У Києві зі скандалом відбулася прем’єра чергового фільму-агітки, в якому паплюжиться і висміюється все українське.
«Матч» із Сергієм Безруковим (цікаво, невже в Росії більше немає акторів на головні ролі), на перший погляд, – данина пам’яті тим безстрашним «динамівцям», які в 1942 році не побоялися вийти на поле з німецькими окупантами.
Та не все так просто й патріотично, як ішлося в прес-релізах і промо-роликах.
Цинізм російських режисерів, які до речі, вклали в цю стрічку 10 млн. дол., не має меж, адже зйомки «Матчу» відбувалися переважно в Києві, але більшість українців при цьому показані як запроданці й просто дурники.
При цьому колаборанти фашистів у Києві під час його окупації, підлі й боягузливі персонажі – всі як на підбір у вишиванках, з жовто-блакитною символікою на рукавах й… україномовні.
Ось така невипадкова закономірність. Чесно кажучи, дивитись це «кінотворіння» було принизливо…
Таке враження, що до тебе прийшли додому чужинці й ображають останніми словами лише за те, що ти українець.
Дуже здивувало те, що в цьому бруді роль україномовного й малодушного поліцая зіграв Остап Ступка. Дивлячись цю ганьбу, на думку спадали слова Шевченка: «Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані!..»
А що ж ми, українці, невже слухняненько підемо купувати квитки й під попкорн і колу дивитимемося, як нам плюють в обличчя? А деякі ще й до хрипоти переконуватимуть, що це Божа роса?
Деякі активісти-націоналпатріоти все ж висловили свій протест. Близько двох десятків «свободівців» прийшли на допрем’єрний показ «Матчу» й намагалися привернути увагу до його українофобного характеру.
Проте вже за кілька хвилин, як за командою, в залу забіг натовп Беркуту й безцеремонно всіх «пов’язав». Серед затриманих були, зокрема, голова київської міськорганізації ВО «Свобода» Андрій Іллєнко та заступник голови партії Андрій Мохник.
Відео словесної перепалки й подальше «пакування незгідних» легко знайти в Інтернеті.
Можна, звісно, звинувачувати в цій ситуації бездіяльність українських кінорежисерів й Українську державу в цілому, яка за 20 років незалежності не спромоглася зняти достойний фільм про власних героїв окупованого Києва. Але ж куди дивилась Експертна рада при Держкіно, яка хоч і з затримкою, та все ж благословила цю відверту шовіністичну пропаганду звеличення «Вєлікой Расєї» і приниження всього українського?
Дуже сумніваюсь, що якби німці чи українці зняли щось подібне про росіян, в Росії це «просочилось» би в ефір.
Тож єдиною відповіддю цій хвилі українофобства з півночі і «хвильок» всередині країни може стати лише тотальне ігнорування українцями цього псевдоісторичного фільму.
Майя Заховайко, «Рідна країна»
