Великдень – велике та світле свято Воскресіння Ісуса Христа. Існує в цього свята, ще одна назва — Пасха. У кожному регіоні України, напевне, існують свої відмінності в підготовленні та святкуванні Воскресіння Христового.
Взагалі, підготовка до Великодня розпочинається з початком Великого посту, який триває майже шість тижнів. Під час посту, християни, що його дотримуються, не вживають м’ясних та молочних продуктів. У нас, на Закарпатті, також є власні традиції, дотримуючись яких ми проводимо це чудове весняне свято.
За дві тисячі років кожен народ сформував свої способи вшанування Ісуса Христа, які перетворилися на освячені часом традиції святкування Великодня. Останній тиждень Великого посту називається Страсним.
Страсний четвер, який ще називають Чистим. В цей день, ще з давніх-давен, діти зранку хо¬дять до родичів, близьких, хресних батьків по кукуци. Кукуци — це пампушки у вигляді символічничних пташок. Дарували також яблука, горіхи, випічку, нині ж переважно різноманітні солодощі.
Зазвичай, у Чистий четвер, закарпатські господині починають пекти паски, один з основних символів Великодніх свят. Крім того, Чистий четвер у жителів Закарпаття асоціюється з прибиранням власних домівок, дворів. Газди (господарі) прибирають свої будинки, обійстя, тощо, бо наступний день — Страсна п’ятниця.
Це день жалоби, і цього дня не можна поратися на господарстві. Заборонено також співати й веселитися. Говорять, той, хто сміється у Страсну п’ятницю, проплаче цілий рік. В цей день закарпатці йдуть до церкви, на службу Божу. Саме в цей день в церквах виносять плащаницю. Більшість старших людей твердять, що в Страстну п’ятницю бажано нічого не їсти, а деякі не вживають їжі аж до неділі, поки не освятять в церкві кошики з харчами.
Субота перед Паскою, останній день Великого посту. Християни готують великодні кошики, щоб всією сім’єю піти до церкви на Службу Божу, освятити свої кошики і отримати благословення від священника на вживання освячених харчів.
На Закарпатті, особливо в селах і невеликих містах, ще здавна паски прийнято починати освячувати вночі з суботи на неділю, або з самісінького ранку Великодньої неділі.
До своїх святкових кошиків закарпатці кладуть пасочки, масло, сир, писанки (яйця), ковбасу, шиночку, хрін та інші смаколики. Також прийнято ставити в кошик пляшечку смачного домашнього вина. Маленьким дітям батьки до кошиків кладуть різні солодощі: тістечка, шоколад інше.
Цікаво, що в деяких селах Хустського району у великодній кошик ставлять також відвареного або смаженого півня. Місцеві жителі обгрунтовують це тим, що нібито саме півень першим усьому світу сповістив, що Син Божий воскрес із мертвих.
Колись на Закарпатті до кошика також клали печеного баранчика. Люди вірили, що баранець гарантуватиме прихильність сил природи й оберігатиме їх від стихійних лих. Існує повір’я, що в ніч з суботи на неділю (коли Великдень) ніхто не має спати, тому що той, хто спить цієї ночі, проспить своє щастя.
В закарпатських селах ще збереглась наступна традиція. Після служби у церкві, народ з кошиками в руках біжить чим швидше додому. Вважається, хто першим прибіжить – в того буде файне господарство.
Наступний день — Великодній понеділок. В Закарпатті його ще називають «поливаний». У цей день у церквах (особливо сільських) безупинно б’ють у дзвони. Один раз на рік, саме у цей день, до цього дійства може долучитися кожен бажаючий хлопець. Попри те, що господарює на дзвіниці дзвонар, на Великодні свята зробити це може всяк охочий. А ще, кажуть, коли на Паску постояти під дзвоном, здоров’я буде міцним цілий рік.
В «поливаний» понеділок, закарпатці також дотримуються певних хтрадицій. У деяких районах Закарпатської області, хлопці запасаються простою водою і поливають дівчат, які ходять по вулиці. Найбільш «нахабні» навіть гуртом навідуються до будинків, в яких живуть дівчата і обливають їх водою. Також стало популярним обливати транспортні засоби, які трапляються поливальникам на шляху.
Існує також інша традиція. Стосується вона більше південних районів Закарпаття, які межують з Угорщиною, Словаччиною чи Румунією, або там, де проживає діаспора цих країн. В цих містах і селах, в поливаний понеділок, особи чоловічого роду, від малого до старого, беруть жіночі парфуми і навідують в гості до осель, де проживають їхні знайомі дівчата чи жінки (в першу чергу до родичів та близьких) і легенько поливають (пшикають) на них парфумами. Зазвичай, лиють на волосся чи шию. Дівчатка і жінки за це віддячують маленьких юнаків писанками чи «кіндерами».
Господині в цей день повинні бути готовими до великої кількості гостей. Тому що поливальники, як правило, приходять без попередження.
Майже всі Великодні звичаї – це возвеличення життя, перемоги над смертю. Свято, наповнене радістю. Адже, навіть якщо хтось помирає на Великдень, уважається, що його щаслива душа попаде «до раю», бо того дня «небо отворене».
