19 квітня (четвер) на столичному Лук’янівському цвинтарі (вул. Дорогожицька 7) вшанують очільника Українського далекосхідного секретаріату Юрія Глушка.
Про це «Рідній країні» повідомили організатори заходу.
Урочистості розпочнуться о 13:00 з освячення нового пам’ятника, виготовленого та встановленого коштом жертводавців благодійної ініціативи «Героїка».
Про життя будівничого української державності на Далекому Сході розкажуть нащадки Юрія Глушка, які проживають у м. Києві.
На спомин про борців за незалежність Зеленого Клину звучатимуть пісні у виконанні бандуриста Дениса Сагірова.
Історична довідка
Юрій Глушко (4.04.1882, с. Нова Басань – 28.10.1942, м. Київ). У 1896 та 1899 рр. закінчив відповідно Жмеринське та Київське технічне залізничне училище.
У 1901—1903 рр. працював машиністом у Добровільному флоті (морські перевезення з Одеси до Владивостока). З 1907 р. зупиняється у Владивостоці, де отримує диплом механіка торгового флоту. З цього часу пов’язав своє майбутнє з українським культурним життям у місті.
На початку 1909 р. займається організацією у Владивостоці українського хору, вистав та Шевченківських свят, що влаштовувалися студентською «Громадою» та «Українським гуртком».
Після повернення в січні 1918 р. до Владивостока зі служби на Кавказькому фронті, включається в діяльність товариства «Просвіта», головою Ради якого стає 19 березня 1918 р. Незабаром очолює Владивостоцьку Українську Окружну Раду, а трохи пізніше його обирають головою 3-го Українського Далекосхідного з’їзду, що звернувся з вимогою визнання Зеленого Клину частиною України.
Наступний з’їзд визнає найвищим виконавчим органом Український Далекосхiднiй Секретарiят, на чолі якого стає Юрій Глушко. Навесні 1919 р. у Владивостоці створюється 1-й Ново-Запорізький курінь вільного козацтва. З приходом армії Колчака Глушка арештовують, але йому вдається втекти та дочекатись розгрому білих на Далекому Сході.
Юрій Глушко керує Секретаріатом аж до приходу більшовиків 05.11.1922 р. Далі, до 1927 р., перебуває в ув’язненні у м. Чита. У 1931—1935 рр. повертається до України та здобуває диплом інженера будівельника шляхів. Пізніше, у 1939—1941 рр., він працює на інженерних посадах в різних будівельних організаціях.
Весь цей час йому доводилось мешкати під чужим прізвищем, щоб не викликати зайвих підозр. Через відсутність роботи, брак харчів та злиденне життя, Юрій Глушко помирає у жовтні 1942 р.
