chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні — 100 років легендарному мученику, Герою України Олексі Гірнику

28 березня 2012 о 11:03

...У ніч на 21 січня 1978 року, в День Злуки, Олекса піднявся на Чернечу гору в Каневі. З собою мав дві каністри з бензином і запальничку. Був мороз — 15 градусів, багато снігу. Охорона музею Тараса Шевченка сховалася в теплі, та й Олекса розрахував свої дії так, щоб йому ніхто не заважав, тому вибрав нічний час. Чотири рази обійшов (залишилися сліди в снігу) навколо могили Шевченка.

Спустився до схилу гори, звідкіля видно Дніпро. Розкидав близько тисячі заздалегідь виготовлених власноруч листівок. Підійшов до самого краю гори. Облив себе бензином. Дістав ножа і запальничку, черкнув — усе тіло спалахнуло факелом. Устиг зробити чотири кроки від схилу і вдарив себе ножем. Тіло знайшли вже вранці.

У галузевому архіві СБУ зберігся лист–повідомлення в Центральний комітет Комуністичної партії України: «Таємно. Ворожі проявлення. Черкаська область. 21 січня 1978 р. біля 9 години ранку в м. Каневі на території Музею–заповідника Т. Г. Шев­ченка за 15 метрiв від спостережного майданчика місцевим мешканцем Мещеряковим знайдено труп чоловіка з відкритою раною живота. Одяг на ньому згорів повністю. Стрілки обпаленого наручного годинника показували 8 годин 28 хвилин».

Це було тіло Олекси, уродженця села Богородчани Івано–Франківської області, який перед смертю написав у своїх листівках: «Протест проти російської окупації України! Протест проти русифікації українського народу. Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава».

Олекса довго і важко йшов до цього кроку — акту самоспалення. Він не міг не розуміти, що «оборону тримають тільки ті, хто залишився живим». Він бачив тотальне знищення українського народу і всього українського. Він бачив і усвідомлював, що здатних тримати оборону залишалося мало, тому «кожний жовнір» мав велику ціну. Але він також бачив, що багато тих, хто залишився серед живих, припинили оборону. Тому було немало причин.

У першу чергу — страх. Століттями українців залякували і примушували бути не українцями, а іншими — «псєвдорускімі». За незгоду бути «псєвдорускімі» суворо карали і страчували. Коли настали радянські часи, цей тиск набув рис оскаженіння. Тому постколоніальний, постгеноцидний і знекровлений голодомором народ був майже повністю виснажений і знищений. Залишалися діти тих, хто дивом врятувався, діти «зрадників» і тих, хто погодився бути такими, як зайди — не українцями. Всі вони добре розуміли, що вижити можуть тільки за умови пильної конспірації, за умови не відрізнятися від «маси».

Та Олекса бачив, що навіть у цій «масі» — заляканiй і обплутанiй брехнею — усе одно живуть настрої протесту, незгоди і бажання не бути бидлом. Треба було якось збудити ці настрої, зворушити людей, дати поштовх до розуміння, що не все втрачено, що є можливість повернутися до світла і жити людським життям. Іншого способу, ніж стати смолоскипом для свого народу, Олекса не бачив. У останньому прощальному листі до своєї дружини він написав: «Я йшов простою дорогою, тернистою. Не блудив, не схибив. Мій протест — то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест — то пережиття, тортури української нації. Мій протест — то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест — то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець».

Тіло загиблого оглядав Михайло Іщенко — канівський лікар, який потім усе життя присвятив вивченню життєвого шляху Героя і який зібрав багато фактів і матеріалів про Олексу і згодом їх оприлюднив. Завдяки цьому правда про Гірника стала нашим набуттям. Незважаючи на те, що радянська влада зробила все можливе, аби замовчати подвиг Олекси, щоб оббрехати його героїчний вчинок — ширилися чутки, що спалився якийсь п’яничка чи душевнохворий. Незважаючи на залякування свідків правда про Олексу і його вчинок живе.

У Донецьку, в головному офісі всеукраїнської громадської організації інвалідів «Чорнобиль–допомога», з 2008 року працює громадський музей «Смолоскип». З його експозицій ми дізнаємося, що спалили себе заради свого народу троє українців.

У часи царату в Петропавлівськiй в’язниці на знак протесту облила себе керосином і спалилася Марія Вітрова. Цей вчинок спричинив багатотисячні демонстрації в Києві, Петербурзі й Москві. В 1968 році на знак протесту проти вводу військ­ у Чехословаччину і проти москалізації України на Хрещатику спалив себе Василь Макух. Про нього взагалі будь–які свідчення або згадки були знищені. Третiм став Олекса Гірник...

28 березня

Інші дати
Дмитро Гнатюк
1925 –  видатний оперний співак. Перший виконавець легендарних пісень «Два кольори» і «Києве мій». Соліст, а з 1988 р. – головний режисер Національного театру опери та балету ім. Т.Шевченка. Герой України.
Розгорнути
Олекса Гірник
1912 – український дисидент, політв’язень. У 60-ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою, 22 січня 1978 р., вчинив самоспалення біля могили Т.Шевченка на Чернечій горі на знак протесту проти русифікації. Герой України (2007, посмертно).
Розгорнути
Народився Юліан Бачинський
(1870, с.Новосілка Тернопільська область – 1940) - український громадський і політичний діяч, публіцист, автор праці «Україна Irredenta», в якій обґрунтував необхідність створення української незалежної держави.
"Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!". (Юліан Бачинський)
Розгорнути