вкрай тривожна. Торік 56 тисяч випускників вузів та 36 тисяч випускників профтехучилищ не змогли знайти роботу. А загалом 20 відсотків молоді в Україні зараз безробітні.
Як змінити тенденцію й залучити молодих спеціалістів до роботи, вирішували вітчизняні експерти разом зі своїми закордонними колегами — представниками Міжнародної організації праці.
Причини «молодого безробіття», на думку Наталії Зінкевич, криються в тому, що, по-перше, працедавці висувають надто високі вимоги до кандидатів. Хочуть, щоб працівник був одночасно і дипломованим, і з досвідом, і молодим.
По-друге, керівники компаній в один голос скаржаться на низьку якість освіти. Як правило, ризикнувши взяти випускника, вони усвідомлюють, що ще зо два роки доведеться витратити на його навчання.
Тому найважливіше сьогодні, за словами першого заступника міністра соціальної політики України Василя Надраги, — змінити систему державного замовлення. Кошти треба вкладати у ті професії, які потрібні економіці країни. Окрема тема — навчальні програми вузів. Їх слід терміново переглянути, щоб зробити випускників більш конкурентоспроможними.
«Навчати потрібно не лише в аудиторії, а й на виробництві, тоді ми матимемо справжнього спеціаліста», — каже пан Надрага. Крім того, необхідно допомогти випускникам отримати гарантоване перше робоче місце.
Водночас усі зусилля Державного центру зайнятості зводяться нанівець економічною ситуацією.
Ось типова історія однієї із безробітних. Ніна С. отримала диплом економіста 2007 року. На відміну від більшості однокурсників, вирішила не їхати до великого міста, а повернутися до рідного райцентру.
«Не самим же пенсіонерам там жити», — пояснила дівчина свій вибір. Роботу знайшла у відділенні одного комерційного банку. 2008 року почалася криза. «Спочатку скоротили половину працівників, а потім і зовсім відділення закрили», — згадує Ніна, яка відтоді свої економічні знання застосовує винятково в домашньому господарстві. За її словами, роботу їй час від часу пропонують, але зарплата там така низька, що не надто відрізняється від соціальних виплат. «Дехто каже, іди, працюй у полі, там можна заробити. Але мені образливо якось з дипломом у кишені братися за сапку», — підсумовує дівчина й продовжує сидіти вдома.
Наталя Зінкевич застерігає, що нині дедалі більше молодих людей в Україні свідомо обирають неробство. Схема проста: служба зайнятості пропонує їм робоче місце, вони працюють там півроку і, щойно отримавши право на допомогу з безробіття, звільняються.
Звичайно, причина тут не лише у лінощах, а й у надзвичайно низьких зарплатах, які пропонують молодим спеціалістам. Приміром, хірург, закінчивши медуніверситет (6 років) та інтернатуру (3 роки), може розраховувати на близько 1300 гривень на місяць. Чи гідна це зарплата для молоді — питання риторичне. Вселяє надію лише те, що чиновники знають про існування проблеми і принаймні декларують готовність із нею боротися.
